Про руки, ноги і Революцію

Мабуть, у світі не знайдеться жодної людини, яка бодай раз у житті не чула на свою адресу критичне "у тебе руки не з того місця ростуть" (у тій чи іншій фразеологічній формі: впевнений, що вислів з таким смислом можна віднайти у будь-якій мові). Вам казково підфартило, якщо вам говорили саме цю, відносно ввічливу форму, а от деякі люди чують, чули і чутимуть версію без купюр - "у тебе що, руки з жопи ростуть?". Ці прекрасні люди, з руками не з плечей, живуть поряд з нами, вони доставляють нам пошкоджені посилки, збирають вітчизняні машини і ведуть нас у світле європейське майбутнє.
Дивно, але цей вислів набув надзвичайно широкого поширення у нашій мові. І ще дивніше, що ніхто в цьому контексті не згадує ноги. Вони дійсно ростуть із дупи, і нікого цей факт не турбує. Як це пояснити? Закономірності фізіології? Звичка? 
Насправді все набагато страшніше. Органи і частини тіла живуть окремо від нас, нашого "Я", душі, розуму. Ніхто про це не підозрює, лише в рекламі, де печінка говорить зі шлунком, натякають на це, однак без особливих надій на успіх. Насправді ж, руки керують усім тілом. У них найпривілейованіший статус. Їх миють частіше, ніж ноги (а дехто їх взагалі не миє, зайдіть для проби в будь-який гуртожиток із сезонними робочими і самі в цьому пересвідчіться). Руки взимку ховають у теплі червоні рукавички, а на ногах - шкарпетки з дирочками, і шкарпетки часто різного кольору. Руками обіймають дівчат за тонкі стани, ногами гидливо відкидають собачу какаху. Руками возькать по дисплею останнього Айфону, ногам до цього далеко. Руки мають максимально широку зону застосування: від спорудження вишуканих будівель до тонкої роботи в хірургічному кабінеті, від банального бринькання на гітарі для свого кота до віртуозних пасажів на піаніно для глядачів у смокінгах і з сигарами....
Ну а ноги людині для чого? Щоб переміщатись з пункта "А" в пункт "Б"? Щоб боліти в непогоду? Ударятись об край тумбочки? Тікати від гопників? Ну так, але це не щоденне заняття, та і тренувати їх для цього треба, бодай кілька разів на тиждень. 
Ситуацію намагались виправити жіночі ніжки. Років сто вони позбавились в`язниці під назвою довгі сукні і вирвались на волю. Це була революція, мирна і апріорі переможна, бо ніхто не посміє сміятись чи зневажати жіночі ніжки. Але зараз все повертається в темні часи. Часи, Коли Треба Ховати Ніжки. Усьому виною знову руки. Руки феміністок. Вони змушують їх критикувати відкриті ніжки і займатись фемінізмом.
Таким чином, ноги стали вважатись чимось другорядним, і те, що вони ростуть із дупи, нікого не турбує, а декого навіть тішить. Руки радісно потирають одна одну "Ага, ці дві патички отримали своє, ахахах". Ноги дивляться на них з-під шортів колінами-очима і тремтять він гніву "От ми вам покажемо. От ми вас доженемо! Затопчемо! Забуцаємо!..".
І в один момент це таки станеться. Ноги почнуть бунт. Стануть жити, як хочуть. Приміром, іде людина на роботу, збирати руками пристрої чи перекладати папери з купки в купку. А ноги візьми, і такі "нєєє, ми тут головні", і поведуть свого власника в бар - танцювати на столі та робити карате з охоронцями. Або задумали ви посидіти в Інтернеті. Ну недовго так, години три .. чотири... а ще потім після роботи. Усілись на крісло з коліщатками, поклали свої п`ятірні на клавіатуру, щоб написати пост про погоду, аж тут ... щось дивне починається... ви підводитесь, і ноги несуть вас на вулицю. Там калюжі і мокро. Ви кричите, хочете зупинитись, а ноги несуть вас по калюжах, міряють одну за одною, прямо, як у дитинстві. 
Щоб цього не сталось, зверніть увагу на свої ноги. Купіть їм нові підштаники на зиму чи якісне взуття. Почніть з ними спілкуватись. Назвіть якось. Цінуйте, моліться, ходіть. Усе буде добре, я вірю, але піклуйтесь і про інші частини тіла - хто його зна, що там задумала ваша срака!

