Потрібен новий марш

Дійсно, а чому б і ні? Пропонуйте всім дружно вийти в реал і 31 червня вийти на марш з вимогами, щоб літо ніколи не завершувалось. Збираємось о 9 годині на красивих зелених галявинах своїх міст та сіл. Одягайте широкі шорти та гавайські сорочки, кепочки та сандалі без шкарпеток також вітаються. Будьте обережні: буквально тільки-но надійшли дані, що на нас можуть напасти ультраправі зимофілі, різнокольорові веснелюби ну і від православних адвентистів Вересневого Дня чекати доброго теж доведеться. Тримаймося. Літо понад усе.

Про комара (ів)

Від кінця весни я жив не сам. Зі мною жив Альберт. Альберт - харківський комар. Як і всі харків`яни, він нахабний і меткий, швидко пристосовується до обставин і, очевидно, надавав занадто великого значення грошах та дешевим понтам. Жив він у мене, звісно, злочинним чином - якось просочився у відчинені двері і сховався в кульок з кульками. Квартплату поділити не погодився, хоча і йти не збирався, він взагалі на мою пропозицію ніяк не відгукнувся, сидів собі тихо, так, неначе його не було. От гад! Ну а вночі вилітав вечеряти, звісно, на халяву. Тільки я вимикав ноут, брат телефон, читав про хвойні породи дерев, от коли я відкладав телефон, Альберт починав кружляти над моєю головою, надокучаючи пратівним дзижчанням. Я відмахувався, плескав у долоні, пхукав і псіхував, але Альбік при найменшому поруху відлітав на безпечну відстань. Треба віддати належне, зайобувати він майстер. Помахавши руками, я перевертався на інший бік, підбивав подушку і як тільки починав кімарити, чув огидне і, на жаль, знайоме "дзззз". Усе це тривало щоніч, і за майже два місяці мені так і не вдалось розплющити того квартиранта-кровосісю. Він жив у мене так довго, що мені довелось дати йому ім`я, щоби бодай якось виправдати свій поганий сон. Хоча, думаю, його насправді так звали. Але ось, у понеділок, після майже годинного дистанційного герцю з Альбертом, я так розбуркався, що вирішив відвідати кімнату для хлопчиків. Повернувшись, побачив на подушці ту комарину скотиняку. Альбік сидів собі і не рухався. Можливо, він спав. Можливо, накидався. А можливо йому просто обридло його життя. Я ж зрозумів: це мій шанс. Більше такого не буде. Я ефектним рухом вийняв з тумбочки згорток своїх творів, скомпонував їх у таку собі самопальну комаробойку, обережними кроками, немов африканський вождь на полюванні, підступив до зловмисника, заніс руку зі зброєю, пооовільно опустив її, а потім різки рухом шмякнув по подушці! Операція була проведена блискавично, сили Об`єднаних Антикомариних Військ мною б гордились, а Аваков вручив би пістолета. Альберт став двухсотим, маленькою плямою на подушці. Задоволений, я вимкнув світло, пірнув під тоненьку літню ковдру, заплющив очі і задоволено подумав, що ось, нарешті, у цій війні з дзизкучими загарбниками покінчено. Я починав засинати, я вже бачив сон, приємний сон, там був я і гола Цибульська, ми бігли по зеленій травиці і реготали, але раптом крізь сон я почув - "дзззз....". Розплющив очі. Що це? Слухові галюцинації? Чи початок іншого сну, кошмару, липкого марева, сповненого флешбеків і задавлених страхів? Я затамував подих і прислухався. Дзижчання тепер лунало з іншого боку. Сумніву щодо сну розвіялись. Тьху. Я накрився ковдрою з головою, і дзижчання, дещо роздратоване, почув чітко, над лівим вухом. Як потім виявилось, то був напарник Альберта Всеволод. Оскільки Альберт вчасно не вийшов на радіо-зв`язок, Всеволод стривожився і вирішив все перевірити... Тепер він злий і бажає помсти. Він досвідченіший і хитріший, ніж Альберт, але я теж не пальцем роблений. Бій виграно, але війна триває. Тримаймося, перемога зовсім близько.

