Гумореска про таргетовану рекламу
- 07.12.18, 16:07
Був звичайний день. Ігор Престолів сидів у себе в офісі і працював: зранку гортав Інстаграм, а от зараз на півгодини завис на сайті під назвою Штепсель.ком.юф. Штепсель - відомий інтернет-магазин, де продається купа електротехніки і чомусь одяг та собачий корм. Ігора цікавила, звісно, техніка, зокрема телефони. Він переглянув кілька категорій, клікнув на кілька моделей, а потім, як завжди, упорядкував сторінку - від більшої ціни до меншої. Грошей у нього було хіба на вживану Нокіа і пару "Мівін", але так хотілось щось нормальне... Коли сторінка перезавантажилась, перед ласими до недосяжних супергаджетів очима Ігоря розгорнувся список зі смартфонами з вражаючими цінниками. Ігор клікнув на перший товар - найдорожчий - АйПір +10050Х ("pear" - англійською "груша"). Це була нова модель, яка з`явилась в Україні лише тиждень тому, і новою вона буде ще тижня два, поки не з`явиться наступник, де все буде без змін, окрім кольору і розмірів. Ігор Престолів почав пильно вивчати характеристики, які, однак, знав напам`ять, а потім глянув на цінник. "Ну, якщо кинути палити... А ще їсти і постійно ходити пішки, то роки через три може і зберу", - подумав Ігор, сам не розуміючи, іронізує чи ні.
Повитріщавись ще пару хвилин на зображення телефону, Ігор закрив сторінку інтернет-магазину і продовжив працювати, тобто відкрив Обличчєкнигу, надіючись, що лайки, повідомлення та загалом надія на те, що тобою хтось цікавиться, відволічуть від смутних дум про недосяжний гаджет. Але сторінка в соціалці мовчала... Як і вчора, і позавчора. Пост Ігоря про погоду ніхто не лайкнув, а всі надіслані в повідомленнях друзям гіфки були прочитані, але відповіді так ніхто не написав. "Можна було б гіфку у відповідь кинути...", - похмуро подумав Ігор.
Тому робити на Обличчєкнизі було нічого, але і виходити не хотілось - а раптом хтось напише? Ну хоча б хтось? Ну хоча б спам якийсь... І Ігор, з незворушним обличчям, почав гортати стрічку новин. Фотографії домашніх тварин, шаблонні пости політичних блогерів, перепости інформаційного шуму - соціалка жила своїм життям. Постійним і байдужим до всього іншого. Ігор зітхнув, хотів закрити і Обличчєкнигу, як побачив між постами його... АйПір +10050Х. "Набрид старий телефон? Бажаєш стати крутим крутяком? Не знаєш куди подіти 60 666 грн.?", - йшлось у рекламному написі, а під ним - красива картинка красивого і такого потрібного телефону. Ігор гмикнув. Як реклама дізналась, що він мріє про цей пристрій? Чи це просто збіг?
У будь-якому разі клікати на рекламу не став - навіть за знижкою купити його не було спроможності. І Ігор продовжив гортати стрічку, натрапляючи періодично на інші реклами інших товарів, які були так потрібні, але купити їх він не міг або тупо жлобився, - крутезного німецького спінінга Містштук 2000, швидкісних автомобілів, курсів пікапу під назвою "Як припинити перебігати на іншу вулицю під час зустрічі з красивою (будь-якою) дівчиною". Ігор навіть натрапив на пропозицію купити набір шкарпеток. "Не ходи в драному. Не носи різного. Не будь байдужим", - говорилось у рекламі. Гм, а це вже було дивно. Якщо попередні пропозиції можна було вважати збігом обставин, то стосовно шкарпеток... Ну як, як реклама дізналась, що Ігор прямо зараз сидів у шкарпетках з дірками, нехай і невеликих, на мізинцях обох ніг та ще те, що шкарпетки були дещо різного кольору?
Ігор насторожився, припинивши гортати стрічку. Дивно це, дивно... Рішучим порухом руки, тобто пальців він закрив, і не просто вкладку з Обличчєкнигою, а весь браузер. Програма зависла на кілька секунд, ніби вагаючись, і зникла. Ігор відчув певне полегшення і взявся за папери - треба було нарешті перекласти їх в іншу купу. Зробивши кілька рухів, він відчув, як у носі почало крутити. Ігор підніс руку, щоб потерти перенісся, але було запізно - потужний апчхи вирвався з носа, скинувши потоком повітря і мимовільним рухом руки кілька паперів додолу. Ігор підняв її, поклав на стіл і знову чхнув, цього разу без підготовчого крутіння, і потужніше вдвічі! "Та шо ж таке...", - промовив Ігор, профілактично тручи перенісся, яке знову почало крутити.
"Ну все...", - подумав Ігор, набираючи в груди повітря, але тут прийшло сповіщення на телефон. Ігор відкрив його і побачив. що то була знову реклама, причому не телефону, спінінга чи ще чогось такого, а нового засобу проти нежиті під назвою "Антиапчхуй". "Набридло чхати на роботі? Папери розлітаються в усі боки? Не допомагає тертя перенісся? Купуй новий "Антиапчхуй" і забудь про чхання, як про страшний сон чи передноворічну премію". Ігор забув чхнути втретє. Як? ... Як реклама дізналась? Ігор почав роззиратись, чи не встановлено поряд прихованих камер, але не побачив нічого, окрім батареї фікусів, купи паперів на столах та нерухомі силуети колег, які грали у "Розвеселу ферму", тобто також працювали. Ігор глибоко зітхнув, але нерви вже розбурхались. Виникло відчуття некомфортності та захотілось в туалет по-великому, що трапляється, коли нервуєш. Ігор схопив з купи пару папірців і непалевно, хоча колеги зрозуміли, що він пішов срати, потупцяв у кімнату з білими стінами. Там він зняв штани і все інше, зайняв потрібну позицію, зібрався, напружився...
Але. Потужний поклик, який змусив його піднятись з місця, тепер кудись зник, і щоб досягти бодай якогось результату, Ігореві довелось попотіти впродовж п`яти хвилин. Після цього, хоча і дії не були марними, залишилось якесь відчуття недосказаності. Ігор завмер, не знаючи, чи почекати ще, чи ну його нафіг, як тут у сусідній кабінці почувся якийсь рух і хтось зично сказав: "Маєте проблеми з травленням?". Ігор від несподіванки ніби язика проковтнув, а голос продовжив: "Не можете сходити в туалет по-великому?". "Ввви... до мене?", - ледь вимовив Ігор. "Хочете-хочете, а не можете?", - продовжив голос. Ігореві здалось, що з нього глузують, тому сказав щось не надто цензурне і почав застібати штани. Голос замовк, а потім гримнули двері кабінки і хтось затупотів до виходу. Ігор вискочив зі свого місця і побачив навстіж відчинені двері сусідньої кабінки, де біля унітазу стояла якась пляшешчка. "Добрекак", - прочитав Ігор на її етикетці. "Якщо хочеш добре как, не забудь про "Добрекак"!", - пролунав уже знайомий голос звідкись згори.
Ігор поставив пляшешку на підлогу і зітхнув. Він не хотів виходити, бо чудово знав всі свої мрії та бажання і вперше у своєму житті не хотів, щоб вони здійснювались.