Якби Шевченко жив у наш час

Якби Шевченко жив у наш час, він був би звичайною людиною. Не носив би підворотів, не дивився дебільних шоу по СТБ, але їздив на метро, слухав Deftones і любив маленьких чорних собачок. Удень він би працював на дурнуватій роботі, мив шафи і ненавидів попсу, яка лунала в приміщенні, а вночі приходив додому, поправляв пишні вуса, відкривав шафу і, відсунувши вбік кілька малих на нього костюмів, натискав на кнопку. Стінки шафи розсувались, а за нею був би ліфт. Шевченко б заходив у ліфт, набирав таємний код «12345», двічі плескав у долоні і ліфт рушав вниз, проїжджав тридцять підземних поверхів, велику лабораторію, спускався б у самий низ, прямо до центру Землі, туди, де досі тепло. Ліфт би зупинявся, двері відчинялись і Шевченко заходив у велику кімнату, із гранітними стінами, невеличким фонтанчиком і охоронцями з французькими автоматами. Шевченко проходив би всю кімнату і підходив би до слабко освітленої стіни, на якій висіла зброя, а поряд лежало кілька латексних костюмів. Шевченко одягав би один із них, у нього на грудях була б велика літера «Ш», а сідниці м’яко обтягував лискучий латекс. Шевченко брав би зброю, робив невеличку розминку і гукав би одному із охоронців, щоб той приніс телефон. Охоронець вішав би на плече свій французький автомат і підходив до Шевченка з тацею, на якій стояв би великий рожевий телефон. Шевченко знімав слухавку і говорив: «Альо, баришня? Дайте Кремль!». Баришня б давала, і Шевченко по телефону переносився в Москву, де на нього вже чекали роти солдат, мвсників, кадирівців, бойових ведмедів, стрільців і особиста рота Бориса Моісєєва «Бойові підараси». «Стаять! Хенде хох!», — кричали б вояки, а бойові підараси поправляли шалики, «Ідіть в дупу», — сказав би їм Шевченко і ефектно, в уповільненому темпі, вигинаючись, стріляючи з обох рук, бігаючи по стінах і паплюжачи мавзолей, знищив би всіх, окрім бойових підарасів, які розбіглись би самі. Тоді Шевченко пішов би в Кремль, пройшов порожніми і позолоченими коридорами і відкрив би ногою останні двері. Там сидів би Путін, який, зрозумівши, що його не врятують вояки, вколов собі мутогенну вакцину і перетворився на найстрашніше створіння у світі — на першу Шевченківську вчительку. Путін-вчителька стояв би біля вікна, такий огидний, у своєму брудному светрі, з вимазаними в крейду пальцями, готовий бити учня головою об дошку за неправильно продекламовану таблицю множення і зловісно усміхався, а Шевченко кинув би недопалок, пустивши останній клуб димку, криво усміхнувся і зі словами «сдохни, мазарфакер» вистрілив би Путіну в голову з дробовика, зарядженого п’ятикопієчними монетами.



Якби Шевченко жив у наш час, він був би супергероєм, його любили б дівчата, він би все розрулив і, можливо, навіть писав би вірші.