Як підкатувати до жінок


Як підкатувати до жінок. Це дуже важливе питання. Є способи: знайомство на вулиці, знайомство-пікап, знайомство з пікапу або седану, службовий роман, пашлі гулять чи тупо збіг інтересів. Побачення і так далі. Прокачка позитивних якостей і прописка в місті. М`язи. Якщо чесно, то це все туфта. Насправді, щоб почати підкатувати, треба: 1) Зареєстуватись у мережі Фейсбук. 2) Знайти об`єкт вожделєнія 3) Лайкаєм. Третій етап - ключовий. Чим більше лайків ви поставите, тим більша імовірність, що мадам буде вашою. Лайкаєм все: від ави до перепостів. Мадмуазель оцінить вашу активність і за пару тижнів напише вам: "ммм, хані, ти такий рішучий, ти так мене облайкав. Тут мені один качок пропонував зустрічатись, у ресторан кликав, ось вчора діаманти підігнав, але він іде на хєр (так і скаже, "іде на хєр"), бо є ти і твої безцінні лайки. Красафчік!". Інший варіант, теж фейсбуковий, також дуже дієвий. Усі попередні етапи зберігаються, але з невеличкими коректурами: перед тим, як регатись на ФБ, вам треба стати арабом. Як станете, можете реєструватись. Далі - за схемою: знайшов-лайкнув і тут - дуже важливо - не забудьте написати комент, серйозний і прямолінійний, типу "marry me" або напишіть, що ви її хочете ("ай вонт ю"), не особливо цікавлячись її думкою, чи хоче вона за вас заміж, хоче взагалі чи ви їй взагалі цікавий. Таким чином ви покажете серйозність намірів, рішучість і зайнятість - вам ніколи витрачати час на такі дрібниці, як пізнання партнера, ви зайнятий араб-бізнесмен (гроші, які висилають батьки, теж бізнес). 
Можливі дуже реальні варіанти в реалі. Приміром, ви сидите в Макдональдсі, напихаєтесь гамбургерами, а неподалік сидить дівчина, яка вам сподобалась. У ФБ зайти ніяк, бо в обох руках по гамбургеру. Умієте юзати смартфон носом? Якщо ні, доведеться спробувати інший варіант. Ні, не треба підводитись, підходити, заводити контакт, просто почніть витріщатись на дівчину, подумки посилаючи їй в голову любовно-ментальні імпульси. Якщо дівчина нормальна, то приповзе до вас на колінах, ні - ну, значить, так треба.
Це все думки експерта, мого знайомого Ромічка. Людина з таким скілом у Діабло 2 щось та шарить.

