”Дай, Андрію, знати, яку долю ждати”...

Андрію, Андрію!

Конопельку сію;

Спідницею волочу,—

Заміж вийти хочу.

13 грудня - Святого Андрія (Первозванного).

Андрій — один із дванадцяти апостолів, який перший був покликаний Христом в його апостоли, тому в православній традиції й називається Первозваним.За церковними легендами, святий Андрій Первозванний під час своєї останньої місійної подорожі проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному із пагорбів встановив хрест.

Літописець Нестор оповідає: ”Бачите гори ці, - сказав апостол своїм учням, - на цих горах засяє благодать Божа, і буде великий город і багато церковбуде споруджено.” Віддавна окремі вчені виступали проти правдивостіцього літописного оповідання, яке схоже на пізнішу вставку до літопису. Але літописне оповідання про апостола Андрія, можливо, і має реальну історичну основу. Важливі свідчення на його користь зібрані Грецькою Церквою, яка вела суперництво за авторитет з Римською.

На противагу відомостям про заснування Західної Церкви апостолом Петром греки пильно досліджували біографію свого основоположника - апостола Андрія. Ці дослідження свідчать, що апостол Андрій також проповідував Євангеліє в далекій варварській Скіфії. Найперше про це згадує батько церковної історії, єпископ Євсевій Памфил (помер у 340 році).

Цікавим є також оповідання ченця Епіфанія, який повідомляє, що апостол Андрій під час своєї третьої подорожі обійшов східне та північне узбережжя Чорного моря. Епіфаній твердить, що він сам побував у тих краях і скрізь вислуховував місцеві оповідання про апостола Андрія, на власні очі бачив церкви, хрести, образи св. Андрія, зібрав і записав імена учнів Андрія, що були першими єпископами церков, які заснував цей апостол. До того, як церква почала відзначати Андрія, наші предки здавна цього дня відзначали своє народне свято, пов’язане з дохристиянською обрядовістю і магічними ритуалами, що мали переважно любовно-магічне та аграрно-магічне спрямування.

Деякі дослідники пов’язують свято Андрія з Ядреєм. У «Слові про ідолів» (ХІІ ст.) говориться про те, що дехто ще молиться «и Ядрею, и Обилухе, и скотну богу, и попутнику, и лесну богу, и спориням, и спеху». Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами і розвагами андріївські, як і катерининські, вечорниці припадали на час Пилипівського посту і не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію, не дали бажаних наслідків.