Не днем валіка єдиним: як відсвяткувати 14 лютого з користю

Наближається 14 лютого, але якщо вас верне від всього рожевого, ви не любите весь цей гламур або ви замкнуте чудо, яке нікому не потрібне (інші варіанти — ельф 50 рівня, книжковий гік, Марк Вотні на безлюдному Марсі), одним словом, якщо ви випадаєте із загальної валентіково-цукеркової вакханалії, але бух ..., святкувати все одно хочеться, вихід є.
На 14 лютого припадає немало цікавих подій, перед якими День Валентіна відверто пасує. Наприклад, у Болгарії в цей день святкують День виноградарів, Аризона та Орегон — День штату, у Польщі відриваються на Дні хворих епілепсією. Іракська Комуністична Партія (=так, так, та сама=) вшановує комуністичних мучеників.
Самотні і антигламурні віряни також можуть у цей день туснути, пригубивши смажними вустами грамів сто кагору на честь днів пам’яті купи мучеників та мучениць, їх багато, choose your destiny. Агафодори, Вендиміани, Перепетуї і Ревокати можуть 14 лютого відсвяткувати свої іменини, якщо їх, звісно, за такі імена ще не зачмирили в школі.
Однак і це ще не все, адже маємо немало цікавих дат, які змусять забути вас про цей День Якогось Валентіна, як про страшний сон. Як ви могли дарити ці дурнуваті валентінки і тому подібне, коли 14 лютого 1009-го року в історичних документах вперше зафіксовано топонім «Литва», а місіонер Брунон Боніфацій був убитий на кордоні Русі? Також у цей день 1779 р. жителями Гавайських островів був убитий (і за деякими відомостями з’їдений) знаменитий мореплавець Джеймс Кук. Який мужик був! Слава Герою! Чим не привід накатати сто грам фронтових або хоча б вшанувати пам’ять схаваного незлим тихим словом.
Однак сумувати вам довго не прийдеться, адже в цей день народились такі кльові чуваки: Леон Батіста Альберті, письменник і архітектор, Захіредін Мухаммед Бабер, узбецький правитель, а померли якийсь німецький математик, футболіст Боб Пейслі, Чікатіло та Пантелеймон Куліш. Жаль, жаль, їм би жити та жити…
Ну і не забудьте відсвяткувати День народження Ютуба, який виник у 2005-му і наповнив наше життя інтелектуальними відео з ЕмСі Хованським.
Таким чином, ви будете у виграші: поки вся загальна маса буде розважатись по клубах, хавати цукерки і чпокати баб, ви будете офігенно відриватись у Вікіпедії.

Новий Рік = Армагедон

Новий Рік - це не тільки ялинка і корпоративи, це ще й громади медіа-контенту, який крафтиться весь рік і, немов повінь, заповнює собою все навколо, починаючи з грудня, переважно на ТБ та в Інтернеті. Зважаючи на те, що це все почалось не вчора і триває не один десяток років, а Новий Рік святкують на переважній більшості земної кулі, навіть складно спрогнозувати в терабайтах терабайтів, скільки зараз ми маємо новорічних фільмів, музики всіма мова світу, де згадуються "сніг", "ялинки" і звучить один і той же семпл різдвяних дзвоників, скільки існує різноманітних шоу, новорічних вогників, спешлів. 

Мабуть, лише американських фільмів про Різдво вистачить на кілька років безперервного перегляду, додайте до цього підбірки їхньої ретро-музики на тему "крістмаса", і матимете довгий часовий відрізок, можливо, триваліший від життя середньостатистичного чувака. А крім американських фільмів, є ще фільми Гайдая, різноманітні мульти, якісь "Йолки", новорічні випуски "Фольк-м'юзік", і зараз ще додайте суто інтернетівські штуки, такі як новорічні лестплеї, стріми, посиденьки перед камерою і ті всі "обжор-шоу", де люди просто вмикають камеру і їдять олів'є. Складно сказати, що знімає і створює віддалений від нас у плані культури світ. Чи є в африканців новорічні вогники? А що дивляться австралійці на НР? Забіги кенгуру в червоних шапочках? У будь-якому разі це краще, ніж однотипні шоу Зеленського та нудотна "Іронія долі". 