Правда про фемінізм

Нас давно тривожить питання: чому гендерці такі нервові, а часто навіть агресивні?
Здавалося б - дискутуй собі, а ні - одразу образи: "сексизм", "мізогінія", "скрєпи" на кожне слово.
І от днями ми зрозуміли причину. Ні, справа не у проблемах особистого життя, як дехто вважає. Проблема значно ґрунтовніша.
Згадаймо, що фемінізм та ідеї гендерної рівності почалися зі світлого образу пригнобленої жінки, яка позбавлена прав на все: на політику, на кар'єру, на власне тіло і т.д., але якщо дати їй ці права - тут і настане всезагальне щастя.
Треба віддати належне - боротьба призвела до швидкого прогресу у захисті прав жінок як на роботі, так і в політиці. За кілька десятків років законодавство більшості країн змінилося настільки, що жінка й справді отримала рівні права. Жінки керують країнами та корпораціями, літають у космос і отримують Нобеля.
Здавалося б, перемога?
Ні. Справа у тому, що попри отримані права жінки в масі своїй не проявили надто великого бажання конкурувати з чоловіками у традиційно чоловічих справах - точніше, проявили, але не всі. Процент жінок у владі більшості країн ніяк не відповідає проценту жіночого населення. Процент жінок у важкій атлетиці та боксі ще менший, не кажучи вже про процент чоловіків у традиційно жіночих царинах - вихованні дітей, домашньому господарстві.
І тут настала криза - реальні жінки виявилися зовсім не такими, як їх малювали собі ідеологині фемінізму. "Сильна і рівна жінка, пригноблена самцями" виявилася досить рідкісним екземпляром. Розчарування? Ще й яке! Одна Тетчер, ба навіть Тетчер разом із Мей не можуть затулити мільйони німфеток та домогосподарок.
Це був переламний момент у гендерній ідеології - від захисту прав реальних жінок вона перейшла до нав'язування своїх уявлень про те, якою має бути жінка.
Саме тоді гендерці стали нервовими - самі подумайте, ти борешся за цих, прости Господи, жінок, а їм пофіг твоя боротьба! Саме тоді з'явилися принизливі визначення для тих жінок, які не відповідають вигаданому світлому образу і не поділяють гендерних ідей. Саме тоді за браком реальної дискримінації було вигадано нові явища - "позитивна дискримінація" та навіть "дискримінація, яка не відчувається".
Світ виявився не таким, яким ти його собі малював, а люди - не гідними боротьби за них! Що може бути гіршим?
Усі ці квотування жінок у політиці, громадській діяльності - пряме свідчення такої кризи. Намагання примусити батьків виховувати дівчаток так, щоб вони не були дівчатками, щоб не розчаровували ідеологинь фемінізму - чітка ознака кризи гендерного руху. Він припинив боротися за права реальних жінок, бо вони вже гарантовані навіть в Україні, і почав обстоювати виведення шляхом виховання нового різновиду людей.
Мусимо засмутити гендерних діячів та діячок - вони не мають ексклюзиву. З нас уже намагалися виховати "нову общность людей - совєтскій народ". Нічого не вийшло. І тут також не вийде.
Більшість феміністок - нормальні розумні люди, і вони це теж розуміють. Тому й нервуються. Бо вигадати всесвітню зраду самців, які силоміць з дитячих ясел не допускають жінок до реалізації їхніх прав, значно легше, ніж погодитися, що ідеальний образ жінки, сформований фемінізмом, не відповідає дійсності.
На це вже наразилися комуністи зі своїм моральним кодексом будівника комунізму, щоправда перед тим вони вбили мільйони людей. І не хотілося б, щоб прозріння приходило за таку ціну.
(с) Брати Каправнови

Понеділок, робота, за бало всеее, спати охота

Цими рядками з славнозвісного укргурту Скінхейт я можу характеризувати кожен свій МОНДЕЙ. Робочий тиждень починається з легкої депресії від усвідомлення того, що ВСЕ ЛИШЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ, що за понеділком буде вівторок, середа і так далі. До п`ятниці дотягувати складно. І так і виходить, що більшість життя (5 робочих днів - це не жарти) проходять у "дотягуванні", в очікування коротких пт і суботи (неділя то вже не те). Пічалька

Що робити? Потрібна робота, на яку треба іти як на празднік, а повертатись з чістой совєстью. 

У вас така сама ситуація чи ви не живете в очікуванні вихідних?

