Сміття

   Ось вкотре порпалася в своєму столі та надибала відкладений колись у найдальший куток зім"ятий файлик. У файлику цьому купа папірців, теж зім"ятих, місцями подраних, зіжмаканих - коротше, спаплюжених. Що це? Схоже на сміття, та я знаю: це і є сміття, тільки не те, котре, не замислюючись, жбурляєш у смітник - та й край. Ні, це обідрані клаптики аркушів зошитів чи то альбомів, кілька фото, надійно схованих у білий конверт, уламки колишньої гелевої ручки, розірвані на шмаття та зібрані охайно назад у пакетик надписи - це все щонайкраще підходить на роль наповнення сміттєвоза. Чому ж воно досі тут? Викинути? Ні, й спробувати не варто: це вже було. Уже бачили усі ці "речі" перед своїм носом купу непотребу та не мали сумніву, що зараз же знайдуть у ній притулок, але цього не ставалося: рука не підіймалася відправити їх туди. Банально та, я вважаю, зрозуміло. У Вас, мабуть, теж є десь схований такий от смітник. Схований? Засекречений, запхнутий туди, де ніхто не знайде. Це не цінні фото чи документи - здебільшого чернетки, покреслені та перекреслені з усіх боків. Так живе у мене в столі щонайсправжнісінький маленький смітник. Смітник, котрий ніколи не потрапить у смітник.