Профіль

Титіла

Титіла

Німеччина, Готтінген

Рейтинг в розділі:

мама з рогами (слабким не дивитись)

  • 06.04.11, 13:11

"Кожна жінка ма право на народження дітей, кожна жінка має право на народження дітей, кожна..." протягом хвилин 10 я повторювала це в голові коли побачила цю жіночку:

(Мария Кристена, мама четырех детей, проживающая в Мексики, превратила свое тело в "энциклопедию" татуировок. Причем последнее новшество – рога - она сделал без анестезии.) - http://www.segodnya.ua/news/14239084.html

А мамаша то з рогами!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!.. їй навіть не потрібно придумувати ким ляками своїх дітей, вони в неї певно БЕЗСТРАШНІ...

така собі історія про вазон

  • 27.03.11, 13:30


Жив собі на світі вазон. Гарний такий, з лапатим листям. Не квітучий правда, але гарний. Сонечко світило на нього. Батьки поливали водою і давали добрива для душі. Хоч іноді було важко, адже підвіконня, на якому жив вазон, холодне, і часто йому був некомфорт. Але вазон хоч і був дуже емоційним, але намагався радувати всіх навкруги і пробував бути позитивним. Але іноді йому було дуже самотньо на своєму підвіконні.
Одного разу до вазона підповз червяк. Ох йооо, в цьому вазоні ще не було червяків! Я перший, я маю його завоювати! А вазон подивився вниз на червяка і подумав - ось воно! Я більше не буду тут один! Червяк сказав вазону - я люблю тебе! Але я буду любити тебе ще більше, якщо ти трохи поміняєшся, а то мені незручно біля тебе жити. І вазон сказав гаразд! Якщо ти мене любиш я все зроблю! І вазон мінявся. Вже не було в нього гарного лапатого листя - воно пожовтіло і повисло вниз. Більше не тягнувся він до сонця - червяк сказав, що сонце - зле. Вода, якою поливали вазон, заважала червяку і він заборонив вазону пити воду. Добрива нервували червяка, адже з добривами листя вазона знову починали зеленіти. Добрива теж були під забороною.
Я люблю тебе - шепотів вазон червяку, посміхався і був щасливий, тому що хтось був поряд. Вазон не бачив свого жовтого обвислого листя, сухої землі, вазон не бачив. що без сонця він перестав рости.
Вазон сказав червяку - я буду любити тебе, як би мені не було боляче, тільки будь зі мною.
Але червяк побачив, що вазон став зовсім змарнілим, і земля суха, і в горщику незручно рухатись, і тягнути вже з вазону немає що... і подумав - хм! нащо мені це нещастя! Піду собі новий вазон знайду. І сказав червяк вазону - я нічого не відчуваю до тебе. Ти ніхто мені.
І поповз геть.
І тоді вазон побачив себе збоку. Краплинки води закапали з його листя. Навіщо тоді це усе? Навіщо опале листя, жовте, а не зелене, навіщо відмовлявся від сонця, навіщо не пив воду і добрива, навіщо не потрібен?
Вазон подивився вгору. Напився проміння. Земля навколо вже не була суха. Жовте листя вазон скинув без жалю. І випустив паростки нового, зеленого.
Через деякий час червяк захотів повернутись. Ніде більше він не знайшов такого вазону. Але вазон більше не любив його. Вазон не подивився вниз на червяка і не пустив його у свій горщик.
Вазон зрозумів - щастя не в тому, щоб поряд був хоч хтось. Щастя - це коли поряд є рівний тобі. Такий що буде любити сонце і воду так як і ти. І не буде змінювати тебе так, як йому зручно.

 

миті...

  • 15.11.10, 14:54

- Знаєш, доню, коли будеш сваритись з чоловіком і ображатись на нього, ніколи не розповідай мені причини непорозуміння...

- Чому, мамо?

- Бо ти його згодом вибачиш, а я вже не зможу....

прощання.