Про руки, ноги і Революцію

Мабуть, у світі не знайдеться жодної людини, яка бодай раз у житті не чула на свою адресу критичне "у тебе руки не з того місця ростуть" (у тій чи іншій фразеологічній формі: впевнений, що вислів з таким смислом можна віднайти у будь-якій мові). Вам казково підфартило, якщо вам говорили саме цю, відносно ввічливу форму, а от деякі люди чують, чули і чутимуть версію без купюр - "у тебе що, руки з жопи ростуть?". Ці прекрасні люди, з руками не з плечей, живуть поряд з нами, вони доставляють нам пошкоджені посилки, збирають вітчизняні машини і ведуть нас у світле європейське майбутнє.
Дивно, але цей вислів набув надзвичайно широкого поширення у нашій мові. І ще дивніше, що ніхто в цьому контексті не згадує ноги. Вони дійсно ростуть із дупи, і нікого цей факт не турбує. Як це пояснити? Закономірності фізіології? Звичка? 
Насправді все набагато страшніше. Органи і частини тіла живуть окремо від нас, нашого "Я", душі, розуму. Ніхто про це не підозрює, лише в рекламі, де печінка говорить зі шлунком, натякають на це, однак без особливих надій на успіх. Насправді ж, руки керують усім тілом. У них найпривілейованіший статус. Їх миють частіше, ніж ноги (а дехто їх взагалі не миє, зайдіть для проби в будь-який гуртожиток із сезонними робочими і самі в цьому пересвідчіться). Руки взимку ховають у теплі червоні рукавички, а на ногах - шкарпетки з дирочками, і шкарпетки часто різного кольору. Руками обіймають дівчат за тонкі стани, ногами гидливо відкидають собачу какаху. Руками возькать по дисплею останнього Айфону, ногам до цього далеко. Руки мають максимально широку зону застосування: від спорудження вишуканих будівель до тонкої роботи в хірургічному кабінеті, від банального бринькання на гітарі для свого кота до віртуозних пасажів на піаніно для глядачів у смокінгах і з сигарами....
Ну а ноги людині для чого? Щоб переміщатись з пункта "А" в пункт "Б"? Щоб боліти в непогоду? Ударятись об край тумбочки? Тікати від гопників? Ну так, але це не щоденне заняття, та і тренувати їх для цього треба, бодай кілька разів на тиждень. 
Ситуацію намагались виправити жіночі ніжки. Років сто вони позбавились в`язниці під назвою довгі сукні і вирвались на волю. Це була революція, мирна і апріорі переможна, бо ніхто не посміє сміятись чи зневажати жіночі ніжки. Але зараз все повертається в темні часи. Часи, Коли Треба Ховати Ніжки. Усьому виною знову руки. Руки феміністок. Вони змушують їх критикувати відкриті ніжки і займатись фемінізмом.
Таким чином, ноги стали вважатись чимось другорядним, і те, що вони ростуть із дупи, нікого не турбує, а декого навіть тішить. Руки радісно потирають одна одну "Ага, ці дві патички отримали своє, ахахах". Ноги дивляться на них з-під шортів колінами-очима і тремтять він гніву "От ми вам покажемо. От ми вас доженемо! Затопчемо! Забуцаємо!..".
І в один момент це таки станеться. Ноги почнуть бунт. Стануть жити, як хочуть. Приміром, іде людина на роботу, збирати руками пристрої чи перекладати папери з купки в купку. А ноги візьми, і такі "нєєє, ми тут головні", і поведуть свого власника в бар - танцювати на столі та робити карате з охоронцями. Або задумали ви посидіти в Інтернеті. Ну недовго так, години три .. чотири... а ще потім після роботи. Усілись на крісло з коліщатками, поклали свої п`ятірні на клавіатуру, щоб написати пост про погоду, аж тут ... щось дивне починається... ви підводитесь, і ноги несуть вас на вулицю. Там калюжі і мокро. Ви кричите, хочете зупинитись, а ноги несуть вас по калюжах, міряють одну за одною, прямо, як у дитинстві. 
Щоб цього не сталось, зверніть увагу на свої ноги. Купіть їм нові підштаники на зиму чи якісне взуття. Почніть з ними спілкуватись. Назвіть якось. Цінуйте, моліться, ходіть. Усе буде добре, я вірю, але піклуйтесь і про інші частини тіла - хто його зна, що там задумала ваша срака!