В принципі, можна погуглити, однак ми не знаємо (можемо, але краще не треба), що коїться наприкінці грудня в глибинах deep-веба, на всіх тих схованих "цибулевим" з'єднанням форумах та сайтах. Там, мабуть, влаштовують новорічні розпродажі зброї, нетсталкери координуються для зйому хати, наркодилери роблять знижки на свою продукцію. Мабуть, існує навіть еротична продукція, окрема категорія "New Year", десь там в кінці списку, після Fun, мультів та вирізок зі звичайних фільмів, але я не знаю, бо зовсім в цьому не шарю :).

Кількість новорічного та навколоноворічного контенту прорахувати складно. Навіть якщо скласти бодай приблизну цифру, вона відразу втратить актуальність, бо тільки ви поставите крапку і скажете джобс дан, у цю ж секунду завершать знімати якийсь різдвяний фільм чи потап запише чергову свою "пісню", де він перекрутить слова, так щоб вони балансували між матюком і Новим Роком.

Одна думка від того, що десь поряд існує така глиба інформації, чесно кажучи, жахає, а сам контент викликає відразу, навіть тоді, коли свято ще тільки наближається. Далі цього всього лише більшатиме і ми не знаємо, що станеться. Можливо, контенту стане так багато, що він перетвориться на чорну діру і засмокче весь реальний світ.

Ну або межа між реальністю та медіа остаточно зітреться, і контент переллється в наше життя. Вулиці заповнять мільйони веселих Санта Клаусів, які обсядуть, немов ворони в третій "Оселі Зла", всі дахи і будуть в один голос, добро, але оглушливо вітати всіх з Новим Роком, поки дахи не почнуть проламлюватись, Санта Клауси падатимуть у палаючі каміни, підскочуватимуть і почнуть гасати містом, розносячи полум'я. Почнуться пожежі, масштабніші в сотні разів від середньовічних. Звичайно, люди почнуть викликати пожежників, але їхні машини не зможуть виїхати - дороги будуть заблоковані заторами з однотипними вантажівками "Кока-коли". Пожежі почнуть пожирати цілі квартали, а тим часом планета втрачатиме свій лісовий покрив, бо мільярди Чеві Чейзів та інших американців з американських різдвяних фільмів вирубають усі ялинки, потім візьмуться за інші дерева. Почнеться голод, далі - ядерна зима. Люди рятуватимуть у вцілілих будинках, але там на них чекатимуть перестрілки та бійки - Брюс Вілліс, багато Брюсів Віллісів, зі словами "йіпікаей, мазафака", мочитимуть мільйони терористів з німецькими пиками, руйнуючи те, що вціліло. Світ котитиметься в пекло під заспокійливі ритми Happy New Year Абби, і ніщо не зможе це зупинити, бо медіа-контент уже перестане бути контрольованим.

У будь-якому разі це трапиться нескоро. Поки що можна пожити або просто відпочити від цього, просто нафіг повимикавши всі телевізори, смартфони і компуктери.

Сучасне пекло

Сучасне пекло має виглядати так:
Перше коло - люди, які не знімають наплечники в громадському транспорті
Друге - люди, які мацають банани в АТБ
Третє - люди, які ВИМИКАЮТЬ СВІТЛО У ТУАЛЕТІ, коли ти там ... перебуваєш
Четверте - твій шеф
П`яте - люди, які такі розумні, що в коментах розділяють свої відповіді на "а", "б", "в" або "по-перше", "по-друге" (шоб ти сука знав)
Шосте - науковці, які пишуть "даний випадок", "на протязі часу"
Сьоме - юзери, які видаляються з соцмереж на кілька днів, щоб просто привабити увагу
Восьме - собачники. всі
Дев`яте - найбільші грішники: люди, які регулярно онлайн, але не читають твоїх повідомлень або залишають їх без відповіді впродовж тижнів
Ця писулька навіяна одним діалогом з фільму "Боже, благослови Америку". Фільм комедійний, писулька, як розумієте, теж не дуже серйозна. Хоча це трохи схоже на ріал лайф, бо люди відгрібають зі різні дрібниці, а олігархи знову не покарані

