Як я перестав злитись і полюбив День святого Валентина
- 14.02.22, 08:14
Сьогодні - свято всіх закоханих. Як ви до нього ставитесь? Я от не любив. І навіть більше - ненавидів. Чому? Причина банальна. У мене немає, ніколи не було і не буде пари (див. мій попередній пост, якщо, звісно, у вас не забракне терпцю читати цей висєр).
У цей день особливо важко - здається, всі навколо трахаються, або вже це роблять, і все це так близько і водночас далеко (недоступно), що просто жах.
Раніше, коли я був молодим, то, що називається, агрився. І не тільки тому, що це дратувало. Злість - один зі способів вирішити проблему, адже після злості настає спад емоцій, може навіть спокій, а проблема вирішиться і я, хай не сьогодні, хай не цього року, поповню стрункі рожеві ряди трахальщиків, які в цей день купуватимуть святковий стартерпак - коробка приторних цукерок, галіме вино і презервативи "Козацькі".
Час ішов... Проблема навіть не наблизилась до вирішення, хоча я в певний період часу дуже сильно пірнув в тему і активно ознайомлювався. Все закінчувалось нічим. Я підозрював, що проблема в мені, але заплющував на це очі. Випадок з "Тіндером", вірніше експериментом на цій платформі, знову-таки, я про це писав (якщо коротко - я зрозумів, що на мою фотографію, зовнішні дані, "клюють" дуже мало дівчат, а які відгукуються, то це переважно, скажімо таки, соціально незатребувані особи), так от, цей експеримент довів, що всі ці міжстатеві штуки просто не моє.
Я, якщо не зрозумів суті, то впритул наблизився до неї. У мене виникла теорія порівняння, суть якої полягає у співвіднесенні навколосексуальних штук з іншими сферами діяльності, наприклад, з музикою.
Дивіться: людей, які входять у цей вид творчості, можна розділити на кілька груп:
-перша, найнечисельніша, - зірки, вундеркінди. Їх дуже мало, але це справді круті хлопці та дівчата. Вони багато часу віддають на вдосконалення своїх навичок, але в них є гарна база, дана від природи. Саме задатки - їхня головна перевага. Талант дається від природи, його не можливо натренувати, можна лише вдосконалювати. У купі з роботою це і забезпечує високий статус.
-друга група - доволі велика, можливо, найбільша. Це "сірі мишки". У них є якісь задатки, але не такі потужні, як у зірок, але Цоя на гітарі вони вам без проблем зіграють. є доробок власного. Вони постійно лізуть на вершину, витрачаючи не менше сил, ніж зірки, але їхня вершина - максимум клуб у рідному місті. Причина вся в тому, що їхніх талантів мало для дійсно великої популярності, тому вони все життя брикаються, але марно.
-і, нарешті, третя група - зайві. У них немає ніяких талантів, але вони чомусь хочуть стати музикантами. Вони завжди ізгої, то кидають свою гітару, то знову починають нею займатись, бо у музиці вбачають вирішення своїх особистих проблем. Але грати не виходить, по тій простій причині, що у них просто відсутній музичний слух і, відповідно, талант як такий.
У "брачних іграх" те саме. Так, успіх у протилежної статі (модні одностатеві стосунки я зараз не розглядаю) - це талант, який дається від природи. У когось уваги від протилежної статі з надлишком, у когось помірно (таких більшість, це т. зв. звичайно-нормальні люди), а в когось ніфіга. І тут нічого не вдієш, ніякі гроші, ніяка фізична сила, дорогий одяг чи крута тачка суттєво нічого не змінить.
Ця думка у мене виникла під час спостерігання за знайомими і була підтверджена практично.
Був у мене знайомий, на щастя, колишній - хлопчина років 25. Назвемо його Гівнюком, хоча насправді від Олег. Його, за класичними стандартами, красенем ніяк не назвеш - росту невисокого, останній раз підтягувався аж в школі, одягався в секонді і регулярно зловживав алкогольними напоями. Але... У вузі Гівнюк мав секс вдвох з двома доволі красивими дівчатами (він сам фотографію показував), потім регулярно міняв партнерок (часто це були ситуативні моменти, приміром, секс у туалеті на залізничному вокзалі) і на момент завершення знайомства зустрічався з дівчиною, про яку я міг лише мріяти. У них були і, мабуть, є стосунки, що називається, немов у романі: вони жили в арендованій хаті, часто сиділи без грошей, мій колишнійзнайомий часто був без роботи і дівчина десь находила гроші і вони на них купували паштет і батон, чим і вечеряли (і снідали, і обідали). Рай з коханим у шалаші не така вже і вигадка, але не для всіх.
У мене виникав дисонанс. Як така людина, яка за всіма критеріями мала би бути сама, гонима жінками, навпаки має успіхи, причому неабиякі, і робить це легко, навіть особливо не запарюючись?
У якийсь момент я перестав з ним спілкуватись і видалив з усіх соцмереж. Бо просто почав заздрити. Він ніколи ні з ким не знайомився, але завжди був у центрі жіночої уваги. І він не один такий. Коли я відвідував різні заходи, то бачив, як дівчата підходять до когось із моїх знайомий і самі починають знайомитись, а ти стоїш як обісраний. Тоді це злило, поки я не зрозумів, що інакше не може бути.
Жінки - дуже розумні. Вони бачать суть, причому для цього їм достатньо кількох секунд. Якимось третій відчуттям вони зазирають прямо в душу і бачать те, що ти не бачиш. Чи не хочеш бачити. Тепер я розумію, чому постійно обламувався, бо мене зразу палили і відкидали ще до того моменту, які я відкривав рота для такого оригінального "Привітяксправи".
Просто це не моє, та і все. Немає таланту і я їм не цікавий. Я той музикант, який взяв гітару, хоча треба було взяти кувалду. Зрештою, залишається лише прийняти себе і жити далі. Принаймні, я почав це робити, бо в День святого Валентина спокійний як слон. Далі буде.