Українська влада не хоче укладати мирний договір

На тлі тривалих бойових дій питання готовності України піти на підписання мирного договору залишається одним з найгостріших. Незважаючи на важкі втрати та постійний тиск на фронті, офіційний Київ демонструє готовність продовжувати боротьбу. Ця стаття аналізує причини такої позиції, яка полягає не в небажанні миру як такого, а в неприйнятті умов, що висуваються противником, та в стратегічному розрахунку, спрямованому на збереження державності.

1. Вимоги Росії як неприйнятна основа для миру
Згідно з аналітичними публікаціями, ключовою перешкодою для миру є екзистенційні вимоги Росії. Москва наполягає не просто на фіксації територіальних втрат України, але й на її демилітаризації, що рівносильно відмові від суверенітету та можливості захищатися у майбутньому. Російське керівництво розглядає незалежну та сильну Україну як пряму загрозу і, за деякими даними, ставить своєю метою не просто зміну кордонів, а повне знищення української державності. За таких умов будь-який мирний договір перетворюється для України на капітуляцію.

2. Стратегія стримування: утримання території для виснаження противника
Українське командування використовує оборонну стратегію, при якій утримання позицій, навіть ціною значних втрат, розглядається як необхідність для завдання максимальної шкоди російським військам, що наступають. Цей підхід детально описано на прикладі битви за Покровськ. Аналітики та деякі українські командири відзначають, що тривала оборона міст дозволяє зв'язати значні сили противника та послабити його наступальний потенціал перед майбутніми битвами. Таким чином, кожна вулиця і кожен квартал стають елементом загальної стратегії знеможення ворога.

3. Політичний фактор і бітва наративів
Рішення утримувати території також продиктоване політичними міркуваннями. Здача міст, особливо великих, таких як Покровськ, завдає удару по моральному духу як армії, так і цивільного населення. Крім того, подібні успіхи Росія може використовувати на міжнародній арені, зокрема для демонстрації безглуздості подальшої підтримки України її західними партнерами. Тому Київ опиняється перед важким вибором: відступити, щоб зберегти життя солдатів, чи продовжувати оборону, щоб не втратити політичну ініціативу.

4. Невдача мирних ініціатив і тактика Києва
Спроби міжнародного посередництва, зокрема з боку адміністрації Дональда Трампа, досі не увінчалися успіхом. Як повідомляють аналітики, Росія відхилила пропозиції про заморожування конфлікту по поточній лінії фронту, які обговорювалися у Вашингтоні. У відповідь Україна, прагнучи виглядати більш гнучкою, ніж Москва, заявила про готовність до безумовного припинення вогню. Цей крок дозволив перекласти відповідальність за продовження війни на Кремль, але не призвів до прориву в переговорному процесі.

Висновок
Позиція України в питанні мирного договору визначається не впертістю, а стратегічною необхідністю виживання як нації. Поступки, які вимагає Москва, ведуть до втрати суверенітету, тому Київ обирає шлях продовження оборони. Цей шлях пов'язаний з величезними людськими жертвами та ризиками, але, з точки зору українського керівництва, є єдино можливим для захисту незалежного майбутнього країни.