Земний відголосок сакральної за змістом, відвічної боротьби між світлом та силами темряви не обмежується бойовими діями на частці східних теренів України. Тверезий аналіз подій, явищ та процесів, проводить чітку межу між правдою, здоровим глуздом й справедливістю з одного боку, й підлістю, брехнею та ходою облуди й душогубства з іншого.

Період кількасотлітньої бездержавності українського народу донині ятрить й унеможливлює загоєння тяжких ран. В часи свавілля москвинських ординців в Україні (період посталого на візантійських хитрощах й азіятській жорстокості царату, а згодом його правонаступника в особі нівелюючого людські гідність і життя марксово-ленінського комунізму), здійснювалась цілеспрямована політика фізичного і духовного винародовлення українців. Наших предків цілеспрямовано виселяли поза межі України, фізично нищили, й здійснювали душогубську політику асиміляції. Прагнучи закріпитись, москвинські очільники зумисне заселяли терени України етнічно та расово чужим елементом. Населені песиголовці не вирізнялись наявністю інтелекту, а тим паче притаманних людині чеснот гідності, порядності, пошани прав інших. Факт існування їхніх нащадків в Україні, рівно як і штучно створена з помосковщених українців орда зденаціоналізованих моральних деградантів, є великим гальмом в справі поступу українського народу.

Час ставить власні вимоги й умови. Прагнучи зберегти контроль над формально (прикро, але нині поки-що дійсно формально) незалежною Україною, кремлівські узурпатори вдались до використання вартостей так ненависної їм західної цивілізації. Репетуючи про “права людини” й посилаючись на цілий ряд міжнародних угод, зграї паразитуючих на тілі українців чужинців було закинуто тезу про утиски москвинів й окацаплених українців. Практика брехливого трактування дійсності є звичною зброєю в арсеналі земного воїнства лукавого. Що їм до злочинів котрі стосовно українців чинили їхні предки? Мораль для атрофованих до правди душ москвинів та інших чужинців в Україні, є атавістичним пережитком.

Прагнення зберегти контроль над душами, фанатична віра в можливість відродження базованого на людожерських традиціях “рускава міра”, змушує нинішніх кремлівських очільників витрачати неабиякі кошти задля створення отруєної блекотою пропаганди. Одним з найважливіших чинників в справі подальшої денаціоналізації українців та збереження зайвої, шкідливої і вкрай огидної москвинської зграї, є реєстрація й продукування москвомовних джерел ширення брехні. Зайве дивуватись, що в Україні так вільно і так безперешкодно ширяться блювотні москвомовні газетки “Бульвар”, “Вести”, “Сегодня”, “Комсомольская Правда”, журнали “Репортер”, “Фокус” та десятки інших. Кремль не шкодує на справу духовної деградації українців та утримання власної п`ятої колони ні грошей, ні часу. Інспірована хижою Москвою агентура (рівно як й ідейні прихильники “Велікай Рассіі”) зі шкіри пнуться, але прагнуть довести наявність чисельної кацапської орди котра нібито повинна бути почутою. Будь-яку згадку про причини її з`яви трактують ксенофобією й проявом “національних утисків”. Недолюдки! Я знаю що ви генетичні покидьки і кретини, тому й не дивуюсь вашій підлості. Дарма стараєтесь, вдаючись до лайки справи повернення українців до рідного. Здолали вашу кляту царську імперію, здолали ваш комуністичний Саюз, здолаємо і вас. Ніхто без кари не залишиться. І той факт, що нинішня недолуга, нібито українська влада не в силах знайти на вас належної управи, жодним чином не свідчить про бажання толерувати вас в середовищі українських патріотів. Незаздрісна доля виродків Бузини й Калашнікова є лише початком.

Моя принципова діяльність на громадській ниві не лишилась непоміченою ворогами українського народу. В липні 2014-го, продуковане в Києві на кошти кремлівської погані друковане видання “Вести”, виригнуло в світ статтю в котрій набралось нахабства вдатись до образи моєї честі та гідності. Дозволю собі не обтяжуватись переказом кинутих в мій бік брехні і дурниць котрі були опубліковані в статті за авторством Анастасії Браткової, Ірини Чальян та Богдани Євсєєвої. Який з того толк? Відповіддю на хамську й українофобську поведінку виродків з “Вестей”, була атака на редакцію в липні 2014-го, вилучення й передача до пунктів вторсировини кількох партій накладу, биті пики кретинів котрі за матеріальну винагороду роздають її киянам.

Покидьки, зрозумійте! Нашим керунком до дій є гасло “В Україні по українському”. На нашій землі ви зайві. Рівно як і ваші огидні імітації газет, журналів і книжок. На все приходить час розплати. Дасте звіт і за глум, і за кров, і за зневагу, і за поневолення, і за привласнення нашої історії, і за брехливе трактування минулого та сучасного. За образу моєї гідності вам також доведеться відповісти. Це не погроза. Це відкрите визнання стану розпочатої вами війни.

09.10.15., Шевченківський районний суд міста Києва, розпочне розгляд поданої мною заяви про захист честі, гідності та ділової репутації стосовно власників москвомовної газетки “Вести”. Наволочі, благайте в лукавого якому служите аби суд задовільнив мій позов цілковито і якнайшвидше. Не змушуйте мене молитовно перейматись про прискорення вашого переходу до тієї місцини де “панує плач і скрегіт зубів”. Правда на моєму боці. Здолаю.

Олесь Вахній

Я не належу до числа тих, хто радіє бідам і негараздам ближнього. Єхидні рукоплескання, до яких вдаються моральні деграданти з причини низки арештів активістів політичної партії “Свобода”, трактую доказом недолугості і українофобії. Не тіштесь дочасною несправедливістю, панове україноненависники й адепти неукраїнської за складом, духом і змістом адміністрації Порошенка-Яценюка-Гройсмана. Ці проблеми не є першими в історії українського народу. Вони дочасні, тож кличу не забувати, що на все приходить час розплати.

Аналізуючи причини того дійсно незаздрісного становища, в якому опинились активісти і навіть дехто з членів проводу “Свободи”, тяжко не помітити і їхньої (і навіть в першу чергу саме їхньої) в тім провини. Політична партія “Свобода” постала на частині решток Соціал-Національної Партії України, яка без перебільшення увірвалась в політичне життя України відразу після проголошення ще окупаційною Верховною Радою незалежності. Переважна більшість активістів СНПУ (себто задіяних в протирежимній і протисистемній боротьбі ще з часів вже зниклого СССР) вступати до лав “Свободи” принципово відмовились. Навчений гірким досвідом внутрішньопартійних чвар, котрі і стали однією з головних причин ослаблення, а згодом і саморозпуску СНПУ, очільник “Свободи” Олег Тягнибок від самих початків започаткував практику добору на керівні і відповідальні посади осіб не за наявністю необхідних харизми, досвіду і знань, а на основі особистого уподобання й рівня лояльності (яка нерідко межувала з запопадливістю і навіть підлабузництвом). Наслідки звичайно ж не змусили на себе чекати. Значний відсоток “свободівських” регіональних керівників, рівно як і членства всіх рангів та рівнів (починаючи з низового й закінчуючи найближчим оточенням Тягнибока) безпідставно повірили у сласну вагомість, самодостатність, і навіть месіанство. Вдала й нерідко доречно-емоційна риторика Тягнибока сприяла постанню віри в те, що “Свобода” є єдиним репрезантантом націоналістичного руху в Україні. Показово-зневажливе ставлення до нехай і нечисельних, проте достатньо мобільних і дієвих “несистемних” націоналістичних середовищ, а також партій котрі не мали аналогічних “свободівським” джерел фінансування, спричинило постання певного вакууму. “Свобода” бачила виключно себе, і кожен прояв незгоди, заперечення, або навіть і спроби зорганізувати дискусію, сприймався актом “співпраці з антинародним режимом”.