  • 02.11.10, 17:44
«3 травня 1982 року. Привіт, мій золотоголовий янголе!… Коли ти читатимеш цього листа, мене вже не буде на сьому світі. Тільки не лякайся – зараз тобі цього не можна, ти ж прямуєш до лав нашої славетної армії. Я навіть чую, як стукотять колеса твого потяга. Не лякайся ще й тому, що все скінчилось, усе вже позаду й ніхто не здогадується, що у смерті «красивої та молодої» винен саме ти. Відтак заспокойся і спробуй дочитати цього останнього листа до кінця. Не квапся викидати його, як робив з усіма моїми листами. Я маю маленьке право сказати тобі ці останні слова і бути почутою. Я любила тебе. Я розумію, як ти боявся цієї любові – ти ж іще зовсім хлопчик. Що ти міг розуміти? Ти навіть не уявляв, що саме тобі випало це рідкісне щастя – мати при собі вірну, віддану й мовчазну істоту, яка служила б тобі усе життя. Навіть твої зради вона перетравлювала мовчки, майже радісно, адже розуміла, що ніхто у світі не кохатиме сильніше. Мине час… О, я знаю, я впевнена, мине багато часу і ти – дорослий та занудливий – з усього мотлоху своїх жалюгідних сорокап'ятирічних спогадів як найбільший, найяскравіший, найдорожчий скарб витягнеш саме цей: нічний, холодний під'їзд і зовсім змерзлу дівчинку, що вперше каже: «Я тебе люблю!» й зривається у ніч, як здичавіле кроленя. Ти згадаєш усе! Ти зрозумієш, ЩО пройшло повз тебе. Ти обов'язково згадаєш і те, як ця дівчинка годинами могла стояти під твоїм балконом й вимальовувати фарбою на асфальті перед будинком ті ж самі слова. Хто ще подарує тобі такі спогади? Упевнена: ніхто. У тебе буде банальне життя. Ти одружишся, станеш інженером чи будівельником, народиш дітей з якоюсь білявою куркою, питимеш горілку, як усі твої приятелі, сваритимешся з дружиною через копійку. А наприкінці цього безглуздого існування я прийду до тебе з небуття і змушу захлинутися цими спогадами – єдиними, справжніми, живими. Ти згадаєш усе – мої очі, руки, колір волосся, який тобі так не подобався (о, кляті білявки!) і те, що могло би бути між нами… Ти захочеш до мене – в цю суцільну темряву, в цей жах мого існування без тебе. Ти так просто сказав: «Іди геть!» І от я йду. Розуміючи, що ти – ніхто й ніщо, і те, що я до безтями люблю цю порожнечу. Якби я могла, я б знищила тебе. Але чи стало б мені легше? І я роблю простіше – треба піти самій… Читай, читай, мій золотоголовий, звертаюся до тебе з небуття, з-під двох метрів землі. І нехай твоє золоте волосся здибиться від жаху. Зараз я наповню ванну теплою водою… Потім візьму ось це гостре лезо… І думатиму про тебе. Я думатиму, що вбиваю тебе, мою єдину любов. Не бережи цього листа – якщо знайдуть, звинуватять саме тебе. А ти ж маєш добре прожити своє безтурботне життя заради цих спогадів про божевільне дівчисько на темних сходах. Ти ще маєш застогнати від своїх нездійсненних мрій. І розбити свою легковажну голову об стіну, розуміючи, що прожив своє життя марно й нецікаво. От і все. Ванна повна. Прощавай. Нехай твоє сумління спить. Як я… Твоя S.»   Ірен Роздобутько "Ескорт у смерть"

власні базарні спостереження)

  • 27.10.10, 22:58


а ви раптом не помічали вираз обличя чоловіка на базарі після слів жінки:

" А знаєш шо ше нам нада?"....

по лицю зразу видно - що все він прекарсно знає lol

 

треба спати!

  • 20.10.10, 23:35


інколи просто хочеться щоб тебе посто підтримали, навіть якщо це яякась дурниця - сказали що все буде добре і захистили від усіх думок.

так важко боротись за свою точку зору, і водночас так не хочеться, адже поряд з тобою повинні бути ті, які хай не підтримують ту точку , але хоча б і не кажуть що це дурниця...

це твоя мрія, яка в очах інши просто дурниця... аж сумно стає.

а взагаліто треба вже спати)

---

  • 12.09.10, 15:30
""Що таке щастя? Це прямий ніс завдовжки від чотирьох до п'яти сантиметрів, не ширший ніж дюйм", - так починається мій щоденник майже десятирічної давності. Сьогодні я витягла кравецький метр. Виміри збіглися. А де щастя?" (с.)

