Тетяна виховує в українських дітях українство, мужність та честь

Олег Володарський: «Тетяна Кочергіна – переконана ПЛАСТунка. Від самого серця. Від Бога»

Тетяна Кочергіна, волонтер, член проводу Кременецькоі станиці ПЛАСТу. Той день для нашої знімальної групи видався складним, проте насиченим і продуктивним.

Втомлені ми приїхали у Кременець, щоб зняти «Сповідь» із Тетяною. І застали її за облаштуванням дитячого класу, в котрому вона нещодавно завершила ремонт і тільки почала обживатися. Заклопотана, вона не стала метушитися через наш візит, а навпаки, спокійно завершувала свої справи, поки ми налаштовували апаратуру. А я, сидячи в оточенні дитячих стільчиків, зошитів та яскравих плакатів, відчував себе неймовірно затишно, по-домашньому. Сама собою на обличчі з’являлася посмішка.

Складно буде описати цю «Сповідь», адже людина така – величезна. Душа, котра виховує в українських дітях українство, мужність та честь. Переконана ПЛАСТунка. Від самого серця. Від Бога.

Людина, котра, спостерігаючи темряву війни та зросійщеного невігластва, випромінює стільки світла, що зігріває всіх навколо. Вона бачить, розуміє та відчуває горе та біль, проте не поринає в них, не тоне, а навпаки, всім теплом своєї душі намагається його зменшити, замінити якомога більше темряви світлом. Світлом любові та турботи. Їй болить. Неймовірно болить кожен удар і зовнішніх  і внутрішніх ворогів. Але, розділяючи той біль своєї нації вона все одно продовжує випромінювати любов та світло.

Серце. Серце України. Материнське серце. Такі Матері, як Тетяна Кочергіна, не розуміють, що таке чужі діти. У неї всі діти свої. Українські. Вона велика мати. Величезна. І душа її, наче берегиня, прагне обійняти всю Україну, аби захистити, підтримати, розрадити кожного. Ця любов – її суть. Вона лікує чужий біль, забуваючи про власний. Саме таким людям ми спокійно можемо довіряти найдорожче – виховання та душі наших дітей.

Тетяна зачепила якісь струни в моїй душі. Вона нагадала, як треба любити – самовіддано, усім серцем. Нагадала, що кожен з нас – частинка майбутнього України і що тільки від нас залежить, яким воно буде. Вона стала для мене іскрою.

Після виходу перших програм Тернопільського циклу пролунав телефонний дзвінок. Відповівши на нього, я почув стривожений голос Тетяни:

– Не показуй мене. Не випускай програму.

– Ні!

– Будь ласка, не роби цього, адже ти напишеш правду.

– Так, напишу.

– Ти маєш мене почути – не показуй програму.

– Ні. Я покажу все, що побачив. Я не маю права не показати того, хто так свято та щиро любить нашу країну.

– Ти думаєш?

– Я знаю. Нас усіх не стане, якщо ми раптом опустимо руки і дозволимо собі здатися. Навколо забагато ворогів. Зовнішніх і внутрішніх. Наша сила в єдності. Ми повинні знати одне одного.

– Роби так, як хоче твоя душа!

– Такі як ти несуть нас до світла. Завдяки вам жива моя Нація.

– Я дуже поважала Олега. Це був справжній патріот і герой моєї країни.

– Дякую, рідна! Ми обов’язково повернемо його чесне ім’я і проведемо його в останній путь. Це питання честі.

– Думаєш все ж таки потрібно?

– Впевнений у цьому.

Ми попрощалися. Я ще довго дивився на метушливий Київ за вікном, згадуючи Кременець. Щось там є таке, що я відчув, проте ще не можу усвідомити і пояснити. Ірина Мельник. Віктор Панфілов. Андрій Біндас. Андрій Любунь. Наталя і Богдан Неділі. Володимир Буграк. Тетяна Кочергіна. Юрій Камаєв… І Почаївська святиня, котра все одно буде українською. З Божою допомогою.

Тетяна Кочергіна. «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/XTi-W2h9xR4