Першою перемогою “Свободи” було здобуття більшості місць на виборах до місцевих рад в 2010-му році в кількох західних регіонах України. Вистачило лише кілька місяців для того, аби значний відсоток виборців почав вголос нарікати на відсутність належних ініціатив в справі вирішення даних обіцянок в часі виборчої агітації й сподівань самих виборців. Факт паразитування багатьох депутатів місцевих рад від “Свободи” на ідеях націоналізму і патріотизму донині так і не спростований. Доречною буде згадка про депутата Івано-Франківської міської ради від “Свободи” Олега Гаркоти, котрий був затриманий в момент отримання неправомірної винагороди розміром в 30 тисяч американських доларів. Доречі, хабар Гаркота отримував в присутності очільника фракції “Свобода” Івано-Франківської міської ради. Не набагато краще повели себе й обрані від “Свободи” до Верховної Ради. Навіть серед рядового членства виникали запитання про причини включення до прохідної частки виборчих списків осіб, котрі до націоналізму жодного відношення не мали і не мають. Єдине що приємно і вигідно різнило фракцію “Свободи” від решти, це узгоджене і одностайне голосування.

Час поставив свої вимоги, й започаткована Тягнибоком практика підбору “вигідних”, “потрібних” і “слухняних” дала збій. Від “Свободи” відійшла налаштована на безкомпромісну боротьбу з неукраїнською системою молодь (“СІЧ”), а колишні депутати, котрі внаслідок перемоги Майдану отримали посади у виконавчій владі, виявились безідейними і меркантильними себелюбцями. Дозволю собі не оприлюднювати терміни, якими винагороджував Олег Тягнибок тимчасово виконуючого обов`язки генпрокурора Олега Махніцького (знаю їх зі слів присутніх на тій нараді), але куди ж друже Олеже ти дивився раніше? Чому не чув слів тих, для кого націоналізм є змістом життя, а не формою реалізації особистих забаганок?

Після позачергових, вимушених перемогою Революції Гідності виборів до Верховної ради (2014-й рік), значний відсоток вже колишніх депутатів від “Свободи” просто зникли з політичного і суспільного обрію. Їх не було помітно до обрання депутатами, їх не помітно і після припинення депутатських повноважень. Чому? Та тому, що ці люди ніколи націоналістами не були. Ну що ж.... Дякуємо вам панове за те, що голосували за кілька потрібних законопроектів в часи свавілля Януковича, але справа служіння Україні цим не обмежується.

Аналізуючи той незаздрісний стан в якому опинилась партія “Свобода” після подій біля Верховної ради 31-го серпня нинішнього року, не можу не пригадати і проблему з котрою стикався особисто. Навесні 2012-го року, в Києві постала громадська ініціатива, котра ставила за мету протидіяти мережам азартно-ігрових закладів, власниками яких були громадяни Росії. Про упередженість, до якої вдавались органи досудового розслідування МВС й прокуратури, я інформував громадськість неодноразово. Відразу після виборів 2012-го року, в часі яких “Свобода” тріумфально здобула кілька десятків депутатських крісел, я звернувся до Юрія Сиротюка з проханням захистити від свавілля і й утисків. Юрко чудово знав, що я належу до націоналістичного середовища ще з часів почилого (і геть не в Бозі) Савєцького Саюзу, але на мою пропозицію зустрітись відповів без належного ентузіазму. Наша зустріч відбулась в одному з орендованих приміщень київським осередком “Свободи” по вулиці Саксаганського. Мій монолог Сиротюк майже не слухав. В часі моїх відвідин він активно спілкувався друзями в одній з соцмереж. На лишену мною йому скаргу в письмовій формі, я так і не дочекався відповіді.

Не кращим, і навіть ганебним чином повели себе депутати від “Свободи” (Іллєнко, Левченко) в часі голосування за арешт народного депутата Ігоря Мосійчука. Нагадаю, що подія відбулась 17-го вересня, після того, як колишній член КПСС Шокін продемонстрував в сесійній залі Верховної Ради змонтоване і сфальсифіковане відео нібито отримання Мосійчуком хабара. Для патріота, а тим паче націоналіста, видається дикою ситуація, коли чужинець Гройсман, порушивши всі норми і вимоги належної в таких випадках процедури, ставить на голосування вимогу взяти українця під арешт. Прикро, ганебно і боляче, що українці котрі трактують себе націоналістами, цю злочинну ідею підтримали. Ганьба вам, хлопці! До кінця вашого віку, ганьба! Спілкуючись зі “свободівцями”, довелось почути тезу про існування конкуренції між “Свободою” й Радикальною партією, до якої належав Мосійчук. Божевілля та й годі. Яка між українцями може бути конкуренція в годину наступу підлості, брехні, несправедливості і винародовлення? Покайтесь, панове! Прийде час, і за це доведеться дати звіт. І в цьому дочасному житті, і після фізичної смерті також.

Від самих початків долучення до націоналістичного руху, я ніколи не відвертався від тих, хто зазнав утисків від постокупаційного, постколоніального, посткомуністичного і постсав'єтського режиму. Так мусить чинити кожен, для кого доля України і прагнення служити ближнім не є пустопорожнім дзвоном. Маючи не один десяток претензій до “Свободи” я не піду шляхом ігнорації бід, проблем і негараздів, який вже пройшли чимало “свободівців”. Маю принципи, і прагну втілити їх в життя. З цієї причини, переймаюсь незаздрісною долею кожного, кого паразитуючий на патріотичних гаслах режим піддає репресіям і утискам. Зло не має права на тріумф.

Кличу кожного небайдужого не стояти осторонь і не бути споглядачем несправедливості, котру чинять нині на наших очах вчорашні комуністи й адепти режимів Кучми і Януковича з прокуратури, МВС та СБУ. “Свобода”, а з нею і всі практиковані її членством і навіть активом недолугості, є дочасними. Неприємні, навіть болючі, загрозливі для ідеї, але всеодно дочасні. Арештовані за події біля Верховної ради 31-го серпня, рівно як і оббріханий Ігор Мосійчук підлягають негайному звільненню. Спірні питання в середовищі націоналістів і близьких до них, з`ясуються без втручання моральних деградантів з СБУ, МВС та прокуратури. Все решта упереджене пашталакання від лукавого.