щастя

  • 09.09.10, 15:37

"Чувак не ночував удома і двох ночей. Не їздив їз дружиною у відпустку. Не водив її ні в кіно, ні на забави. Утікав із іншими. Коротше, відсутній. І так прожив 70 років. Урешті його трапив інсульт, - параліч та інвалідний візок. Шаленства закінчились. "Добре, що я вибрав тебе". "Яке щастя, що ти зосталась зі мною". А дружина? Крадькома витираючи сльозу, вона доходить висновку, що варто було чекати. Відчуваєте атмосферу? Вона пів-сторіччя мучилась - і щаслива." (с. Сова)

ось таке буває щастя, на вершечку айсберга кльово...і пофіг, що все що знизу - просто жахіття... ми хочемо визнання. ми мучимось протягом років, щоб нас похвалили і оцінили - можливо похвалять і оцінять.

а Україні потрібні магістри?

  • 25.07.10, 22:52

є одна дуже відмінна від інших національностей риса в українців... всі українці живуть по принципу - а  тут я бурачки посаджу...мало завжди нам всього...все потрібно. можливо це склалось протягом багатьох століть - нас ущімляли, морили голодом тому ми і боїмось що завтра шансу щось купити чи взяти по блату не буде...

 так до чого я веду? А Україні взагалі потрібні магістри? ну вели в нас магістратури, раніше і спеціаліста було досить.. а тепер усі ринулись ставати магістрами... і пофіг що ті дипломи кожному другому не будуть потрібні, зато ми будемо нація магістрів... типу сам себе задовільнив... в Європі може відсотків 20 йдуть вчитсь на тих магістрів... адже там і зарплата вища, якщо магітср, і компанія заціквалена мати декількох висопрофесійних працівників.. а в основному їм і бакалаврів досить... а в нас, в місті всі магістри, в селі тоже...і пофіг що ти продавець чи адміністтратор магазину, і маєш з/п 1000 грн зато МАГІСТР! 

я ж як то кажуть ніц проти не маю...але чи це потрібно нашій державі... чи це виправдається в майбутньому???(

найвідоміші фотографії ХХ-ХХІ століття

  • 16.07.10, 15:40

 

1. предыстория неизвестна

2. Автор фотографии - Кэвин Картер - получил Пулитцерскую премию в 1994 году за свою работу. На карточке изображена суданская девочка, согнувшаяся от голода. Скоро она умрет, и большой кондор на заднем плане уже готов к этому. Фотография шокировала весь цивилизованный мир. О происхождении девочки неизвестно никому, в том числе и фотографу. Он сделал кадр, прогнал хищника и посмотрел как ребенок уходит. Кэвин Картер являлся членом группы фотографов “Bang Bang Club” - четырех бесстрашных фотожурналистов, путешествующих по Африке в поисках фотосенсаций. Спустя два месяца после получения награды, Картер покончил с собой. Возможно, преследуемый ужасающими воспоминаниями увиденного в Судане.

3. предыстория неизвестнапредыстория неизвестна

4. “Отступление”. Отступление морской пехоты США в 1950 году из-за нечеловеческих морозов. Во время Корейской войны генерал МакАртур переоценил свои возможности, и был абсолютно уверен в успехе кампании. Так он считал до контрудара китайский войск, после чего изрек свою известную фразу: “Отступаем! Ибо двигаемся мы в неверном направлении!”

5.

6. “Мучения Омаиры” 13 ноября, 1985. Извержение вулкана Невадо дель Руиз (Колумбия). Горный снег тает, и масса из грязи, земли и воды толщиной 50 метров буквально стирает с лица земли всё на своем пути. Количество погибших превысило 23.000 человек. Катастрофа получила огромнейший отклик во всем мире, отчасти благодаря фотографии маленькой девочки, по имени Омаира Санчаз. Она оказалась в ловушке - по шею в жиже, ее ноги оказались зажаты в бетонной конструкции дома. Спасатели пытались откачать грязь и освободить ребенка, но тщетно. Девочка держалась три дня, после чего заразилась сразу несколькими вирусами. Как вспоминает журналистка Кристина Эчандиа, находившаяся рядом все это время, Омаира пела и общалась с окружающими. Ей было страшно и она постоянно хотела пить, но держалась очень мужественно. На третью ночь у нее начались галлюцинации. Фотография сделана за несколько часов до наступления смерти. Фотограф - Frank Fournier.

