Загалом норм, але, як завжди, є "але". У сусідній кімнаті живе бабуся трошки за 70. Вона ще адекватна, без набридливих старечих маразмів, гарно говорить українською і дивиться по старому, пузатому телевізору виключно телеканал "Прямий", жваво реагуючи на жарти Ганапольського.

Вона давно на пенсії, відповідно, цілий день удома. Але чомусь приготування їжі дуже часто здійснює після 17 00, коли я приходжу додому з роботи. Як і прання. 

Так часто буває, що я, прийшовши в квартиру, чую возню з кухні або полоскання у ванній. Часто ці процеси поєднуються. Так і хочеться сказати: "Шановна бабушка, ну якого хєра ти увесь день робила? Невже тобі не доходить, що в мене після роботи є лише кілька годин (ви ж знаєте, що мені треба лягати рано), щоби переробити купу справ?". 

Але я мовчу, а бабуся продовжує свій неспішний ритм, який, мабуть, року з 2000-го не змінювався ні на хвилину.

Це не завжди так. І справжнім святом є моменти, коли хозяйка ввечері вирушає в магазин. Ходить вона, повільно, тому у мене є близько години  свободи, і за цей час я встигаю приготувати їжу, покупатись і подр**чити; години вистачає, якщо працювати швидко, та, благо, деякі справи з цього важливого списку багато часу не займають. Бува, приготування їжі, коли кухня зайнята увесь вечір, переношу на ранок - прокидаюсь за годину раніше анд мейкінг май брейфаст. Раніше любив ранки, а тепер від них тащусь, однак серце йокає, коли чую рухи з бабиної кімнати і благаю всіх богів на світі, аби ця прекрасна колись панянка спала якомога довше і не відбирала мою годину моєї свободи.

Я - квартирант. Я викручуюсь і пристосовуюсь. Така доля і інакше ніяк. Хоча це той випадок, коли треба порівнювати, адже ще навесні цього року я жив у кімнаті, як уже було сказано, без опалення і взимку спав в одязі (і не один рік), тримаючись за адекватно-мізерну квартплатню, і постійно тримав двері замкненими, бо в будь-який момент міг нагрянути господар-алкаш зі своїми незрозумілими, навіть йому, спічами. Власне, він, а не холод чи інша битовуха, змусив мене піти на доволі болісну спочатку зміну, бо алкоголь зовсім роз'їв ті рештки мозку, які залишились, і він став нести взагалі якийсь бред, намагаючись ввалитись до мене в кімнату і радуючи мій нюх нестерпним запахом гівна і ссанини (навіть зараз із задоволенням уявляю, як він забрідає на поверх, кричить "Ратцінгер! Ратцінгер", а потім помічає замок на дверях моєї кімнати).

Це кінець тексту. Висновку не буде - квартирантське життя триває. Мрію про однушку і величезну зарплату, 10, може навіть 11 тисяч на місяць, от тоді б я зажив... Мріяти не шкідливо, як то кажуть, і я мрію про тишу, ванну без чужого волосся, відкриті двері туалету, ноут без наушників, блукання квартирою в труселях і вільну кухню. Завжди.

У всьому є позитивні і негативні сторони. Питання лише в тому, чого більше. І в якій ситуації ці сторони проявляються.

Давній верус "село vs місто" найкраще підходить для ілюстрації, мабуть, всюдисущого і вічного дуалізму.

Місто - це погане повітря, перенаселеність (передусім це спостерігається у великих містах), дороговизна житла і товарно-грошові відносини, які, здається, просотали кожен камінчик середньостатистичного міста-мільйонника. 

Але, з іншого боку, це комфорт. Хто живе в такому місті, як Харків, мене зрозуміє: коли будете йти вулицею свого району, роззирніться. Що ви бачите? Магазинчик, де продається свіже м`ясо, аптека, салон краси, АТБ, заправка, невеликий ринок, знову АТБ, тільки більше. 

І це все в межах кілометра. Мешканець такого району може задовольнити більшість своїх потреб за пару годин, відійшовши від милої серцю хрущівки на якусь сотню метрів. 

Для інших потреб також далеко ходити на варто - у зоні пішої доступності кінотеатр, ресторан, живі квіти, бюро ритуальних послуг і вулканізація. 

Якщо ви працюєте десь неподалік, то ваше життя може цілком комфортно крутиться в межах напханого магазинами гетто, що часто і відбувається.

Робота... Це окремий вогник, який так вабить людей з містечкових і сільських околиць. 

У селах роботи часто немає. 

Від слова "взагалі". 

А влаштуватись охоронцем кафе у сусідньому смт можна лише, маючи гарних знайомих у тому ж таки кафе. 