Олесь Вахній   

Процеси котрі відбуваються в Україні під сучасну пору, важко назвати аморальними. Вони взагалі поза межами моралі. Так і не покарані за злочини проти українського народу прибічники оголошеного в розшук Віктора Януковича, об`єднавшись з “колишніми суперниками” з оточення нинішніх президента та прем`єр-міністра, без найменшого докору сумління продовжують здійснювати визиск українського народу. Зміна кольорів партійної приналежності владної верхівки, жодним чином не змінила її суті. Наділені посадами продовжують здійснювати владні повноваження всупереч здоровому глузду й потребам українського народу. Зневажений загал, щораз більше і активніше вимушений відповідати на прояви утисків і безугавних звинувачень в “промосковській позиції”. Зупиніться панове можновладці. Не провокуйте лиха.

Прагнучи набути прихильність втомленого політичними перепетіями загалу, нинішні високопосадовці з МВС, СБУ і прокуратури, започаткували практику публічних арештів осіб котрі внаслідок перемоги Майдану посіли відповідальні посади, проте не були приналежними до кола самообраної псевдоеліти. Сподіваюсь, читач ще не забув показового, здійсненого з грубим порушенням вимог чинного Кримінально-Процесуального Кодексу затримання Голови ДСНС Сергія Бочковського та його заступника Василя Стоєцького. Нагадаю, що подія відбулась 25-го березня нинішнього року в часі робочого засідання уряду. Відзвітувавши перед телекамерами про “успіх”, очільник МВС Арсен Аваков подався у власних справах, змусивши органи досудового розслідування шукати докази надуманого злочину.

17-го вересня, в приміщенні інформаційної агенції “InterFax” відбулась прес-конференція нині вже колишнього очільника ДСНС. Кличу не дивуватись, що звітувати перед журналістами (та зрештою і загалом) про перебіг досудового розгляду “гучної корупційної справи” вимушений сам підозрюваний. Ініціатори її постання певно вже давно про неї забули, а слідчі та прокуратура котра зобов`язана наглядати за дотриманням законності й підтримувати обвинувачення, ой як не хочеться постати перед загалом в іпостасі фахових брехунів.

Прес-конференція Сергія Бочковського, Василя Стоєцького, та захисника Ігоря Федоренка.

 http://trash.interfax.com.ua/files/20150917102656.mpg 

Царина дотримання прав людини в нинішніх українських реаліях є астрономічно далекою від практикованої в країнах, які високопосадовці намагаються подати загалові за взірець. Чи не найбільшим недоліком в діяльності органів досудового розслідування й прокуратури, є цинічна і зухвала ігнорація презумпції невинності. Кожен, хто потрапив до їх всеперемелюючих жорен, готовий годинами розповідати про численні порушення вимог чинного Кримінально-Процесуального Кодексу в часі досудового розслідування, й небажанні помічати їх органами прокуратури. Показова зневага гідності й свавільне трактування законів, нерідко стає причиною антидержавних і геть не патріотичних настроїв. Дійсно, хто шануватиме державу котра зневажає своїх громадян?

Влітку нинішнього року (як помічнику народного депутата) мені довелось бути присутнім на засіданні Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. В часі обговорення долі арештованих осіб котрих громадським об`єднанням “Комітет Визволення Політв`язнів” визнано переслідуваними нинішньою владою з політичних міркувань, я поставив запитання особі котра репрезентувала Генеральну прокуратуру про причини нереагування (насправді ігнорації) на численні порушення вимог Конституції й КПК, ще молодий (але вже бездушний) челядник без найменшої емоції на обличчі зачитав в чім саме декого з арештованих підозрюють, й повідомив, що крапку в справі поставить суд. Іншими словами, прокуратура самоусунулась від необхідності реагувати на порушення законів, й поклала справу надання їм оцінки на суд. Дозволю собі гіпотетично допустити, що суд визнає цілі слідчі дії такими що відбулись з порушенням вимог Конституції і КПК (такі позитивні преценденти в новітній історії України на щастя вже є). Хто дасть в такому разі звіт за злочин? Як правило, органи прокуратури у таких випадках оскаржують виправдальний вирок, чим продовжують покривати свавілля слідчих МВС. Та хіба це нормально?

Змаг за побудову цивілізованої держави зобов’язує небайдужих до долі ближніх й Батьківщини реагувати на кожне порушення і навіть найменший прояв утиску. Упередженість, рівно як і страх перед нібито всемогутньою бюрократичною системою є великим гальмом в справі поступу й побудови демократичної держави. Почуваюсь зобов`язаним подати і свій голос на захист несправедливо покривджених.

01.04.2015 року, захисник Токарев Геннадій Володимирович, подав заяву про злочин до Генеральної прокуратури України, в якій просив внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та розпочати досудове розслідування стосовно посадових осіб, котрі 25.03.2015 року не маючи жодних доказів вини (а з цієї причини і цілком незаконно) затримали в приміщенні зали засідань Кабінету Міністрів України Голову ДСНС Сергія Бочковського та його заступника Василя Стоєцького.

09.04.2015 року, захисник надіслав адвокатський запит до Генеральної прокуратури України, щодо внесення (себто, чи відбулось воно) відомостей до ЄРДР, та надання інформації про стан розслідування.

08.05.2015 року (тобто через 38 діб), надійшла відповідь згідно якої “підстав для внесення “Повідомлення про злочин” в ЄРДР не вбачається”. Необізнаних з тонкощами юриспунденції інформую, що згідно вимог чинного КПК, органам досудового розслідування надається 24 години (одну добу) для прийняття рішення про відкриття кримінальної справи, або відмову в ній.

Оскільки постанова про відмову в порушенні кримінальної справи була прийнята набагато пізніше аніж впродовж доби (відповідь в якій повідомлялось про відмову в порушення справи була реакцією на запит від 09.04.15.), неправдиво обвинувачені Бочковський та Стоєцький, а також їхній захисник, цілком доречно і справедливо побачили в цьому прояв впевненості у безкарності органами МВС та прокуратури й доказ їхньої упередженості.

15.05.2015 року, слідчому судді Печерського районного суду м. Києва було подано скаргу на бездіяльність прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (в порядку ст. ст. 303,304 КПК України).

05.06.2015 року, слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва, ухвалив зобов’язати відповідальних осіб прокуратури м. Києва внести подані у скарзі відомості до ЄРДР. В даному судовому засіданні був представник прокуратури м. Києва А.С. Софієв, котрий відразу отримав копію ухвали.

В зв’язку з тим, що відомостей від прокуратури м. Києва на вже на ухвалу суду не надходило, 01.07.2015 року, адвокатом був направлений запит. Відповідь на запит також донині не надійшла.

24.07.2015 року, адвокат подав скаргу в прокуратуру м. Києва. Відповідь чекають і нині.

30.07.2015 року, адвокатом подана заява про злочин до Генеральної прокуратури України, щодо невиконання рішення суду.

12.08.2015 року, отримана відповідь про направлення заяви про злочин до прокуратури м. Києва.

