"Ягоди годжі, тібетський барбарис, вовчі ягоди, дереза – всі ці назви належать невибагливій за своєю природою рослині, яка успішно завойовує все нові регіони земної кулі. Вона забезпечує людство цінною сировиною для приготування цілющих складів. Існує близько 90 видів цієї рослини. У китайській медицині здавна використовуються цілющі властивості дерези китайської – це і є знамениті на весь світ ЯГОДИ  ГОДЖІ " - сама для себе недавно зробила таке відкриття.

Цікаво: який вид дерези росте в Запорізькій області?

Protektanto!

В тебе якісь проблеми чи ти мене про щось попереджаєш? (Начебто, до твого дня народження ще далеко...)  Чому вже який день поспіль прокручується давній ( дуже давній) епізод?  Коли мене раптово запитали:  « А що не любите?», я відповіла останніми двома строфами вірша Володимира Висоцького  «Я не люблю».  Ти один, який сидів  сам на останньому місці середнього ряду,  емоційно відреагував  на цей вірш. Так, мабуть, співпало, що щось примусило тебе , відкинувши голову, закрити обличчя обома руками. А потім, перехрестивши пальці рук, покласти на них голову. І не відривати її від столу тривалий час….

Я ж можу і сьогодні ( як і тридцять років тому, коли вперше прочитала цей вірш) підписатися під кожним із рядків, які наведено нижче:

«Я не люблю фатального исхода -
от  жизни  никогда не устаю;
я не люблю любое время года,
когда веселых песен не пою;

я не люблю холодного цинизма;
в восторженность не верю и еще,
когда чужой мои читает письма,
заглядывая мне через плечо.

Я не люблю, когда на половину
или когда прервали розговор;
я не люблю, когда стреляют в спину -
я, также, против выстрела в упор!

Я ненавиджу: сплетней в виде версий;
червей сомненья, почесть и иглу;
или когда все время против шерсти;
или когда железом по стеклу.

Я не люблю уверенности сытой -
уж лучше пусть откажут тормоза:
досадно мне коль слово "честь" забыто
и коль в "чести" наветы за глаза!

Когда я вижу сломанные крылья
нет жалости во мне и не с проста -
я не люблю насилье и бессилье
(вот только жаль распятого Христа)!

Я не люблю себя, когда я трушу…
Досадно мне, когда невинных бьют.
Я не люблю, когда мне лезут в душу,
тем болем, когда в нее плюют.

Я не люблю манежи и арены -
на них милльен меняют по-рублю…..
Пусть впереди большие перемены:
я это - никогда не полюблю!»

Надія Миколаївна Муковська – талановита поетеса – аматор із  села  Різдвянка Запорізької області.

Перебуваючи у родичів,які живуть в селі сусіднього району, побачила в місцевій газеті цей вірш.

 ЯК ТИ МІГ…

 Як ти міг, підступний старший брате,

Устромити в спину гострий ніж?

Хочеш Україну розтоптати

І пустить по світу босоніж ?

Хочеш, щоб палали наші хати,

І війна тривала без кінця,

Щоб твої безжалісні гармати

Розривали душу і серця?

Що ж ти робиш, брате – супостате?

Все заради грошей, не ідей!

Твій зарозумілий Путін – тато

Дозволяє нищити людей.

Схаменись, підступний старший брате,

Розум свій затьмарений ввімкни.

О, Пречиста  Діво, Божа Мати,

Зупини безумство, зупини!

« Наше життя», 4 грудня 2014 рок