Хто не виїхав у Польщу, їде у велике місто - там робота є завжди. 

Так, це може бути не за профілем. Вакансії не завжди відрізняються пропозиціями високої зарплати, її взагалі можуть погано платити чи компенсувати продукцією, але така-сяка копійка на пару "Мівін", хліб і пачку сигарет заробити можна. Не забудьте відкласти за аренду. Тут гаманець доведеться вивернути добряче.

Базові блага - величезний плюс міста. Жирний і великий, як емблема гурту "Раммштайн". Хоча воду доведеться добряче економити (змивати тим, що залишилось від купання), а ввечері переміщатись приміщенням з увімкненим ліхтариком телефону. Комуналка, хай її, дорога.

Але і вода, часто навіть гаряча, і опалення (дорого, але гробити спину на рубанні дров не треба) - усе це в місті доступно "за замовчуванням". У селі ж те, що в місті робиться кількома простими рухами, перетворюється в квест. 

Уявіть - звичайна ситуація: зима, початок лютого. Погода має бути теплою, але вулиці ще вкриті тонкою і смертоносною кіркою, яку наморозило вночі. Ви прокинулись і вам треба зробити звичайний ранковий туалет. У місті ви пішли б в спеціальну кімнату, де є спеціальний білий пристрій для однієї справи, інший, блискучий, - для іншої (унітаз і кран). У селі ви ж у такому випадку берете пару відер і фігачите по льоду до колодязя по воду, проявляючи на зворотньому шляху дива еквілібристики. Далі залишаєте відра в хаті і чешете в туалет в кінці двору. Примітка: якщо випав сніг, то перед тим, як пописяти, треба розкидати сніг. 

Так, ми не в Середньовіччі і можна провести в сільську халабуду воду і намутити туалет з ванною та душовою кабінкою. Але питання зараз не зовсім про це, а про те, що подібні блага в місті ідуть за замовчуванням і не є чимось неординарним. Туалет у квартирі, вода сприймаються містянами як звичайна річ і, звісно, потрапляючи в село, у них настає ступор: як, у вас немає гарячої води? а як ви купаєтесь? в тазиках у столовій? а це відро навіщо? ви що туди пис...?

Переваги міста можна перераховувати ще довго. Сюди ж можна віднести розвиненість служб доставки їжі та напоїв, велику кількість культурних і не-дуже заходів (звісно, за умови "зеленої зони"), букет з громадського транспорту (це тобі не стояти на зупинці пів години і думати, доїдеш ти сьогодні до райцентру чи ні, хоча він лише кілометрів за сім), велика кількість людей - знайомся, спілкуйся і так далі.

І тому, означуючи плюси і мінуси села та міста, в останньому кількість переваг значно перевищує недоліки. І це не моя, суб'єктивна думка. Подивіться, скільки народу в Харкові, Києві, скільки людей приїжджають у міста... І будуть приїжджати. Їдуть за роботою, передусім, навчатися, за рухом людського мурашника, гранітним метро, таксі о четвертій після клубу, фонтанами і парками, скверами і бульварами.

Тому що місто - це комфорт, перспектива, місто - це саме життя.

Утім, село не таке погане. По-перше, там тихо і повітря свіже. Коли ви останній раз у своєму місті чули тишу, бодай п'ять хвилин без шуму коліс авто і людських кроків? А де в місті можна на повні груди вдихнути повітря? Парк, ліс? До нього же дістатись треба, а часу немає, тому доведеться чекати вихідних чи взагалі "майських"... Отож.

Так, у селі часто немає елементарних побутових умов. Але інколи ця хиба обертається плюсом, причому доволі значним. 

Відключення життєвоважливих комунікацій у селі краще переноситься: немає газу - ідеш, рубаєш дрова, топиш пічку. Ось тобі тепло, гарячий чайник і неповторна атмосфера, яку створюють відсвіток вогню на стінах і медитативне потріскування дровиняк... Питання поломки водопроводу вирішується уже згаданими відрами і колодязем - це безплатно і, загалом, доступно. Без електрики складніше... На жаль, напругу в мережі компенсувати складно. Як і Інтернет. Так, він є в селах. Дорожчий, ніж у місті, і не такий якісний, але так само життєвоважливий, особливо з настанням пандемії.

Знаєте, так довго можна кидатись плюсами і мінусами й ті, хто дочитали цей великий текст до кінця, уже знемагають і всіма членами жадають висновку, бодай якогось. 

Ось він: місто - це для звичайного життя: робота, сім'я, розваги. Село - відпочити після смогу і шуму свого мільйонника, а також на випадок форс-мажору. 