19.08.2015 року, направлена скарга до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, про зобов’язання внести відомості. Абсурд, але захисники просять суд зобов`язати виконати судову ухвалу. Справа донині не призначена до розгляду. Кидається в очі той факт, що органи прокуратури дозволяють собі вважати за ніщо ухвалу суду. Але нехай хтось інший дозволить собі повестись аналогічно. Арешт гарантований.

01.09.2015 року минуло п’ять місяців з моменту подачі заяви про злочин. Інформації про реакцію прокуратури на скарги наразі не маю. Виконувати ухвали суду певно не в її правилах.

P.S. Здогадуюсь, що дехто з марновірів, дорікне мені “захистом” звинувачених в корупції. Проте реакція прокуратури на скарги (точніше відсутність будь-якої реакції), є зайвим свідченням упередженості й надуманого обвинувачення. І неправової держави також.

Олесь Вахній

Прагнення донести до загалу власне бачення подій та процесів, котрі відбуваються в Україні під сучасну пору, зобов`язує до ретельного збору інформації та дослідження першоджерел. Що поробиш, такі вимоги журналістської етики. Жертвуючи кількома годинами особистого часу щодня, журналіст докладається до поступу суспільсва в бік вдосконалення.

Впродовж двох останніх тижнів, скориставшись наданими окремими інтернет-мережами майданчиками (блогами на сайтах газет і форумах), я оприлюднив власні зауваження з приводу гучного затримання працівниками МВС очільника ДСНС Сергія Бочковського та його заступника Василя Стоєцького. Нагадаю, що подія відбулась 25-го березня нинішнього року в часі засідання Кабінету Міністрів. З тих пір, внаслідок втрати фахового керівника, Державна Служба з Надзвичайних Ситуацій кілька разів ставала об`єктом уваги і критики не лише журналістів, а й всього загалу. Доречними будуть згадки про «рятівну місію» до Непалу Зоряна Шкіряка (мандрівка до цієї екзотичної країни обійшлась бюджету України в кілька мільйонів) й пожежу на нафтосховищі поблизу Василькова, внаслідок чого загинуло п`ятеро осіб.

Кілька днів тому один з читачів новинарних інтернет-сайтів надіслав мені посилання на статтю депутата ВР сьомого скликання Анатолія Вітіва, котрий суголосно з оприлюдненими мною висновками і думками ставив цілком логічне запитання про причини призначення головою обласних підрозділів ДСНС Волинської області пана Грушовінчука В.В.

http://visti-kamenia.com/blog/povernennya-volodimira-grushovinchuka-ce-svidchennya-vidverto-kontrrevolyuci-05086

Користуючись нагодою, а також наявною інформацією, ставлю перед собою за мету доповнити матеріал пана Анатолія відомими мені фактами. Право загалу на інформацію ніхто не скасовував, а її оприлюднення не криє в собі жодної ознаки злочину.

Як очільник Волинського осередку політичної партії «Свобода», Анатолій Вітів мусив би згадати той факт, що генерал ДСНС В. Грушовінчук підпадає під дію «Закону про люстрацію». Перебуваючи при посаді впродовж п`ятнадцяти років, він не уславився перейманням справою оновлення, а тим паче удосконаленням матеріально-технічної бази обласних підрозділів ДСНС. Жив, не тужив, ніколи не перечив і вчасно звітував. Системі такі вигідні.

Останні перевірки довели його невідповідність обійманій посаді. Як виявилось, лише кожна друга захисна споруда була проінвентеризованою, стільки ж не мали необхідної документації, і кожна третя не готова до використання за призначенням. В самих підрозділах ДСНС області стан значної частини службових приміщень не відповідав вимогам статутів. Наслідок невідповідності посаді Грушовінчука засвідчили й події в часі літніх пожеж на лісових торфовищах. Воду для гасіння підвозили кінним транспортом в невеликих за об`ємом діжках. Але кого, окрім селян, котрі вимушені нюхати продукти горіння, це турбує?  

16.03.15. в часі засідання державної комісії  прем`єр-міністр заявив про серйозні недоліки в роботі Волинської територіальної підсистеми, котра входить до Єдиної системи цивільного захисту. Реагуючи на акцентованому прем`єр-міністром недоліку, тогочасний очільник ДСНС Сергій Бочковський звернувся з листом-поданням до губернатора Волині з проханням дати оцінку діяльності Грушовінчука. Дев`ятьма днями пізніше на Бочковського показово одягнули кайдани, а двома днями згодом (27.03.15) звільнений з посади наказом Зоряна Шкіряка (останній в день затримання Бочковського був призначеним на посаду тимчасово виконуючого обов`язки голови ДСНС й відразу звільнив всих обласних голів з посад) Грушовінчук дав неправдиво обтяжуючі покази проти затриманих. Не тяжко здогадатись, що побрехеньки (перепрошую, покази) про події, які начебто відбулись в 2014-му році (за рік до порушення кримінальної справи) і про які (якщо вони насправді і мали місце) Грушовінчук впродовж  року мовчав, якраз і стали причиною повернення його на посаду. Системі такі вигідні.

Щоправда, дозволю собі підтримати Анатолія Вітіва в підозрі існування і більш вагомого аргументу. Але Грушовінчук (та і Зорян Шкіряк також) в тім навряд чи признаються.

                                                                                         Олесь Вахній

Адекватною відповіддю на свавільно-злодійські дії російських силових служб в Криму весною минулого року, було запровадження світовим співтовариством спеціальних санкцій. У березні 2014-го, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія й держави Європейського Союзу припинили інвестиційну та військову співпрацю з Росією. Формальною причиною вимушених економічних санкцій було оголошення промосковськими чинниками в Криму, що статус півострова визначить несанкціонований Україною й наднаціональними інституціями “референдум”. Підписаний Путіним, після незаконного дійства анексійний указ, спричинив передбачені міжнародними угодами та домовленостями  дії проти причетних до окупації осіб. 17.03.2014, США та ЄС оголосили список офіційних осіб, котрим заборонили в`їзд, на їхнє майно й рахунки було накладено арешт, а фінансовим установам та приватним кампаніям країн підписантів, було заборонено підтримувати будь-які стосунки з внесеними до списку та організаціями до яких вони приналежні. На початку, список європейських бюрократів налічував лише двадцять одну особу (здебільше кримські держслужбовці, російські депутати і військові), а американський доповнився російськими високопосадовцями. 27.03.2014, Генеральна Асамблея ООН абсолютною більшістю голосів (100 - за, 11 — проти, 58- утримались, 24 — не голосували) прийняла резолюцію, котрою підтвердила визнання територіальної цілісності України й не визнала так званий “Кримський референдум”. Варто врахувати, що дев`ять країн Євросоюзу були проти введення санкцій, ще дев`ять — (щоправда, ці не з числа ЄС) їх рішуче засудили, а кілька країн визнали дії Росії в Криму “актом агресії”.