Якби Шевченко жив у наш час

Якби Шевченко жив у наш час, він був би звичайною людиною. Не носив би підворотів, не дивився дебільних шоу по СТБ, але їздив на метро, слухав Deftones і любив маленьких чорних собачок. Удень він би працював на дурнуватій роботі, мив шафи і ненавидів попсу, яка лунала в приміщенні, а вночі приходив додому, поправляв пишні вуса, відкривав шафу і, відсунувши вбік кілька малих на нього костюмів, натискав на кнопку. Стінки шафи розсувались, а за нею був би ліфт. Шевченко б заходив у ліфт, набирав таємний код «12345», двічі плескав у долоні і ліфт рушав вниз, проїжджав тридцять підземних поверхів, велику лабораторію, спускався б у самий низ, прямо до центру Землі, туди, де досі тепло. Ліфт би зупинявся, двері відчинялись і Шевченко заходив у велику кімнату, із гранітними стінами, невеличким фонтанчиком і охоронцями з французькими автоматами. Шевченко проходив би всю кімнату і підходив би до слабко освітленої стіни, на якій висіла зброя, а поряд лежало кілька латексних костюмів. Шевченко одягав би один із них, у нього на грудях була б велика літера «Ш», а сідниці м’яко обтягував лискучий латекс. Шевченко брав би зброю, робив невеличку розминку і гукав би одному із охоронців, щоб той приніс телефон. Охоронець вішав би на плече свій французький автомат і підходив до Шевченка з тацею, на якій стояв би великий рожевий телефон. Шевченко знімав слухавку і говорив: «Альо, баришня? Дайте Кремль!». Баришня б давала, і Шевченко по телефону переносився в Москву, де на нього вже чекали роти солдат, мвсників, кадирівців, бойових ведмедів, стрільців і особиста рота Бориса Моісєєва «Бойові підараси». «Стаять! Хенде хох!», — кричали б вояки, а бойові підараси поправляли шалики, «Ідіть в дупу», — сказав би їм Шевченко і ефектно, в уповільненому темпі, вигинаючись, стріляючи з обох рук, бігаючи по стінах і паплюжачи мавзолей, знищив би всіх, окрім бойових підарасів, які розбіглись би самі. Тоді Шевченко пішов би в Кремль, пройшов порожніми і позолоченими коридорами і відкрив би ногою останні двері. Там сидів би Путін, який, зрозумівши, що його не врятують вояки, вколов собі мутогенну вакцину і перетворився на найстрашніше створіння у світі — на першу Шевченківську вчительку. Путін-вчителька стояв би біля вікна, такий огидний, у своєму брудному светрі, з вимазаними в крейду пальцями, готовий бити учня головою об дошку за неправильно продекламовану таблицю множення і зловісно усміхався, а Шевченко кинув би недопалок, пустивши останній клуб димку, криво усміхнувся і зі словами «сдохни, мазарфакер» вистрілив би Путіну в голову з дробовика, зарядженого п’ятикопієчними монетами.



Якби Шевченко жив у наш час, він був би супергероєм, його любили б дівчата, він би все розрулив і, можливо, навіть писав би вірші.