7. Фотография, уничтожившая дирижаблестроение. “Дирижабль Hindenburg”, Мюррей Беккер, 1937Взрыв дирижабля «Hindenburg» в 1937 году - это, конечно же, не крушение «Титаника» и не Чернобыльская трагедия 20-го века.Из 97 человек, находящихся на его борту удивительным образом выжили 62. Во время посадки в аэропорту Лейкхарст, штат Нью-Джерси, после перелета из Германии взорвался немецкий цеппелин Hindenburg. Оболочка дирижабля была наполнена водородом, а не безопасным инертным гелием, поскольку американцы на тот момент уже отказались продавать этот газ потенциальному противнику: надвигалась новая мировая война. Событие снимали на пленку 22 фотографа. После произошедшего дирижабли перестали считаться безопасным и развиваемым видом транспорта. Эта фотография зафиксировала конец развития дирижаблестроения.

8. Фотография, сделавшая сюрреализм реальностью. “Dal? Atomicus”, Филипп Хальцман, 1948. Филипп Хальцман был единственным фотографом, сделавшим карьеру на съемках людей…в прыжке. Он утверждал, что в прыжке объект съемки невольно показывает свою настоящую, внутреннюю сущность. С этим утверждением нельзя не согласиться, глядя на фотографию Сальвадора Дали под названием “Dal? Atomicus”.6 часов, 28 прыжков, полная комната помощников, подбрасывающих в воздух ведро с водой и разозленных котов - так рождалась эта фотография. На заднем плане фотографии еще не законченный сюрреалистический шедевр Дали «Leda Atomica». Хальцман хотел выливать из ведра не воду, а молоко, но в послевоенное время это было слишком пренебрежительно по отношению к продукту питания.Фотографии знаменитостей в прыжке авторства Хальцмана появлялись как минимум на семи обложках журнала Life и дали начало новому виду портретов - без обязательной до сих пор статики.

9. Фотография, которая спасла планету. «Долина реки Снейк», Ансель Адамс, 1942Многие считают, что эпоху фотографии можно поделить на две части: до Адамса и после Адамса. В «доадомсовскую» эпоху фотография вообще не рассматривалась как самостоятельное искусство. Фотографии при помощи различных манипуляций делали похожими на картины.Адамс же всеми силами избегал любых манипуляций со снимками, объявив фотографическое искусство «поэзией реальности». Своими работами он доказал ценность «чистого фотоискусства». В эпоху появления довольно компактных переносных фотокамер он упорно придерживался громоздкого оборудования и старомодных широкоформатных камер.Адамс показал американцам красоту их национальной природы. В 1936 году он сделал серию фотографий и направил их в Вашингтон, чтобы помочь сохранить каньон Kings в Калифорнии. В результате эта местность была объявлена национальным парком.

10. “Страдание во взгляде”

В период с зимы 1948 по весну 1949, Генри Картье Брессон побывал со своей камерой в Пекине, Шанхае и других городах. Эта фотография сделана в Нанкине. На фото изображена очередь голодающих людей за рисом.

11.Падение башен в Нью-Йорке

12.предыстория неизвестна

13. “Стволы” Уличная шпана, грозящая фотографу пистолетом. Да, ребенку всего 11 лет, и пистолет в его руках игрушечный. Он просто играет в свою игру. Но если посмотреть внимательно, то никакой игры в его глазах вы не увидите.

14. “Её имя - Маргарет Хамел”

Эта фотография сделанная Эдвардом Вэстоном - классика в чистом виде. Больше и добавить нечего.

15.предыстория неизвестна

16. “Мерилин”

Мерилин Монро. Во время съемки девушка отвела взгляд, что придало фотографии еще больший шарм, загадочность и настроение.

17.“Домашняя работа” У снимка нет какой-либо определенной темы, однако кадр довольно известный. Мальчик гордо марширует домой, держа в руках две огромные бутылки с алкоголем. Лицо его излучает радость и чувство выполненного долга. Девочки на заднем плане не могут скрыть восхищение.

18. Завтрак наверху небоскреба (нью-йоркские рабочие — строители, завтракающие на поперечной балке) — известная фотография, сделанная Чарльзом К. Эббетсом в течение строительства здания Дженерал Электрик в 1932.
Фотография сделана 29 сентября 1932 г. 69-ый

19. “Победа на Тайм-Сквэйр” После окончания Второй Мировой, фотография с моряком, целующим медсестру на Тайм Сквейр обошла все газеты. Изображение иллюстрирует радость и любовь. По легенде, спустя 40 лет фотограф Alfred Eisenstaedt решил найти “сладкую парочку”, и у него это получилось. Его встретили счастливые бабушка и дедушка в окружении шумной толпы детей и внуков!

20. “Маленькие взрослые”

Три американские девочки сплетничают на одной из аллей Севиллы, Испания. На протяжении длительного времени почтовая открытка с этим изображением была самой популярной на территории США.