Одним з безпосередніх суб’єктів трудових правовідносин є сумлінна матір, що, будучи в зареєстрованому шлюбі, заразом працює за трудовим договором та виховує шістнадцятирічного сина, який в свою чергу є інвалідом III групи. Яку тривалість має додаткова відпустка, що надається такому працівнику?

      Правовому регулюванню даного питання притаманні своєрідні особливості. Зокрема, з’ясовуючи, яку саме тривалість має щорічна додаткова відпустка, що в свою чергу надається жінці, яка, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, водночас працює за трудовим договором та виховує неповнолітнього сина, який має інвалідність III групи, треба дослідити такі правові джерела:

1.                 1. Конституцію України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР зі змінами та доповненнями (далі – Конституція України);

2.                 2. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII зі змінами та доповненнями (далі – КЗпП України);

3.             3. Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР зі змінами та доповненнями (далі – Закон України «Про відпустки»).

     Чинне законодавство, будучи багаторівневою системою юридичних правил, водночас гарантує всім особам цілу низку різних за своєю суттю можливостей, яким в свою чергу притаманний майновий чи особистий немайновий характер. Скажімо згідно з правовою нормою, яка закріплена вітчизняним законодавцем в ч. 1 ст. 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок.

       Подібне за своїм змістом положення передбачають інші нормативні акти, що посідають одні з головних місць в непростій структурі приватного права. Зокрема у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України, всім працівникам гарантовано право на відпочинок, як це встановлено законами про обмеження робочого дня та робочого тижня, а також про щорічні оплачувані відпустки.

     Чинне законодавство передбачає непросту класифікацію такої можливості. Скажімо згідно з правовою нормою, яка вітчизняним законодавцем закріплена в п. 4 абз. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки», додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину  –  особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, є в свою чергу одним зі встановлених видів соціальних відпусток. 

       Вказаним видом ефективного відпочинку можуть скористатися різні особи. Зокрема у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки», одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

      Звідси випливає чимало важливих аспектів, що мають практичне значення. Скажімо одним з батьків, які мають дитину з інвалідністю, може бути мати, яка, будучи в зареєстрованому шлюбі, заразом працює за трудовим договором в державному підприємстві чи в іншого працедавця.  

      Вказана особа може скористатися різними за своїм змістом преференціями. Скажімо вмілій та чесній матері, яка, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, водночас працює за трудовим договором та виховує шістнадцятирічного сина, що в свою чергу визнаний інвалідом III групи, працедавцем щорічно надається додаткова оплачувана відпустка, загальна тривалість якої в свою чергу складає не менше 10 календарних днів без урахування святкових та неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

        Одним з безпосередніх суб’єктів трудових відносин є добропорядна мати, що, будучи в зареєстрованому шлюбі, заразом працює за трудовим договором і виховує трьох малолітніх дітей. Яку саме тривалість має додаткова відпустка, що надається такому працівнику?

    Правовому регулюванню даного питання притаманні своєрідні особливості. Зокрема, з’ясовуючи, яку саме тривалість має щорічна додаткова відпустка, що в свою чергу надається жінці, яка, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, водночас працює за трудовим договором та виховує трьох малолітніх дітей, треба дослідити такі правові джерела:

1.                   1. Конституцію України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР зі змінами та доповненнями (далі – Конституція України);

2.                   2. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII зі змінами та доповненнями (далі – КЗпП України);

3.                3. Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР зі змінами та доповненнями (далі – Закон України «Про відпустки»).

    Чинне законодавство, будучи багаторівневою системою юридичних правил, водночас гарантує всім особам цілу низку різних за своєю суттю можливостей, яким в свою чергу притаманний майновий чи особистий немайновий характер. Скажімо згідно з правовою нормою, яка закріплена вітчизняним законодавцем в ч. 1 ст. 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок.

    Подібне за своїм змістом положення передбачають інші нормативні акти, що посідають одні з головних місць в непростій структурі приватного права. Зокрема у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України, всім працівникам гарантовано право на відпочинок, як це встановлено законами про обмеження робочого дня та робочого тижня, а також про щорічні оплачувані відпустки.

   Чинне законодавство передбачає непросту класифікацію такої можливості. Скажімо згідно з правовою нормою, яка вітчизняним законодавцем закріплена в п. 4 абз. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки», додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину  –  особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, є в свою чергу одним зі встановлених видів соціальних відпусток.  