Сусідські війни... чи то пак, рамси

З середини нульових переважно постійно живу в Харкові, хоча це життям складно назвати, бо "жити" доводиться на зйомних хатах, у різних дядь і тьоть, ділити кухню з чужими і часто бидлуватими "людьми". Звичайно, скажете ви, а піди і зніми собі однушку зі своїми кухнею, шлюхами і блекджеком (останні два пункти привозні, так би мовити), але з/п не дозволяє витрачати щомісяця три-чотири штуки на нормальну хату. 

Звичайно, у таких умовах трапляється немало цікавих історій. Ось, наприклад, крайній мій сусід - шабашник, любитель дешевих алкогольних напоїв і смердючих спортивних костюмів - не так давно стягнув з холодильника мій кетчуп. Аргументував він це тим, що "чомусь подумав, що то його кетчуп", хоча, до речі кажучи, у холодильнику нічого свого не тримає, бо не має нічого, щоб там тримати, і часто сидить без копійки за душею. Ну я зробив вигляд, що повірив, а сусід, натхненний моєю гречною смиренністю, розкаявся і повернув аналогічний кетчуп з чергової шабашки.

Я тоді подумав, ну ок, може він і справді переплутав. Але ж вчора цей персонаж підійшов і чистосердечно зізнався, що стягнув з холодильника з мого лотка чотири яйця. Він, мабуть, думав, що я знову буду сорочкою-хлопцем, махну рукою, мовляв, а, пофіг, але мені ця історія набридла, тому я чітко і впевнено сказав: "Дядя, не чіпай мої яйця". Сусід завис від такої рішучості (ух) і пообіцяв "всьо вернуть", ну а я не суперечив. Решту вечора він просидів у своїй конурі без вікна, депресуючи за своїм "Інтером", ну а вранці я знову почув його протяжливе прохання "позичити пакетик чаю". 

Зараз в холодильнику з мого трошки м`яса, каша і вцілілі екземпляри курячих яєць. Коли я сьогодні снідав, до зазирнув у холодильник і подумки попрощався зі своїм харчовим раціоном. Принаймні, тепер я готовий до всього. Ви скажете, а чому ти, весь такий із себя розперекрутий, не наб`єш тому щурятнику пику, а я скажу, що бити нікому нічого не буду, однак ви зі своєю пропозицією матимете рацію - у вищих колах суспільства, майже елітних, саме так і треба діяти. Якщо таке поворотиться, піду накапаю господареві хати, хоча б якась видимість дії з моєї сторони.

Однак на цю ситуйовину можна поглянути з іншого, оптимістичного боку. Цей епізод поповнив мою колекцію комунально-квартирних вражень, де вже є докопування наркоманів, словесні рамси з гопниками, слухання чужих сварок та одна велика бійка. Що далі буде, не знаю, але життя, нехай навіть так, дуже цікаве і це не привід сумувати... нехай навіть хтось чіпає твої яйця.

Красива дівчина в метро

Сьогодні зранку бачив красиву дівчину в метро. Вона була не просто красива (у Харкові нічо-так жінок доволі багато), а якось по-особливому красива. Вона зайшла в майже повний вагон і стала неподалік, на відстань витягнутої руки від мене. Років 22, руденька (дивно, ніколи не любив такий тип, по брюнеткам, переважно :)). У мене якось відразу перехопило подих і в штанях почав назрівати стояк (вибачте). Такого теж раніше не було, бо такі речі зі мною відбуваються ... в крайніх випадках хе-хе.
Я стояв зі своїм стояком, затуляв матню наплечником і вдавав, що читаю рекламу про курси програмістів. Насправді ж була думка підійти. Але що я скажу? І якщо в неї є бой-френд? І може вона того ... ну євпропейської орієнтації (таке часто зараз буває).
Ми вийшли на одній станції і я, немов маніак, пас її до виходу. Можна було у холі підкатити, але тільки я вийшов за масивні двері і почав сканувати простір поглядом, зрозумів: я її загубив.
Так, я засцяв (можете ще раз написати про це в коментах). І ще я подумав, зважаючи на мою, на диво, активну реакцію: може, та незнайомка була ТА САМА. Я чув від знайомої, що симпатія виникає відразу. 
Кажуть, справжнє кохання в житті людини одне. Хтось його знаходить рано, хтось аж років у 50-т. А є люди, які живуть, так жодного разу не покохавши. Може, їх пара отак якось їхала в метро і була безслідно втрачена?...

