Хмельницька АЕС

     Накінець відбулася довгоочікувана поїздка на Хмельницьку атомну електростанцію. Всі у бойовій готовності зустрілися на головному вокзалі.Сіли в поїзд і тверезо приїхали на станцію Кривин. Недочеквши автобуса, вирішили пішки йти до Нетішина.
Біля в’їзду в Нетішин сіли на автобус із Славути. Вийшли в місті і попрямували до центру інформації ХАЕС повз Нетішинську лікарню. На її території проглядалося купа вентиляційних шахт різного розміру. Цікава сховище септика дегельминтизатор і напевно міні очисні споруди лікарні теж тут були присутні.
       У центрі інформації нам перевірили наші документи і показали виставку із стендами по ядерній енергетиці і моделлю реактора ВВЕР-1000.
       На території ХАЕС діючим є 2 енергоблоки, сумарною потужністю 2000 МВт. На черзі 3 і 4 брок.
      Опісля ми сіли у службовий транспорт і нас доставили на тренувальний корпус ХАЕС. Там ми мали змогу посидіти на збірці ТВЕЛів у ТВС.
Звісно, це муляж, виготовлений із нержавійки.  
       Справжній ТВЕЛ виготовляється із уранових таблеток вагою 9 г із вмістом уран-235 до 4%, запаяних у цирконієву оболонку. Далі ми перейшли у тренувальну кімнату, де у точності 1:1 розміщено всі прилади і управляючі щити БЩУ.
        Ми потрапили як одна зміна тренувалася. Враження були двозначні. Строгі люди, котрі у разі сигналізації певного датчика, визначають поломку і локалізують її. Будова управління реактором передбачає дублювання керуючих систем у 3 рази. Відчуваєш, що від знань цих людей залежить «здоров’я» реактора. Його важко вивести на позаштатний рівень із БЩУ, адже система безпеки автоматично заглушить реактор при загрозі аварії. Найцікавіша на шиті кнопка АЗ, котра опускає всі керуючі стержні вниз, повністю глушачи реактор.
       Приїхавши до пропускної ХАЕС ми залишили всі мобільні телефони, фотоапарати, флешки, навушники, ножі, ліхтарі, вогнепальну зброю у машині. Дозиметри теж, бо їхні номери необхідно було написати у окремому листі-дозволі. На наступний раз знатимемо
        На вході чекав найприскіпниший обшук працівниками МВС. Паспортний контроль із метало детектором. Fenrizу не пошастило, його з фотографією звіряли довго… Нам видали казки і повели у машинний зал 1 енергоблоку по довжелезним галереям. Вся станція з’єднана коридорами галереями. У машинному залі стояла вібрація, було чути змазувальними матеріалами. Відчуття не передати, ти стоїш, а за метрів 20 від тебе за шарами бетону відбваються реакції ядерної фізики. Обійшовши турбіни попрямували на вихід. Здали казки, одягнулися і поїхали на екскурсію у музей міста Нетішин. Місто із невеликою історією, котре живе за рахунок станції. Із станції до міста протягнуті труби опалення. Чого-чого а тепла у місті не бракує). Місто стоїть на подушці висотою 2 м, утвореної із землі, яку вибрали із території сучасного водосховища. На його дні поховане село Детятин. Ціни на продукти дешевші, ніж у Львові. Півтора годинна екскурсія закінчилася, ми пішли закуплятися ГСМ.
        Дуже смачне живе пиво Саяна. Нас відвезли на перон, де ми успішно поїли підвечірок, розігналися ГСМ і сіли в поїзд.
        Тут із нами сталася неприємна ситуація. Taras-Tinian забув студентський у дома і дотошна москальська пика у образі провідниці відмовилася пускати, бо немає білета. Виходить парадокс, є іменний пільговий білет на його ім’я, а він не має права їхати у поїзді, бо немає студентського, хоча йому ніхто б не видав білету у касі без студентського. Вмовляння нічого не допомогли, після чого сказала йдіть до начальника поїзда. Аналогічний українофоб, правда домовилися що він у Здолбунові виходить. Ми вирішили що він виходить і купує повний квиток на цей поїзд, адже він там стоїть 25 хв. Тарас вийшов на технічній зупинці перед Здолбуновом. В результаті поїхав із тієї станції о 20-15.
 Приїхали до Львова по 21 годині і розїхалися по домам. Вражень повні штани.
Було вражаюче!
      Атомне місто - Нетішин, дуже схоже на сумнозвісну відселену Прип'ять. Подібна архітектура, принцип забудови, вулиці, педантично підстрижені кущі. Проходячи містом, в голові уявлялася Прип'ять, ті ж  будинки, сонце, діти... Є схожість, і також місто та станція розташовані в мальовничому місці, посеред соснового лісу. Приємне місто, захотілося мені залишитись надовше у ньому.
Цікаво було у тренувальній кімнаті БЩУ (блочний щит управління реактором), якраз застали тренування майбутнього персоналу, що нам дало можливість краще відчути процес побаченого. Дуже відповідальна робота, яка вимагає 100% концетрації уваги та міцних нервів. Ну і знань відповідно. Компенсує те висока зарплата, швидкий вихід на пенсію та різні премії й відпустки. Майбутній працівник БЩУ ретельно відбирається з кращих запропонованих кандидатів на місце. Мусить мати вчений ступінь. Загалом має пройти від 8 років (з початку навчання) до роботи, включно з річним тренуванням в БЩУ.
Гарно було в машинному залі 1 блоку. Звук, розміри, запах - створювали неповторні враження про цього атомного гіганта. На фоні турбогенератора, незвично для наших очей виглядала симпатична працівниця АЕС в оранжевій касці. Увага нашого хлопчачого товариства на мить сфокусувалося на ній, та й спровокувало не дуже пристойні фантазії Усміхнений

       Загалом приємно було з того як до нас віднеслися та приділили увагу. Поїли, кормили, возили, були в ролі якоїсь важливої делегації. Усміхнений
Добрі та приємні люди були, на тому фоні ми собі файно релакснули. Таке тепер нажаль, рідкість.