     Вказаним видом ефективного відпочинку можуть скористатися різні особи. Зокрема у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки», одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

     Звідси випливає чимало важливих аспектів, що мають практичне значення. Скажімо одним з батьків, які мають 2-ох чи більше дітей віком до 15-ти років, може бути мати, яка, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, водночас працює за трудовим договором.

    Вказана особа може скористатися різними за своїм змістом преференціями. Скажімо вмілій та чесній матері, яка, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, водночас працює за трудовим договором, а також виховує 3-є малолітніх дітей, щорічно надається додаткова оплачувана відпустка,  загальна тривалість якої в свою чергу складає не менше 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

    Одними з безпосередніх учасників трудових правовідносин є фізична особа, що визнана інвалідом III групи. Яку тривалість має щорічна основна відпустка, що надається такій людині?  

    Правовому регулюванню даного питання притаманні своєрідні особливості. Зокрема, встановлюючи, яку саме тривалість має щорічна основна відпустка, що в свою чергу надається фізичним особам, які визнані інвалідами III групи, потрібно дослідити такі правові джерела:

1.                1. Конституцію України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР зі змінами та доповненнями (далі – Конституція України);

2.                2. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII зі змінами та доповненнями (далі – КЗпП України);

3.            3.  Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР зі змінами та доповненнями (далі – Закон України «Про відпустки»).

    Чинне законодавство, будучи багаторівневою системою юридичних правил, водночас гарантує всім особам цілу низку різних за своєю суттю можливостей, яким в свою чергу притаманний майновий чи особистий немайновий характер. Скажімо згідно з правовою нормою, яка закріплена вітчизняним законодавцем в ч. 1 ст. 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок.

    Подібне за своїм змістом положення передбачають інші нормативні акти, що посідають одні з головних місць в непростій структурі приватного права. Зокрема у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України, всім працівникам гарантовано право на відпочинок, як це встановлено законами про обмеження робочого дня та робочого тижня, а також про щорічні оплачувані відпустки.

    Чинне законодавство передбачає складну класифікацію такої можливості. Скажімо згідно з правовою нормою, яка вітчизняним законодавцем закріплена в п. 1 абз. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки», основна відпустка є одним зі встановлених видів щорічних відпусток.

     Відомо, що вказаному відпочинку притаманна ціла низка юридичних ознак. Зокрема у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 1 ст. 75 КЗпП України та в ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам встановленою тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, що відлічується з дня укладення трудового договору.

    Але не треба забувати про те, що даному правилу властиві істотні винятки. Скажімо згідно з правовою нормою, яка вітчизняним законодавцем закріплена в ч. 3 ст. 75 КЗпП України, для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки.

    Одним з переконливих підтверджень вищевказаного факту можна назвати встановлену тривалість ефективного відпочинку вправних та порядних людей, які, ставши інвалідами III групи, водночас працюють за трудовими договорами в державних підприємствах чи в інших працедавців. Як це розуміти?

   Суб’єктний склад тих чи інших правовідносин є надзвичайно різноманітним. Зокрема він включає в себе фізичних осіб, що, маючи обмежені можливості, заразом визнані інвалідами III групи.  

   Чинне законодавство гарантує таким особам цілу низку різних преференції. Зокрема у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 7 ст. 6 Закону України «Про відпустки» особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю тридцять календарних днів, а особам з інвалідністю III групи - двадцять шість календарних днів. 

   Звідси випливає ціла низка різних за своєю сутністю юридичних положень. Скажімо фізична особа, яка згідно з обґрунтованими медичними висновками була визнана інвалідом III групи, водночас працює за трудовим договором, вправі скористатися основною щорічною відпусткою, загальна тривалість якої в свою чергу становить двадцять шість календарних днів.  

     Нерідко наймані працівники виконують покладені на них трудові обов’язки у вихідні дні. Чи може вказана праця компенсуватися грошовою винагородою в потрійному розмірі?

    Правовому регулюванню даного питання притаманні своєрідні особливості. Зокрема, встановлюючи, як компенсується добросовісна праця, що здійснена у вихідні дні, необхідно дослідити такі правові джерела:

1.                 - Конституцію України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР зі змінами та доповненнями (далі – Конституція України);

2.                 - Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII зі змінами та доповненнями (далі – КЗпП України).