Інтерактив про рідну Неньку ))

Яким фільмом ви описали б нашу країну?


Так, цей інтерактив стибзено з МДК ura


Нижче ви можете вибрати один із варіантів або запропонувати свій


Отже....

13%, 2 голоса

7%, 1 голос

7%, 1 голос

7%, 1 голос

0%, 0 голосов

7%, 1 голос

13%, 2 голоса

0%, 0 голосов

33%, 5 голосов

13%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Феміністки та всі ті дами, хто гонить на чоловіків. ЦЕ ВАМ


ПОГЛЯД З-ЗА КОРДОНУ НА НАШИХ ЖІНОК

Ласкаво просимо в реальність!
Ми піднімаємо складне питання, поширеної соціальної моделі української жінки. Ви можете поділяти цю точку зору чи ні, проте, запрошуємо вас дочитати статтю до кінця, щоб зрозуміти позицію автора. Будемо вдячні за коментарі.
Якщо прислухатися до коментарів в соцмережах, українки – найбільше нещасливі жінки в світі. Чоловіки у нас слабкі, працювати ми змушені як ломові коні, і за дітьми доглядати не очікуючи на допомогу. Не життя, а каторга!
У мене є кілька заперечень.
Погоджуюся, що рівень життя в Україні не надто високий, ми звикли себе жаліти, але потрібно пам’ятати, що…
– Якщо ти зачата дівчинкою в Україні, тебе не абортують на ранніх термінах, як в Індії і Китаї.
– Якщо ти народила дівчинку в Україні, твої родичі не будуть тебе в цьому звинувачувати, як у Пакистані!
– Ти можеш вчитися в університеті, а не тільки народжувати і доїти корову, як в країнах радикального ісламу. Там така свобода є лише недосяжною мрією!
– Ти ходиш на роботу, не повинна терпіти побої від свекрухи, не загортатися в бурку з голови до ніг.
– Після розлучення, дитина не є власністю чоловіка, вона напевно залишиться з тобою, якщо ти не алкоголічка і не наркоманка.
– Ти можеш мати стільки партнерів, скільки хочеш, і покаранням тобі стане максимум пирхання сусідки, а не побиття камінням!
– Ти можеш посміхатися, напиватися і вільно поводитися з чоловіками. Величезна кількість жінок в світі не може цього робити в принципі!
– Ти можеш виходити заміж за того, хто тобі подобається, або взагалі не виходити, незалежно від того, що думає про це твій батько!
Крім того:
– Тобі не потрібно бігти з пологового будинку на роботу, доручивши дитину няньці, як у розвинутих західних країнах.
– Тебе не позбавлять батьківських прав через відсутність молока в холодильнику. Щоб тебе таки позбавили батьківських прав, слід поводитися справді асоціально.
– Тебе ніхто не засудить за сексуальні домагання, якщо ти продемонструєш бретельку бюстгальтера. А в Америці всяке трапляється.
– Шлюбний контракт у нас, поки ще рідкість.
Я дійсно вважаю, що у наших жінок є унікальна свобода вибору: свого шляху, роботи, своєї сім’ї, свого стилю життя, виховання дитини. Але за будь-яку свободу, як завжди, доводиться платити відповідальністю.
Хочеш рівноправності? Працюй на рівних правах, це нормально. Не можна мати рівні права без рівних обов’язків.
Хочеш монополізувати виховання дитини – тоді втома, це – природно. Не хочеш втомлюватися – делегуй батькові відповідальність, а не відганяй його від гнізда.
Виходиш заміж за власним бажанням? Тоді, кого крім себе можна звинувачувати в своєму виборі? Сама і винна, не подобається – міняй.
Хочеш розважатися на рівних, пити шампанське на вечірці і піти з незнайомцем у ніч? Тоді тебе ніхто не зобов’язаний завойовувати, як принцесу з фортеці. Сама тепер шукай, як завоювати чоловіка.
Це нормальні правила життя дорослої жінки. Вони трохи стомливі, але вони – розплата за найширшу свободу вибору шляху і стилю життя, якої позбавлені дуже багато жінок у світі. Це прекрасно! Що ж вам ще треба!
Пряникові будиночки, де дівчатка-Барбі п’ють чай і доглядають за нігтями, під заступництвом сильного і вірного Кена? Якщо така ідилія існує, то дуже короткий час і для дуже обмеженої кількості жінок.
Найбільшою помилкою є шукати цей пряниковий будиночок у шлюбі в західних країнах, опираючись на враження, отримані від серіалів. Ви ризикуєте стати домашньою рабинею, іграшкою з якою не рахується оточення і бути жорстоко розчарованою від того, що нафантазоване вами сімейне життя так і не наступає.
Це важко, але це краще, ніж існуючі в світі альтернативи. Ласкаво просимо в реальність!

