У бурхливому потоці життя, що пролітає повз нас, важко зрозуміти сенс певних речей: роботи, навчання, людей, стосунків між ними. Щодня, поспішаючи у справах, клопочучись про якісь дрібниці, переживаючи за другорядне, ми не помічаємо головного. Ми не замислюємось над тим, що насправді є для нас життя, який його сенс, яке воно в нас. Ми забуваємо думати про стосунки, любов, довіру і, нарешті дружбу, котра є чи не найважливішим фактором на сьогодні.

То що ж таке дружба? Звичайно, кожен вкладає свій зміст у це поняття. Спробуємо його узагальнити. Ну, для початку,  під ним розуміється процес спілкування, обмін інформацією, думками, враженнями. Але це далеко не все.  Варто зазначити, що дружба буває щонайменше двох типів: просто і справжня. Якщо ти не якийсь асоціал, то просто друзів у тебе багато. Це і хлопці, і дівчата, які щодня тебе оточують. Та як бути зі справжніми друзями?

...продовження - у новому випуску;)

зазвичай кажуть, що дружба - це чудово. кажуть, старих знайомих треба берегти, навіть якщо вони не друзі, бо у відповідальний момент цілком можуть ними стати. 

також кажуть, що інколи треба щось змінювати у власному житті. щоб не було застою, і особливо - якщо до того вже йде. тоді варто змінити щось одне і велике або багато маленького (бо щоб дала ефект зміна чогось маленького й одного, треба дивитись американські фільми - там таке показують) - і все піде як по маслу. 

а чи треба міняти товаришів? скажімо, ось це знайомство вже занадто старе, воно віджило своє. говорити немає про що, дороги розійшлися, тож навіщо кожного свята або якої там ще нагоди про себе товаришу нагадувати, якщо це цілком імовірно тепер тільки мозолить очі? або, скажімо, якщо приємне знайомство знайомство з натяком на дружбу приємне і має отой самий натяк лише для однієї сторони, для мене? "якщо" - хороше слово, тому що мені нічого не відомо точно. але ж у цьому світі мало чому можна вірити, а старий анекдот про старого єврея говорить, що довіряти навіть собі не можна. отже, я роблю висновок з того, що бачу, - товаришу зі мною не цікаво. і я йду з ефіру. 

не без пафосу, так вже сталось, що маю такий грішок. але я вчора порвала зв'язок з двома людьми, з якими ниточка пов'язувала спільною історією, і не лише квіпу. щасливо зоставатись! 

цікаво, що ж би мало це мені дати?

ах, так. тепер же потрібно знайти нових знайомих. важкувато буде. старість, знаєте, не в радість...

то як там зараз знайомляться майбутні друзі 

то чим же відрізняється талант від майстерності 

мабуть, талант - це, що ніхто не вміє, у той час як майстерність - просто відточена хода по вже протореному шляху. чи ні? і якщо ти всього другий після когось, то це вже не талант? як довести вашу одночасність або незалежність, якщо така була? або інше питання: якщо я граю музику, написану Моцартом, у власному аранжуванні, це вже прояв таланту чи ще ні?

вочевидь, таким думкам призначено приходити посеред ночі. і приходити в деякі голови, як казав Лец, помирати. про що ще можна помізкувати, коли так хочеться віднайти в собі талант, особливо, коли навколо тільки про це й говорять. Україна має талант, студенти мають таланти, гімназисти мають "свої коники" (ото вже й не відомо, у якому значенні їх більше) і теде, і тепе.

з одного боку, несправедливо все підряд називати талантом. особливо, якщо існують інші, відповідніші визначення, як-от музичний слух, грація, натреноване тіло чи збіг генів. з іншого - так хочеться залишити лаз для себе, щоб за зручної нагоди не зостатись з поміткою "сіра миша".

не знаю відповіді і не знаю, чи вона існує і чи бодай може існувати. ось вона, суб'єктивність, в усій своїй красі.

Смотрю на часы — хочу их выбросить в окно.
Время — пыль на книжных полках.
Это боль, живущая в сердцах — ей все равно
Кто из нас уйдет, а кто завоет волком,
Оставшись здесь, один, где никого…

Никого в живых и любящих сквозь зло
И бедствия времен – им наплевать
На грязь и прочие проблемы. Вот оно!
Вот оно, что нам простым до горя не познать,
Но жить и по шаблонам мир наш принимать.

А что есть, Ты, заблудший Странник? –
Ты есть одна из капель, брошенной с небес?
Иль может ты гуманный и привратник
Своей души заблудшей, но имея вес
Средь молодых «овец» — развратник?

Коль душ щадящий — не покинет их,
Коль небо плачет до сих пор, покорно
Отдает последний раз дары. Плохих,
И не в укор бодрящих — без вопросов спорных
Слов, отдаст последнее для нас иных.

Но Странник, Ты без спорно капелька дождя,
Упавшая сознательно, ударившись о сталь,
Разлетелась мелкими частями, не смотря,
Откуда Ты спустился и тебе не жаль
О том, что не был никогда другим живя.


Всі мої вірші в моєму персональному блозі: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko/

Прийшла зима...
Проснувся від здивованого крику дружини: "Сніг" вона зраділа, а я ...
Блін тож треба сьогодні міняти резину на машині, а це в мої плани не входило...
Зима то і добре, а здругого боку і погано...

а тут гарні фото зими