В списку перших, хто вдався до дієвого остракізму, були Організація економічної співпраці та розвитку (OSCD), НАТО, Європейський Союз, Рада Європи, Європейська організація з безпеки аеронавігації (Eurocontrol), а “Велика Вісімка” (G-8) повернулася до свого первісного стану (G-7). Суголосно з міжнародними інституціями, до санкцій долучилися Албанія, Болгарія, Німеччина, Ісландія, Латвія, Молдова, Нідерланди, Норвегія, Франція, Швейцарія, Швеція, Чорногорія, Чехія, Естонія та Японія. Прагнучи довести власну вагомість в світовій політиці, Росія вдалась до “зеркальної відповіді”, й оприлюднила власний список осіб “нон грата” з числа кількох американських сенаторів та їхніх помічників. Впродовж наступного часу, санкційні списки ЄС, США та Канади розширювались. Нині, вони охоплюють понад півтори сотні осіб (переважно посадовці, підприємці, військові, журналісти та політики). До Росії припинено постачання обладнання для розробки та добування газових та нафтових покладів, заборонено надавати довгострокові кредити банкам з державними акціями, припинено співпрацю з підприємствами та інститутами пов`язаними з оборонною промисловістю. Росію не запросили і на наступну зустріч "G-7" у Баварії (червень 2015 року). В квітні 2014-го її позбавили права голосу в Парламентській асамблеї Ради Європи, на що делегація відреагувала показовим демаршем й достроково залишила сесійну залу. У січні 2015-го бойкот продовжили, й російські парламентарі знову поїхали з Страсбургу.

Першим серед “потерпілих” від світових санкцій виявився "Добролет" - лоукостер "Аерофлоту", який повинен був забезпечити дешевий переліт в Крим й інші російські регіони. Ірландська компанія SMBC Aviation Capital відмовилася виконувати договір лізингу літаків, німецька Lufthansa Technik - технічно їх обслуговувати. Зрештою, західним компаніям заборонили поставляти устаткування і послуги для глибоководної розвідки і видобутку нафти, у тому числі на арктичному шельфі і сланцевих родовищах. Обмеження ЄС торкаються усього нафтогазового сектора, а США ввели санкції проти "Газпрому", "Газпромнефти", "Роснефти", “Лукойлу” і "Сургутнефтегаза". Оскільки такі санкції мають відкладений ефект, оцінити їх наслідки в галузі зможуть через декілька років. Показово, що до участі урядових чинників в справі боротьби з російською агресією в Україні, долучилися й приватні кампанії. Наприклад, ExxonMobil зупинила 9 з 10 проектів в Росії. З часом, деякі санкції були незначно ослабленими, на що українська громадськість реагувала з обуренням. Приміром, 31.01.2015 США дозволили операції по оплаті телекомунікаційних послуг між американськими компаніями і мешканцями Криму.

Російська відповідь санкціям була асиметричною. 06.08.14, Володимир Путін підписав указ про введення продовольчого ембарго на імпорт молока, м'яса, риби, овочів, фруктів і горіхів з країн, які ввели санкції проти Росії. 20.08.14 з-під санкцій вивели безлактозне молоко, харчові біологічно активні додатки, у тому числі вітаміни і спортивне живлення, мальків риби і насінний матеріал для картоплі. Оцінки аналітиків про наслідки ембарго були неоднозначними. З одного боку, це шанс російських сільськогосподарських виробників (зобов`язалися заповнити полиці крамниць якісними і корисними продуктами), з іншого - чинник, що спровокує зростання цін, оскільки попри вкладення в агропромисловий комплекс, різко збільшити виробництво продукції щоб заповнити імпорт (30% свинини, 60% молока) вони просто не зможуть. Незалежні політологи "оживили" забуті з радянських часів страхи перед порожніми полицями і одноманітністю асортименту, оскільки під заборону потрапили ковбаси, сири і делікатеси. Схвильованим громадянам відповіли валом заміток у російських ЗМІ про сировиробництво в Костромі, Якутії і Брянську, де нібито освоїли технологію продукування сирів згідно з італійськими рецептами. Згадали й про білоруських переробників норвезької сьомги, ввіз якої в Росію заборонено, втішали навіть "чорними схемами" доправлення товарів через країни Митного союзу й звісткою про вчинок Угорщини, котра порушивши солідарну політику ЄС у галузі енергетики, уклала угоду про будівництво нових атомних енергоблоків. Пошук джерел “вливань в економіку й заміни втрачених ринків збуту”, спричинив прискорення процесу зближення Росії з Китаєм. Його нинішня самодостатність (навіть попри її передбачену дочасність) для російських очільників перетворюється на вартий уваги й копіювання взірець. Нещодавно, стараннями Індії, Китаю, Бразілії, ПАР та Росії, в Уфі було ініційовано постання наднаціональних банків NDB й CRA, котрі покликані стати альтернативою Світовому Банку й МВФ. Початковий статутний капітал NDB становить 50 мільярдів доларів, але він може бути збільшеним і до 100 мільярдів. Злюмпенізований російський виборець починає вірити, що спілка з Китаєм надійно захистить його від “чергової західної кризи” й “тиску США”.

Внаслідок “війни санкцій” в Росії передусім постраждали окремі особи і великий бізнес. Заборона американським і європейським інвесторам і банкам видавати кредити “Ощадбанку”, “ВТБ”, “Газпромбанку”, “Россельхозбанку” і “Внешекономбанку” на термін більше 30 днів, спричинила зниження кредитування галузей російської економіки: від АПК до промисловості і фізичних осіб. Відсутність доступу до дешевих позик, падіння цін на нафту (енергоресурси - головний експортний продукт Росії), втеча капіталів в сукупності з іншими чинниками призвели до кризових явищ в російській економіці. Втім, санкції не були першопричиною стагнації, а швидше посилили її. Компенсувати збитки компаній що потрапили під санкції, в Держдумі запропонували рахунком бюджету. В середині жовтня 2014-го, в першому читанні був ухвалений так званий "закон Ротенберга" (на честь Аркадія Ротенберга, у якого в Італії заарештовані активи на 30 мільйонів євро). Формально, закон "Про компенсацію за порушення права на судочинство в розумний термін або права на виконання судового акту в розумний термін" покликаний захищати російських громадян від неправосудних системних рішень іноземних судів. У листопаді Верховний суд дав негативний відгук на законопроект, а в лютому 2015-го депутати Держдуми у черговий раз перенесли його розгляд на невизначений термін. Втім, держкомпанії що потрапили під санкції і без того отримають підтримку у рамках антикризової програми уряду. Приміром, "Роснефть" подала заявку на отримання 1,3 трлн. рублів з Фонду національного добробуту (частина резервного фонду Росії), а “ВТБ”, “Россельхозбанк”, “Газпромбанк” отримають фінансове вливання з фондів Агентства з страхування вкладів.

