Сумно...

 Не знаю як це назвати, але чомусь  так сумно стало... Смуток так несподівано підкрався, проникаючи через усі можливі куточки, навіть найдрібніші. І стало так тужливо на душі... Смуток та туга охопили серце, сильніше зашкребли коти та здушило в горлі... Весняна хандра, чи що? Здавалося б, парадокс. Весна - уся природа пробуджується, сонце частіше виглядає із-за хмар...  І ось цей стан ніби пожирає, стає гірше і гірше. Потрібно бути сильною, а хочеться побути слабкою... Так, бувають такі дні. Не все ж посміхатися і вірити в краще. Іноді можна і посумувати. Я більше ніж упевнена, що такі стани не любить ніхто, але вони потрібні - емоційна передишка, зарядка, так би мовити. Але найважливіше - не допускати, щоб це тривало довго.