Ми живемо в країні, яка не відрізняється стабільністю. Та і ще теплиться пам'ять про "лихі 90-ті" з віяловими відключеннями та інфляцією. На жаль, 90-ті досі висять над шиєю дамоклевим мечем, бо реформи - лише на папері, а в посадових кріслах - ті самі люди, нехай і під прикриттям акторів (до речі, відстійних). 

Тому не виключена чергова повномасштабна дупа, з масовим скороченням робочих місць, дорожчанням гречки і доларом по сто, двісті, ваш варіант гривень. 

І тоді міста почнуть пустішати, і довгі каравани містян в чистих спортивних костюмах, знову, як і в 90-х, потягнуться до сіл, містечок чи дачних кооперативів, де все ще стоять сарайчики, дачі чи покояться в чагарях "фазенди", які ще здатні давати картоплю, томати та іншу продукцію, якої вже немає в магазинах або яка є, але коштує як середньостатистична нирка. 

Одним словом, село - гарний варіант для апокаліпсису, малого чи великого, коли зомбі, не важливо, донецькі чи дніпропетровські, вирвуться на вулиці міст, перегризуть електричні дроти і поїдять всю картоплю в АТБ, а люди потягнуться в села, подалі від хаосу, покинутих на вулицях авто, забитих унітазів і переповнених, смердючих смітників. І вже кілометрів за сто, стоячи в темряві і в повній тиші перед своїм двориком, уквітчаним виноградом, видихнуть: нарешті, вирвався, і ну його нафіг те місто...

Пітекантропи, інакше не скажеш.

Це все можна було би проігнорувати, якби не значна підтримка подібних ідей серед жіноцтва. І фемінізм - штука закономірна. 

У сучасному світі традиційна роль чоловіка непотрібна - шаблезубих тигрів давно немає і захищати нікого не треба. Жінці не потрібно відповідати за кухню і дітей, бо посуд помиє спеціальна машинка, а з дитиною посидить спеціальна людина, а вона, жінка, тим часом піде на ще одні курси / вирушить у подорож чи просто плюхнеться на диван після важкого трудового дня. 

Деяка частина чоловіків цього не розуміє і не хоче нічого змінювати, бо самим собі готувати і прати шкарпетки - "западло". Інші прекрасно розуміють жінок і готові їх підтримувати, брати частину обов'язків, однак термін "патріархат", який постійно культивується феміністками, не щадить нікого і кидає до однієї корзин усіх мужчинків, бо означений термін, як не крути, базується на статевій ознаці.

Штука ця нездорова, і, безумовно, серед прихильниць і чоловіконенависниць є жінки з перекрученим поглядом на стосунки між статями внаслідок травматичного досвіду чи неправильного виховання, однак питання набагато глобальніше.

Поширення фемінізму, ЛГБТ, відсунення чоловіків на другий план - результат індустріального прогресу, який вніс суттєві корективи у сексуальну сферу. 

Поширеність порно, сексшопів (якщо ви живете у великому місті, то могли помітити, як побільшало подібних закладів за останні кілька років), додатків для знайомств, а також швидкий режим життя і широкі можливості для занять, для яких партнер не потрібен чи потрібен, аби вдовольнити цюхвилинну потребу, поступово деактуалізують традиційні відносини, як і необхідність заводити сім'ю, дітей. 

Діти - величезний тягар і самопожертва, а в сучасному світі розваг так багато спокус, які хочеться спробувати за своє коротке життя.

Тотальна поширеність порнографії - головна причина змін у сучасному світі. Це симулякр і паліатив, який не дає повного спектру відчуттів, однак це лише перша ластівка. 

Технічно-розважальний прогрес триватиме й інтенсифікуватиметься, і віртуальні розваги заміняться реалістичними - на "допомогу" прийде розвиток робототехніки. 

У недалекому майбутньому роботи стануть максимально подібними до людей, передусім у фізіологічному плані. Люди заводитимуть собі ці досконалі сексіграшки і це стане фінальною стадією популярних нині рухів - кількість зґвалтувань знизиться до нуля, домагань на роботі не стане взагалі, натомість люди тонутимуть у багатстві ідеально симульованих задоволень ідеально подібним до людини партнером, з яким не треба говорити, сперечатись, достатньо лише зранку поставити на зарядку. 

І це не моя вигадка. Подібні ідеї озвучуються у фантастиці, особливо, на мою думку, точно вгадали сценарій розвитку автори гри "Detroit: Become Human", серіал "Чорне дзеркало". 

Слід заважати, що фантастика завжди була провісником змін і багато колись означених у не-реалістичному жанрі ідей справдились - відеозв'язок, світова пандемія тощо.