Головним торгівельним партнером Росії (половина всієї зовнішньої торгівлі) є Європейський Союз. Російський прем`єр Дмитро Медведєв оцінив втрати ЄС від продовольчого ембарго в 40 млрд євро, але висновки Єврокомісії були скромнішими: лише 5 млрд. За рік товарообіг між Росією і країнами ЄС знизився на 7%, або з 842 млрд. доларів в 2013 році до 783 млрд. доларів в 2014 році (- 59 млрд. доларів), імпорт впав на 29 млрд. доларів до 286 млрд. доларів, а експорт з Росії знизився на 30 млрд. доларів до 497 млрд. Росія стала менше імпортувати з Німеччини (33 млрд. доларів - в 2014 році, а в 2013 - 38 млрд.), з Італії майже на 2 млрд. (близько 13 млрд.), з Франції на 3 млрд. (близько 10 млрд. доларів). Водночас, збільшився імпорт в Росію з Кіпру (43,6 млн. проти 42,7 млн. доларів), Румунії (2,2 млрд. доларів проти 2 млрд. доларів), Хорватії (422 млн. проти 392 млн.), подвоївся імпорт з Естонії (більше 1,6 млрд. доларів проти 788 млн.). Імпорт з США виріс на 2 млрд. доларів (близько 18,5 млрд. проти 16,5 млрд. доларів), а з Японії впав з 13,5 млрд. доларів нижче 11 млрд. доларів. Росія стала на чверть менше імпортувати свіжозаморожене м'ясо з усіх країн далекого зарубіжжя, знизився імпорт пташиного м'яса на 13,6%, мороженої риби на 16,2%, сиру - на 38,1%. Обіцяне путінським оточенням імпортозамінення насправді нереальне. Процес будівництва птахофабрики займає в російських умовах 2-3 роки, є неабияк затратним, а доступу до дешевих кредитів у аграріїв немає (проти “Россельхозбанка” введено санкції). Власне продовольче виробництво Росії залишилося практично на колишньому рівні, а ціни на продукти істотно виросли. Офіційні особи ЄС і США стверджують, що про відміну санкцій можна буде говорити тільки після зміни ситуації в Україні. 03.03.2015, Барак Обама продовжив санкції ще на рік. У Росії продовольче ембарго готові зняти тільки після відміни санкцій з боку ЄС, США і інших країн. МВФ і Всесвітній Банк припускають, що в 2015-му році санкції можуть бути зняті, але їх прогнози нічим окрім економічної доцільності не підтверджуються. 

Кремлівські чинники свідомі того, що Європа і США в зовнішній політиці керуються принципами. Вони не дозволяють залишати без санкцій авторитарні режими, що здійснюють агресивну зовнішню політику з метою списання усіх внутрішніх економічних негараздів на зовнішніх ворогів. Нинішній політично-економічний устрій РФ не здатний конкурувати з навколишнім світом. Сама ж система змінити себе не спроможна в причини деградації еліти.

Перемога Сполучених Штатів в справі “іранської ядерної програми” створює нові умови для розширення санкцій проти Росії. Ніхто не ставить під сумнів той факт, що нав`язані Україні “мінські угоди” насправді не будуть виконані в повному об'ємі. Ситуація на Донбасі у будь-який момент може перейти з уповільненої фази в гостру. Це означає, що у США і Євросоюзу завжди буде привід посилити тиск на Росію. Попередній раунд санкцій, безумовно, став украй негативним чинником для російської економіки, але поточні втрати насправді не спричинили стагнації російської економіки. Підхоплений українськими ЗМІ невдалий жарт Барака Обами про "розірвану на шматки російську економіку" став об'єктом кпин по обидва боки океану. Економісти та політологи США вже внесли на розгляд Сенату широкий арсенал нових санкцій, який реально задіяти. Сергій Гурієв, професор паризького Інституту політичних досліджень Sciences Po, в недавньому інтерв'ю телеканалу "Дощ" заявив: "американці і європейці вже попередили Москву, що наступне розгортання агресивних дій на сході України зіткнеться з санкціями нового рівня, які приведуть до катастрофічного розвитку подій для російської економіки". Економіст пояснив, що у США і ЄС є цілий ряд заходів, які, будучи практично безболісними для них самих, спричинять повномасштабну кризу російської економіки. Зокрема, в разі відновлення боїв на південному сході України, може бути запроваджено обмеження на залучення фінансування геть всих компаній і банків, а не лише кількох з вибіркового списку. Досвід минулого (зокрема й економічна перемога Заходу над “плановою економікою” СССР) дають підстави для оптимізму.

Нинішня ситуація, коли західні банки не дають у борг російським компаніям і фінансовим установам, сприймається як тимчасова. Розширення санкцій змусить великий російський бізнес переорієнтовуватися на отримання кредитів з внутрішнього ринку. Проте ресурси Росії є обмеженими. За таких умов, металурги і нафтовики знімуть вершки, залишивши ні з чим середній і дрібний бізнес, для якого вітчизняні кредити є у більшості випадків єдиним джерелом отримання інвестицій і поповнення обігових коштів. Ще один вагомий чинник - справа по збитому над Донбасом малайзійському "Боїнгу". Його підсумок вирішений наперед. Посол США в Росії Джон Теффт нещодавно в інтерв'ю "Московському комсомольцеві" заявив: "Ми знаємо, ми просто про це знаємо, що літак був збитий проросійськими сепаратистами”. Усі наявні витоки з матеріалів розслідування, яке ведуть Нідерланди, підтверджують слова посла. Малайзія і інші країни хочуть створення міжнародного трибуналу у цій справі. Якщо до цього долучаться родичі усіх двохсот з гаком загиблих, то вимоги матеріальних виплат реально заокруглити до декількох мільярдів. Позов поданий до суду Чикаго, і тамтешній суддя легко може накласти арешт на які-небудь російські активи в якості забезпечувальної міри. В разі задіяння цього та фірми ЮКОС позовів, Росія може не отримати ні цента за розрив контракту з Францією по двох вертольотоносцях "Містраль". Мільярди євро дістануться або акціонерам ЮКОСа, або родичам жертв авіакатастрофи.

Останнім часом відбувається процес зміцнення рубля. Провладні економісти на цій підставі стверджують, що криза вже минула, й в економіці починається налагодження. Насправді, лише базована на кремлівській пропаганді впевненість російського обивателя в майбутньому, рятує рубль від остаточного знецінення. Ситуація була передбачена ще в грудні. Після обвального падіння відбулась корекція, але в часи тріумфу російської політичної верхівки, криза почнеться із новою силою. Прогноз не був даремним. Згідно останніх даних щодо валового внутрішнього продукту, вже розпочалось падіння по всім позиціям. Якщо Центральний банк РФ припинить політику пом’якшення вимог стосовно нормативів (ЦБ фактично дозволив банкам РФ не дотримуватися нормативів), особливо нормативу достатності капіталів, то вся банківська система просто «ляже». Взагалі для економіки РФ вистачило б й одного “Сбербанку”, адже банківська система РФ останнім часом припинила виконувати свою функцію – кредитування економіки. В ситуації, коли є проблема браку капіталу, – будь який значний вивід депозитних грошей, наприклад десяти відсотків з банку, призводить до його банкруцтва. Цей процес починається не тоді, коли з банку вивели капітали, а коли в нього настає касовий розрив, і коли вкладникам не можуть повернути навіть кілька відсотків депозиту. Чим викликане тимчасове зміцнення рубля? Припливом гарячих спекулятивних грошей. Але ці “гарячі гроші” як швидко прийшли, так й швидко підуть (явище, котре в економіці нарекли “керітрейд”). Штатні російські політологи стверджують, що зміцнення рубля є наслідком проблем у долара, мовляв «долар не переживе 2015 рік». Проте, цю легенду нам доводиться чути ще з часів вже почилого СССР. Україна, економіка якої на жаль донині надміру (як для незалежної держави) пов`язана з Росією, також відчує на собі наслідки передбаченого і вже очікуваного російського краху. Ну що ж... Маємо стимул для праці. Рятуючись від не нами створених проблем, мусимо побудувати власну, реально самодостатню економіку.  