    Чинне законодавство, будучи збалансованою системою юридичних правил, заразом гарантує всім особам цілу низку різних за своїм змістом можливостей, яким в свою чергу властивий майновий або особистий немайновий характер. Скажімо згідно з правовою нормою, яка закріплена вітчизняним законодавцем в ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен володіє правом на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

    Подібне за своєю сутністю положення передбачають інші нормативні акти, що посідають одні з провідних місць в непростій структурі приватного права. Зокрема у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 1 ст. 2 КЗпП України, одне з основних трудових прав, яким в свою чергу є право громадян України на працю, - тобто на одержання цими особами роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи в себе право на вільний вибір професії, роду занять та роботи, забезпечується державою.

    Зазначеною можливістю вправні та добросовісні працівники користуються в різні проміжки календарного часу. Вищевказане судження пояснюється тим, що у виняткових випадках згаданих осіб залучають до сумлінного виконання трудових обов’язків у вихідні дні.

    Вищевказана праця, приносячи суттєву користь нашій незалежній Вітчизні, а також її добросовісному народу, водночас підлягає справедливій винагороді. Скажімо згідно з правовою нормою, яка закріплена вітчизняним законодавцем в ч. 1 ст. 72 КЗпП України, робота, що була виконана найманими працівниками у вихідний день, може компенсуватися, за згодою сторін, наданням їм:

-               - або іншого дня відпочинку;

-               - або у грошовій формі у подвійному розмірі.

    Звідси випливає декілька важливих питань. Зокрема добросовісна робота, здійснена найманим працівником у вихідні дні, не може компенсуватися йому грошовою виплатою у потрійному розмірі.

    Одними з безпосередніх учасників трудових відносин є неповнолітні особи. Яку тривалість має щорічна основна відпустка, що надається таким людям?  

    Правовому регулюванню даного питання притаманні своєрідні особливості. Зокрема, встановлюючи, яку саме тривалість має щорічна основна відпустка, що в свою чергу надається неповнолітнім працівникам, необхідно дослідити такі правові джерела:

1.    Конституцію України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР зі змінами та доповненнями (далі – Конституція України);

2.    Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII зі змінами та доповненнями (далі – КЗпП України);

3.    Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР зі змінами та доповненнями (далі – Закон України «Про відпустки»).

    Чинне законодавство, будучи багаторівневою системою юридичних правил, водночас гарантує всім особам цілу низку різних за своєю суттю можливостей, яким в свою чергу притаманний майновий чи особистий немайновий характер. Скажімо згідно з правовою нормою, яка закріплена вітчизняним законодавцем в ч. 1 ст. 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок.

    Подібне за своїм змістом положення передбачають інші нормативні акти, що посідають одні з головних місць в непростій структурі приватного права. Зокрема у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України, всім працівникам гарантовано право на відпочинок, як це встановлено законами про обмеження робочого дня та робочого тижня, а також про щорічні оплачувані відпустки.

    Чинне законодавство передбачає складну класифікацію такої можливості. Скажімо згідно з правовою нормою, яка вітчизняним законодавцем закріплена в п. 1 абз. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки», основна відпустка є одним зі встановлених видів щорічних відпусток.

    Відомо, що вказаному відпочинку притаманна ціла низка юридичних ознак. Зокрема у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 1 ст. 75 КЗпП України та в ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам встановленою тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, що відлічується з дня укладення трудового договору.

    Але не треба забувати про те, що даному правилу властиві істотні винятки. Скажімо згідно з правовою нормою, яка вітчизняним законодавцем закріплена в ч. 3 ст. 75 КЗпП України, для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки.

    Одним з переконливих підтверджень вищевказаного факту можна назвати встановлену тривалість ефективного відпочинку неповнолітніх фізичних осіб, які працюють за трудовим договором. Що це означає?

    Суб'єктний склад тих чи інших правовідносин є надзвичайно різноманітним. Зокрема він включає в себе неповнолітніх фізичних осіб.

    Чинне законодавство гарантує таким особам цілу низку різних преференції. Зокрема у відповідності до правової норми, яка отримала належне закріплення в ч. 2 ст. 75 КЗпП України та в ч. 8 ст. 6 Закону України «Про відпочинок», особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.