Сантехнік, який любив читати

Багато хто чув вислів "літературний запой" або "читати книги запоєм", але ніхто не знає, як це відбувається насправді. А відбувається це так: приміром, сантехнік Вовчік ось уже три дні не виходить на роботу. Колеги б`ють на сполох: де Вовчік, де наш сантехнік? Минає ще пару днів, усі крани остаточно протікають, а Вовчіка немає. Добрий пузатий шеф засилає двох людей до Вовчіка додому, щоб дізнатись, чи живий він. Люди приходять і знаходять Вовчика в його брудній квартирі. Сам Вовчик лежить на підлозі, а біля нього купа книг - Бальзак, Франко, Достоєвський, Трублаїні. У Вовчика - літературний запой. Як і всі сантехніки, він з дитинства полюбляв після роботи, замість того, щоб іти додому, зайти в бібліотеку і прочитати кілька сторіночок книги Ортеги-і-Гассета "Присмерк Європи" чи Чосера "Кентерберійські оповідання". Колеги не були проти, вони самі часто читали (будьмо чесні, не тільки після роботи, а навіть на роботі, в перерві, поки шеф не бачить, збирались в курилці і читали Флобера, передаючи томик одному в руки), а от дружина постійно агрилась. "Краще б ти бухав!", - часто говорила вона. Вовчік відчував свою вину, але не міг зупинитись. Він уже був читач зі стажем, усе почалось зі школи, коли пацани принесли на дискотеку цілу торбу якогось сільського самвидаву. Вовчік спробував, прочитав кілька сторінок і відразу втягнувся. Далі він читав регулярно, переходячи від детективів до сучасної класики, потім взявся за реалізм. Потім почав читати паралельно класицизм і бароко, хоча навіть його друзі по бібліотеці не радили мішати. І зараз Вовчік вже не може без книг. Читає по кілька книг одночасно. Дійшло до того, що він почав читати сучукрліт, а це вже означає, що межу перейдено. Зараз він читає запоєм, це дуже складний випадок, але він може зібратись і звернутись у спеціальну клініку, де за допомогою телевізійної терапії його поставлять на ноги, він забуде, як брати книгу до рук і стане нормальною людиною - такою, як усі.
Страницы:
1
2
3
4
5
6
8
предыдущая
следующая