Коротко о разном

Валерій Прозапас

З епідемією вони боряться зустрічанням Зеленським літака з масками та роздачею на камеру м'ячиків в Санжарах.

З економічною кризою та тотальним дерібаном - відосіками Зеленського і заявами про "лавину інвестицій" на зустрічах в теплих країнах.

З воєнною загрозою - демонстрацією Зеленського в касці біля окопу, і на "брусьях на промці в Авдіївці", в 5 кілометрах від самої промки.

З п'ятою колоною - сумнівними рішеннями РНБО для картинки з Зеленським, а в результаті люди з російськими парспортами стають депутатами Верховної Ради.

Вони підмінили Зеленським всі напрямки роботи держави і затикають картинкою з ним всі дірки та провали влади так званих "слуг", користуючись феноменальною наївністю та сліпотою більшості українського населення.

І збираються продовжувати це робити ще мінімум 3 роки - а потім отримати ще 5 для продовження свого швондерівського банкету.

Війна, економіка, епідемія - все приховано в найвеличнішій тіні від голограми Зеленського, який сам непомітно перетворився на загрозу національній безпеці.

Тамара Горіха Зерня

До речі, чутки про можливі ракетні обстріли Києва розганяються зовсім не тихою сапою. На мамських форумах, у приватних повідомленнях, на вушко у чергах, як секретна інформація з рук в руки від «перевірених» і «супер надійних» джерел, «які не можна називати».

І я навіть не знаю, це добре чи погано. З одного боку, паніка і деморалізація – перевірена зброя росіян, найбільш ефективна у їхньому арсеналі.

Але з другого… Як на мене, нашим людям не завадить трохи перелякатися. Тому що занадто розслабилися. Занадто звикли до того, що війна далеко, на іншій планеті. Тому що відвертаються і опускають очі, коли у їхній присутності шельмують ветеранів, тому що занадто голосно стогнуть і кричать через мізерний «воєнний збір».
Бо дозволили собі під час війни проголосувати «по приколу», і поставили на чолі армії уклоніста.

Це потрібно українцям. Потрібні ці розгублені голоси, потрібен мороз поза шкірою. Страх поганий порадник, це правда. Але страх найкращий у світі витверезник. Страх подіє там, де безсила логіка, розум, статистика чи аргументи.

Страх змушує заворушитися навіть тих, у кого хата з краю. Особливо якщо хата з краю!

Чи ж ми не боялися у чотирнадцятому? Добре, нехай не «ми», нехай напишу за себе. Від страху і паніки не спала тижнями, їла раз на день, не відчуваючи смаку, і жила з відчуттям бетонної плити на голові, у сльозах і соплях з думкою про можливий табір біженців і про те, як рятуватиму дітей. Єдиним ліком від страху стала волонтерська робота, і чим більше ми збирали, пакували і відвозили туди, на фронт, тим менше страху залишалося тут, у тилу.

Я так думаю, тоді злякалася дійсно велика маса людей. І таких переляканих вистачило, щоб за їхніми спинами, як у тихій гавані, знайшли прихисток ті, хто не сприйняв війну всерйоз. Їм там було тепло, сито і спокійно, нічого не турбувало і мухи не кусали.

Дуже важливим фактором була присутність Пороха. Можна було розслабитися, коли все робилося «само собою», і армія озброювалася, і дипломатія кусалася, і економіка працювала.
Зараз щит професійного управління зник. Країна оголилася, і виявилося, що загроза війни може стати персональною і дуже близькою для кожного. Для порохоботів, які анітрохи не здивовані. Для зе-виборців, які теж не мають ілюзій і об’єктивно оцінюють здібності свого обранця. І навіть для тих, хто взагалі не голосував.

Тож добре це чи погано? Залежно для кого. Для нації може й погано, зайвий стрес і суєта. А от для населення, яке перетворюється на націю, може й добре.

Баба і кіт

Як же свнсбк зараз ковбасить через військового атташе США, яка з'явилася на лінії фронту в українському однострої з нашивкою «Україна або смерть».