                                                                                             Олесь Вахній

В березні 2012 року, в Києві постала громадська ініціатива (до якої мав честь бути приналежним і я) проти незаконного грального бізнесу. В часі закриття першої ігрової зали, ми звернули увагу на той факт, що працівники МВС вкрай розлючені нашими діями. Боротьба з нелегальним ігровим бізнесом їх не просто обурювала і злила. Виявилось, що власники ігрових закладів платили органам МВС за “непомічання” їхньої діяльності. З цієї причини, в часі подальших заходів ми просто нищили предмети якими здійснювались азартно-ігрові дії (себто ігрові автомати). Впродовж короткого проміжку часу, ми знищили кілька десятків розсадників цієї соціально небезпечної зарази. Після ліквідації 16.05.12. зали мережі “Євролот”, проти мене та ще кількох громадських активістів було порушено кримінальну справу. Згодом, в процесі спілкування із зацікавленими особами, мої (і не лише мої) підозри з приводу того що керівництво тогочасного столичного Управління МВС та Прокуратури отримували від власників ігрових мереж матеріальну винагороду знайшло підтвердження. Нагадаю, що 15 травня у 2009 року, постановою Кабінету Міністрів, згодом і Верховної ради, а згодом і Указом Президента, діяльність закладів де здійснюються азартно-ігрові дії були заборонені. На жаль, шахраї знайшли таку собі термінологічну шпарину, назвавши ігрові автомати «лотоматами», а азартно-ігрові дії «моментальною лотереєю». Проте суть від цього не змінилася: все це лишилося формою морального розкладу та розбещення співвітчизників.

2 липня Апеляційний суд м.Києва закінчив розгляд позивної заяви столичної Прокуратури на факт визнання мене, невинним у справі знищення майна і нібито пограбування зали ігрових автоматів на території Святошинського району у травні 2012 року. Абсурдність ситуації полягає в тім, що Прокуратура міста Києва, яка вхопилась за цю справу після того як вона розвалилась в районному суді, так не знайшла логічних аргументів на користь доказів моєї вини. Єдине чим “оперував” прокурор котрий підтримував обвинувачення, було посилання на свідчення інформатора МВС часів Януковича Микола Єременко. Сам Єременко, після зміни політичної влади внаслідок перемоги Майдану, з невідомих (щоправда, здогадуюсь яких саме) причин до судової зали не з’явився. До речі, як помічник народного депутата – заступника голови Комітету ВР з питань законодавчого забезпечення діяльності правоохоронних органів, можу стверджувати – ця особа в часи свавілля Януковича дійсно таки була добровільним інформатором. Його стараннями, в Управлінні МВС м. Києва донині зберігається інформація про діяльність громадських патріотичних організацій, проти мене особисто, проти керівників “Білого Молота”, тощо. Днями, я довідався що його ім`я є в списку осіб котрі свідчитимуть в суді проти звинувачених в убивстві працівників МВС Черняка та Гульвіченка. Такі ось українські реалії.

Перегляд наданих Прокуратурою відеоматеріалів неабияк посмішив і самих суддів, й патріотично налаштованих громадян котрі прийшли мене підтримати. Навіть після встановлення того факту що вони здобуті з суттєвим і грубим порушенням вимог чинного Кримінально-Процесуального Кодексу, в часі перегляду відеоматеріалу, суд так і не зміг визначити, на кого саме з майже трьох десятків учасників закриття зали ігрових автоматів, прокуратура намагається вказати як на особу котра вчинила дії в котрих мене звинувачують.

Коли надійшов час дебатів, прокурор дістав заздалегідь заготовлений папірець і з нього зачитав, з чого начебто підтверджується моя провина. Це також неабияк посмішило суддів. Але водночас і обурило. В данім випадку, прокурор керувався не здоровим глуздом, а бездумно виконував наказ керівництва. Сам факт виправдального вироку, вже викликає якесь неприроднє озлоблення в адептів постокупаційної, поскомуністичної, і геть не демократичної системи. Факти ж нахабного порушення вимог чинного КПК в часі формування доказової бази, як правило лишаються поза увагою. Це доречі і є однією з причин переповнення українських в`язниць насправді безвинним і бездоказово визнаним винним людом.

Нинішній тиск на суддів – дуже тривожний сигнал. Звичайно, на всі судді у нас ідеальні. Але на щастя, почалася тенденція, коли суди поступово стають справді незалежними від влади, зокрема від Прокуратури, МВС, СБУ, прем’єр-міністра, президента.

Хочу подякувати всім, хто вболівав за мене (зокрема і своєю присутністю в залі), хто інформував громадськість про перебіг судового процесу. В першу чергу хочу подякувати громадське об`єднання “Комітет Визволення Політв`язнів”.

Зрештою, мені приємно, що зміна ставлення суддів до замовлень Прокуратури та МВС, намагання більш об’єктивно розглядати ту чи іншу справу, нині справді існує. Хочеться, щоб цей процес продовжувався та поглиблювався. Лише так ми побудуємо цивілізовану державу.

Олесь Вахній

Мені не соромно зізнатись в тім, що від самих початків Майдану я не належав до числа його палких прихильників та бездумних ідеалізаторів. Гасла, котрими послуговувались так звані “ведучі”, були астрономічно далекими від здорового глузду й потреб українського народу. Учасників протесту переконували в тім, що лише Янукович (а згодом що лише він, та його найближче оточення) є єдиними ворогами нашого народу. Природні гасла “Україна для українців” та “В Україні по-українському” голосисті горлопани воліли не згадувати.

Зміна дієвих осіб на політичному Олімпі, жодним чином не змінила суті антинародної системи. Нинішні очільники, так само як і їхні попередники, переймаються гоном за особистим зиском. Доля окраденого і зневаженого народу їх жодним чином не турбує.

Наділені вмінням відрізняти полову від пшениці, від самих початків розуміли, що прийнятий ВР, підписаний її Головою та Президентом “Закон про декомунізацію”, постав не з причини усвідомлення необхідності самими депутатами, а з політичних мотивів. Прагнення ослабити Комуністичну партію (як одного з суперників й конкурентів в часі виборчих перегонів), нічого спільного з очищенням України від окупаційних символів не має. Проте навіть ця, недосконала ініціатива, є вкрай доречною для дезорганізованого і дезорієнтованого фальшивими псевдопророками українського народу.

