***
- 18.05.10, 22:39
- Поезія сучасних авторів.
Як серце — до серця, душа —до душі!
Зростаються вмить і рвемо по живому!
Так скрушно хитають головами святі:
І тому погано, і цьому й тамтому..
Кажуть, що за гріхи ми покарані будем
Після смерті , десь там нагорі..
Та страждають безмірно і караються люди
За свої помилки уже тут, на землі.
Коли пальці дитина в розетку засуне
( Неслухняне маля, бо ж казали батьки!)
Чи ж не карою буде, як під силою струму
Стануть опіки, біль, на долонях сліди?
І коли хтось, шукавши серед сотень шляхів
Ту єдину для себе стежину
Заблукавши у темряву у безодню злетів
Не спокутував свою провину?
Тож ви, там, в небесах, не готуйте присуди!
Ми себе засудили, повірте, й без вас.
Краще допоможіть, щоб не падали люди
І не був промарнований нам відведений час...
Надто боляче про тебе згадувати,
Починаючи нове життя.
Навіть спогади мають радувати,
Виринаючи із забуття...
Надто боляче копирсатися
В докінця не зжившій душі.
Якщо щось і повинно зостатися -
То нехай це будуть лиш вірші...
Я без душі, без серця, без думок.
Давно вже заблукала, не вернуся.
Над урвищем злечу - лишився тільки крок...
І байдуже, тепер нічого не боюся...
Не гаряче, не холодно, не відчуваю болю.
Сміється хтось, а хтось осуджує мене..
Яка різниця, коли більше не з тобою???
Яка різниця? Все колись мине...
Не чую шепоту. ні крику, ні плачу,
Ні сліз, а ні усмішок - стерті лиця.
Скажіть хоть хтось: за що, за що плачу?
..А втім... Яка тепер різниця?...