Марцін Кучерявий тренує українських параолімпійців

«Спортсмени Вінниччини добре виступили на чемпіонаті Украіни із лижних перегонів та біатлону серед осіб із вадами опорно-рухового апарату і зору. Вони здобули десяток нагород різного ґатунку. Стартували учасники із 11 областеи Украіни і Києва. Змагались у спринтерськіи гонці вільним стилем. Перегони пройшли у західному реабілітаційно-спортивному центрі, що в селі Яворів (Львівська область). Вінницька область на чемпіонаті була представлена шістьма лижниками регіонального центру «Інваспорт» – 5 із вадами ОРА, 1 – із вадами зору. Серед них – дворазовий срібний призер Паралімпійських ігор із біатлону Олександр Казік і бронзова призерка чемпіонату світу, багаторазова переможниця та призерка Кубків світу, учасниця Паралімпіади Ірина Буй.

У перший день пройшли перегони на 900 метрів. Вінничанки Дар’я Бродецька та Ірина Буй принесли дві срібні та бронзову медалі. На другий день в стартах на 2,5 км вони ж виграли срібло і дві бронзи. У перегонах на 6 км Дар’я Бродецька отримала срібло, Дар’я Банделюк – бронзу, а Ірина Буй посіла 4-е місце. В останній день лижники мали б змагатись у біатлоні на дистанції 10 кілометрів, але погодні умови стали на заваді, тому перегони були скорочені до 6 кілометрів. Вінничани «Інваспорт» втримались на своїх позиціях: Дар’я Бродецька та Дар’я Банделюк посіли другу і третю сходинку п’єдесталу відповідно. Їх підготували тренери відділення біатлону регіонального центру «Інваспорт» Марцін Кучерявий та Інга Тарнопольська. В загальнокомандному заліку збірна Вінницької області посіла друге місце серед спортсменів з ураженням ОРА. Для порівняння, в минулому році ми були третіми на аналогічному чемпіонаті.

Паралімпійські ігри відбудуться в 2022 році. В цьому році запланований чемпіонат світу із біатлону і лижного спорту серед осіб із вадами ОРА і зору. Поки головними претендентами серед вінничан на нього є штатні члени національної збірної – Ірина Буй і Олександр Казік (гайд, тобто помічник під час перегонів Сергій Кучерявий). Наразі спортсмени залишилися у Яворові на навчально-тренувальному зборі для підготовки до участі в чемпіонаті світу».

Джерело: http://noc-vin.org.ua/%D0%B2%D1%96%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D1%96-%D0%BB%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%83%D1%8E%D1%82%D1%8C-%D0%BD%D0%B0-%D0%BF%D0%B0%D1%80/

Марцін Антонович Кучерявий, тренер-викладач Вінницького регіонального центру інваспорту (м. Бар Вінницької області), Заслужений тренер України

«Інваспорт — система фізкультури та спорту осіб з інвалідністю, що функціонує в Україні на державному рівні».

Кожна зустріч, кожна душа, кожна «Сповідь» змінює мене, навчає та надихає. Але зазвичай для цього мені потрібно декілька разів переосмислити все почуте та відчуте під час діалогу, для того, щоб зрозуміти чому саме дав мені змогу навчитися Господь у цієї душі. Але цього разу все було інакше. Це була та ситуація, той урок, котрий захопив своїм виром і назавжди перевернув щось в душі. Я лише згодом зрозумів, що побачене змінило щось в мені назавжди.

Наближалися вечірні сутінки, рух на дорозі був не дуже жвавий, назустріч нам рухалися поодинокі машини. Тоді я ще був приємно здивований тим, що на такій нерегульованій дорозі всі дотримують доволі невисокої швидкості. Аж раптом назустріч нам виїхали діти. Підлітки. У яскравих захисних жилетах.

Я вперше бачив тренувальне спорядження параолімпійців, але не впізнати в цих дітях спортсменів було неможливо. Зібраність, уважність, зосередженість на цілі – все це було помітно неозброєним оком. Так, сильні, потужні, талановиті. Але ж діти. Наші українські діти, що змушені тренуватися, маневруючи між автомобілями!

Потім ми під’їхали ближче, я познайомився з тренером і мав змогу побачити тренування юних чемпіонів. Говорити, що ці діти з обмеженими фізичними можливостями? Ні в якому разі! Спостерігаючи за їх тренуванням, я розумів, що всі обмеження у нас в головах, а наші тіла ховають в собі безмежний потенціал, доступ до якого блокує для нас лише нами самими вигадані обмеження.

Я бачив перед собою такі юні й водночас такі дорослі уособлення сили духу, волі та потужної роботи над собою. Їхній ДУХ давно вийшов за межі фізичної недосконалості наших тіл, вони самі, їхні душі стали сильніші за фізичне тіло. І вже не тіло, а ДУХ веде їх вперед до нових перемог, досягнень та звершень.

Я, як батько, як українець, прагнув би для цих маленьких янголів найкращих умов для життя та тренування. Але вони й у цьому сильніші за мене. Для них польові умови – це навіть не другорядне. Вони ведуть безперервний процес самовдосконалення, незалежно від будь-яких умов. Я дивився на них і не бачив фізичних вад. Моє батьківське серце переповнювала гордість за таких неймовірних наших українських дітей.

Тому «Сповідь» з тренером юних чемпіонів викликала в мене водночас і цікавість, і хвилювання. Мені так важливо було побачити душу цієї людини та показати її Нації. Я неймовірно переймався про те, чи вистачить в мене самого на це душі. Та Марцін Антонович однією фразою відповів на усі мої поставлені та не поставлені запитання. Розповідаючи про своїх вихованців і про те, що сьогодні виступи наших олімпійців транслюють на державних телеканалах, він сказав: «Тепер я маю змогу спостерігати за виступами своїх дітей». Вимогливий, принциповий тренер, він виховує не просто спортсменів. Він тренує дітей. Своїх дітей.

Левову частку складнощів, що виникають в процесі підготовки спортсменів він бере на себе: розшукує спонсорів та обладнання, сам забирає дітей на тренування та розвозить по домівках і уважно стежить за кожним кроком, кожним рухом своїх підопічних, аби вчасно підставити плече і кожне падіння для його вихованців одразу обернулося злетом.

З одного боку його розповідь про спортивні будні здавалося мало емоційною. Та він сам пояснив це: «Я запрошую на наше тренування усіх охочих. Немає сенсу розповідати про те, що потрібно побачити на власні очі». І я в цьому з ним більш ніж згоден.

Я дивився на Тренера та його підопічних розумів, що лише Господь знає скільки любові та душі потрібно для того, аби допомогти дітям зміцнити ДУХ настільки, щоб він став настільки сильнішим за тіло, сильнішим за фізичні вади. Ми розмовляли, а я щиро захоплювався тим, наскільки яскраво сяє Божа іскра в його душі й на які величні справи вистачає цього сяйва.

Мені залишається лише дякувати Богу і цим дивовижним українцям за цей урок сили, волі та духу, котрий вони дарують Нації власним прикладом і молити Господа про те, щоб кожен з нас зумів скористатися цим уроком. Особисто я згадуватиму цю науку кожен раз, коли мені здаватиметься, що я зіткнувся з нездоланними складнощами.  Людина може досягти будь-чого, якщо в ній достатньо Духу, Душі та Бога.