Не днем валіка єдиним: як відсвяткувати 14 лютого з користю

Наближається 14 лютого, але якщо вас верне від всього рожевого, ви не любите весь цей гламур або ви замкнуте чудо, яке нікому не потрібне (інші варіанти — ельф 50 рівня, книжковий гік, Марк Вотні на безлюдному Марсі), одним словом, якщо ви випадаєте із загальної валентіково-цукеркової вакханалії, але бух ..., святкувати все одно хочеться, вихід є.
На 14 лютого припадає немало цікавих подій, перед якими День Валентіна відверто пасує. Наприклад, у Болгарії в цей день святкують День виноградарів, Аризона та Орегон — День штату, у Польщі відриваються на Дні хворих епілепсією. Іракська Комуністична Партія (=так, так, та сама=) вшановує комуністичних мучеників.
Самотні і антигламурні віряни також можуть у цей день туснути, пригубивши смажними вустами грамів сто кагору на честь днів пам’яті купи мучеників та мучениць, їх багато, choose your destiny. Агафодори, Вендиміани, Перепетуї і Ревокати можуть 14 лютого відсвяткувати свої іменини, якщо їх, звісно, за такі імена ще не зачмирили в школі.
Однак і це ще не все, адже маємо немало цікавих дат, які змусять забути вас про цей День Якогось Валентіна, як про страшний сон. Як ви могли дарити ці дурнуваті валентінки і тому подібне, коли 14 лютого 1009-го року в історичних документах вперше зафіксовано топонім «Литва», а місіонер Брунон Боніфацій був убитий на кордоні Русі? Також у цей день 1779 р. жителями Гавайських островів був убитий (і за деякими відомостями з’їдений) знаменитий мореплавець Джеймс Кук. Який мужик був! Слава Герою! Чим не привід накатати сто грам фронтових або хоча б вшанувати пам’ять схаваного незлим тихим словом.
Однак сумувати вам довго не прийдеться, адже в цей день народились такі кльові чуваки: Леон Батіста Альберті, письменник і архітектор, Захіредін Мухаммед Бабер, узбецький правитель, а померли якийсь німецький математик, футболіст Боб Пейслі, Чікатіло та Пантелеймон Куліш. Жаль, жаль, їм би жити та жити…
Ну і не забудьте відсвяткувати День народження Ютуба, який виник у 2005-му і наповнив наше життя інтелектуальними відео з ЕмСі Хованським.
Таким чином, ви будете у виграші: поки вся загальна маса буде розважатись по клубах, хавати цукерки і чпокати баб, ви будете офігенно відриватись у Вікіпедії.

Новий Рік = Армагедон

Новий Рік - це не тільки ялинка і корпоративи, це ще й громади медіа-контенту, який крафтиться весь рік і, немов повінь, заповнює собою все навколо, починаючи з грудня, переважно на ТБ та в Інтернеті. Зважаючи на те, що це все почалось не вчора і триває не один десяток років, а Новий Рік святкують на переважній більшості земної кулі, навіть складно спрогнозувати в терабайтах терабайтів, скільки зараз ми маємо новорічних фільмів, музики всіма мова світу, де згадуються "сніг", "ялинки" і звучить один і той же семпл різдвяних дзвоників, скільки існує різноманітних шоу, новорічних вогників, спешлів. 

Мабуть, лише американських фільмів про Різдво вистачить на кілька років безперервного перегляду, додайте до цього підбірки їхньої ретро-музики на тему "крістмаса", і матимете довгий часовий відрізок, можливо, триваліший від життя середньостатистичного чувака. А крім американських фільмів, є ще фільми Гайдая, різноманітні мульти, якісь "Йолки", новорічні випуски "Фольк-м'юзік", і зараз ще додайте суто інтернетівські штуки, такі як новорічні лестплеї, стріми, посиденьки перед камерою і ті всі "обжор-шоу", де люди просто вмикають камеру і їдять олів'є. Складно сказати, що знімає і створює віддалений від нас у плані культури світ. Чи є в африканців новорічні вогники? А що дивляться австралійці на НР? Забіги кенгуру в червоних шапочках? У будь-якому разі це краще, ніж однотипні шоу Зеленського та нудотна "Іронія долі". 

В принципі, можна погуглити, однак ми не знаємо (можемо, але краще не треба), що коїться наприкінці грудня в глибинах deep-веба, на всіх тих схованих "цибулевим" з'єднанням форумах та сайтах. Там, мабуть, влаштовують новорічні розпродажі зброї, нетсталкери координуються для зйому хати, наркодилери роблять знижки на свою продукцію. Мабуть, існує навіть еротична продукція, окрема категорія "New Year", десь там в кінці списку, після Fun, мультів та вирізок зі звичайних фільмів, але я не знаю, бо зовсім в цьому не шарю :).