Недосконалість нинішнього українського законодавства, рівно як й відсутність механізмів втілення в життя прийнятих Верховною Радою постанов та законів, змушує небайдужих до долі Батьківщини й співплемінників патріотів, бути принциповими в усих царинах суспільного життя. Хто окрім нас вийде на акцію протидії статевим збоченцям? Хто як не ми зорганізує толоку в забрудненому парку або лісі? І хто окрім нас очистить терени України від символів зневаги й винародовлення? Щира й нелицемірна любов до рідного народу зобов`язує кожного з нас бути принциповим. Навіть в дрібницях. Бо хто ж, як не ми?

В останні дні травня 2015-го року, мої карі очі вгледіли серед розвішеного на одній з яток підземного переходу київського Майдану Незалежності краму, схожі на більшовицьку “будьонівку” головні убори з зображенням червоної п`ятикутної зірки, та прикріпленими до них залізними значками з зображенням перехреснутих серпа та молота. Виявляється, гендлярів котрі здійснювали продаж, “Закон України про заборону комуністичної символіки” жодним чином не цікавив. Зізнаюсь, що факт продажу я відразу потрактував (ні, не неповагою до законодавчого органу), а актом цинічної наруги над пам`яттю мільйонів знищених сатанинським комуністичним режимом українців. Заручившись підтримкою очільників ВГО “Чесне Слово”, мені довелось вдатись до вилучення “символів тоталітаризму”.

Викликаних головою ВГО “Чесне Слово” Володимиром Омельчуком “правоохоронців” того дня ми так і не дочекались. Щоправда повідомлення про факт реєстрації виклику на телефон Володимира надійшов справно. Ну що ж... Нехай недолугість і недієздатність (рівно як і нереагування на виклик) українських “правоохоронців” залишиться на їхній совісті. Проте гендляр (власник торгової крамниці де здійснювався продаж комуністичної символіки часів СССР) власними руками зняв з імітуючих головний убір залізні значки, й дозволив їх позбавити придатного для продажу вигляду.

Українці! Кличу вас до принциповості. Навіть в дрібницях. Бо як не ми, то хто ж?

Олесь Вахній

https://www.youtube.com/watch?v=Vy7uUn6kDp4

Кожен, хто обрав шлях боротьби з підлістю, брехнею і несправедливістю, рано чи пізно постане перед викликом втоми і зневіри. Лукавий зуміє вкласти в вуста знайомих й обивателів єхидні кпини, докори і закиди з приводу доречності вже здійсненого й доцільності залишатись принциповим й небайдужим в подальшому. Тим, хто постає перед цим нелегким вибором, нагадаю про зміст і сенс з`яви та буття людини в цьому світі. Кожному, хто отримав від Творця дар спромоги відрізняти полову від пшениці, є обраним для реалізації Його задуму і планів. Людина не прийшла в цей світ заради розваг й споживання. Кличу не забувати біблійної притчі про таланти. Той, хто їх збільшував - отримав винагороду. Ледачий — позбувся й того що мав.

16-го травня, київський люд насолоджувався гулянками з нагоди Дня Європи. Нашвидкоруч змайстровані павільйони в центрі міста, інформували про переваги європейських вартостей, над азійською нівеляцією людської гідності і дару життя. Гарна і потрібна справа. Що б там не казали, але українці є часткою європейської цивілізації, й чесноти пошани і поваги людини, її права та приватної власності, не є для нас пустопорожнім дзвоном.

На жаль, куций розум матеріалістів, в справі долучення до Європейських вартостей вбачає лише гін за матеріальним зиском і добробутом. Помиляєтесь, панове. “Не хлібом єдиним житиме людина, але кожним словом Божим”. (Лука 4:4)

Титанічні зусилля воїнів лукавого зобразити українців морально разкладеним і здеградованим людом, розбиваються як хвиля об камінь діями небайдужих до долі Батьківщини і ближніх патріотів. Близько 13.30. гурт української “Радикальної Молоді” (Kiev Radikal Group Kiev_Radical_Group ) керуючись прагненням довести, що чеснота гідності українцями геть не втрачена, розтрощили вщент табличку сталінському лакузі, садисту й вбивці Георгію Жукову на одній з тихих вулиць столиці. Вшанування окупанта є ознакою кріпацтва. Влада ж, чомусь не бажає чути голоси патріотів. Злосмердюче сичання моральних деградантів й наділених паспортом громадянина України чужинців, для неї виявляється важливішим. Ну що ж... Не чуєте голосу здорового глузду й вимоги патріотів? В такому разі ми самі доведемо, що саме український нарід, і саме він, є єдиним господарем в Україні.

Доказом наявності цілого пласту проблем зі здоровим глуздом в українському суспільстві, є поведінка працівників Деснянського райвідділу міліції м. Києва. 14-ох учасників демонтажу кам`яної брили затримали разом з пасажирами в громадському транспорті. Працівники територіального відділення міліції куди доправили затриманих рейсовим автобусом, з якогось дива охрестили шмат граніту з надписом й вигравіюваною пикою “пам`ятником історії та культури”. Буває. Вилікуємо і їх.

Того ж дня, інший гурт небайдужих до долі Батьківщини патріотів, звернули увагу на заклад (який сухою і малозрозумілою мовою бюрократів, охрестили “малою архітектурною формою”). Вихідці з постсовєцького Узбекистану, здійснювали в ній жваву торгівлю кебабом, шавермою, чебуреками, та іншими, не притаманними європейській кухні імітаторами продуктів харчування. Як і личить цивілізованим європейцям, до Оболонського райвідділу міліції м. Києва, про підключену без дозволу до електромережі малу, й насправді геть не архітектурну будівлю, було подано скаргу шляхом телефонного дзвінка. До честі працівників Оболонського РУ ГУ МВС в м. Києві, на факт продукування без належного дозволу мучно-м`ясних виробів, вони відреагували з належним розумінням і без зайвих суперечок. В лічені хвилини, двері “МАФу” належним чином опечатали, а самих вихідців з Азії доправили до райвідділу. Ось так. Нехай Державна Міграційна Служба з`ясує, яким саме чином вони потрапили до України, а працівники МВС дослідять причину відсутності необхідних дозвільних документів на факт здійснення торгівлі.

Годиною пізніше, на виклик патріотів, вимушені були реагувати працівники Подільського райвідділу столиці. В крамничці з продажу східних солодощів, співвітчизник вже затриманих “кебабників” на Оболоні, здійснював продаж наркотичної суміші “нацвай”. Громадським активістам він доводив, що пакети з травичкою він вживає виключно самостійно, й ніколи нікому не продає. Якщо так, починаю розуміти причини недоразвитості узбецького народу.

Для не наділеного гідністю, совістю й самоповагою люду, дії патріотів видаються чимось радикальним і незрозумілим. Співчуваючи деградантам, вимушений з прикрістю констатувати той факт, що байдужість мільйонів насправді дорого коштує Україні й українцям. Вороги й недоброзичливці змушують вести нас боротьбу з наслідками на власній території. Замість наступу ми захищаємось. Прикро звичайно. Але подолаємо.

Олесь Вахній