Кількість новорічного та навколоноворічного контенту прорахувати складно. Навіть якщо скласти бодай приблизну цифру, вона відразу втратить актуальність, бо тільки ви поставите крапку і скажете джобс дан, у цю ж секунду завершать знімати якийсь різдвяний фільм чи потап запише чергову свою "пісню", де він перекрутить слова, так щоб вони балансували між матюком і Новим Роком.

Одна думка від того, що десь поряд існує така глиба інформації, чесно кажучи, жахає, а сам контент викликає відразу, навіть тоді, коли свято ще тільки наближається. Далі цього всього лише більшатиме і ми не знаємо, що станеться. Можливо, контенту стане так багато, що він перетвориться на чорну діру і засмокче весь реальний світ.

Ну або межа між реальністю та медіа остаточно зітреться, і контент переллється в наше життя. Вулиці заповнять мільйони веселих Санта Клаусів, які обсядуть, немов ворони в третій "Оселі Зла", всі дахи і будуть в один голос, добро, але оглушливо вітати всіх з Новим Роком, поки дахи не почнуть проламлюватись, Санта Клауси падатимуть у палаючі каміни, підскочуватимуть і почнуть гасати містом, розносячи полум'я. Почнуться пожежі, масштабніші в сотні разів від середньовічних. Звичайно, люди почнуть викликати пожежників, але їхні машини не зможуть виїхати - дороги будуть заблоковані заторами з однотипними вантажівками "Кока-коли". Пожежі почнуть пожирати цілі квартали, а тим часом планета втрачатиме свій лісовий покрив, бо мільярди Чеві Чейзів та інших американців з американських різдвяних фільмів вирубають усі ялинки, потім візьмуться за інші дерева. Почнеться голод, далі - ядерна зима. Люди рятуватимуть у вцілілих будинках, але там на них чекатимуть перестрілки та бійки - Брюс Вілліс, багато Брюсів Віллісів, зі словами "йіпікаей, мазафака", мочитимуть мільйони терористів з німецькими пиками, руйнуючи те, що вціліло. Світ котитиметься в пекло під заспокійливі ритми Happy New Year Абби, і ніщо не зможе це зупинити, бо медіа-контент уже перестане бути контрольованим.

У будь-якому разі це трапиться нескоро. Поки що можна пожити або просто відпочити від цього, просто нафіг повимикавши всі телевізори, смартфони і компуктери.

Сучасне пекло

Сучасне пекло має виглядати так:
Перше коло - люди, які не знімають наплечники в громадському транспорті
Друге - люди, які мацають банани в АТБ
Третє - люди, які ВИМИКАЮТЬ СВІТЛО У ТУАЛЕТІ, коли ти там ... перебуваєш
Четверте - твій шеф
П`яте - люди, які такі розумні, що в коментах розділяють свої відповіді на "а", "б", "в" або "по-перше", "по-друге" (шоб ти сука знав)
Шосте - науковці, які пишуть "даний випадок", "на протязі часу"
Сьоме - юзери, які видаляються з соцмереж на кілька днів, щоб просто привабити увагу
Восьме - собачники. всі
Дев`яте - найбільші грішники: люди, які регулярно онлайн, але не читають твоїх повідомлень або залишають їх без відповіді впродовж тижнів
Ця писулька навіяна одним діалогом з фільму "Боже, благослови Америку". Фільм комедійний, писулька, як розумієте, теж не дуже серйозна. Хоча це трохи схоже на ріал лайф, бо люди відгрібають зі різні дрібниці, а олігархи знову не покарані
Страницы:
1
2
3
4
5
6
8
предыдущая
следующая