(княжив біля 427 року)
(Василенко, Велика Скифія)

Атілла-князь писав до Риму,
Що золото йому повинні,
З часів, як Рим Еней поставив 
Рим золото щорічно ставив.
Сенатори ж відповідають,
Що сил платити вже не мають,
Тому, Вони Його звільняють
І злато вже не посилають.

«Ну, справа Ваша, Вам рішати
В ярмі вам жить, чи вільним стати,
Але й сварити Вас не буду,
Пішли на персів, все забуду
І золото я там візьму», - 
Пише Атілла, а Ті радять йому:

«А Ви, звертайтеся до Бога,
 Він може й вишле допомогу,
Бо Ми не нижче сидимо,
Ми вільні і вино п’ємо».

Атілла пише: «Все пробачу,
Красуню римську як побачу,
Привозьте Ви її з дарами,
Весілля й мир буде між нами».

Йому, - «Та Нам мира не треба
Ми Скіфа збагримо до неба,
Терпіти Ми не будем Гуна,
В наших вовків тече вже слина».

Атілла дуже засмутився,
Писав, що богу він молився,
Сто тисяч він бійців збира
 І через рік вовків бока,
Будуть прим’яті від бика.

(Суздаль, татари, ляхи 
Та вже найбільше москалі
Всю славу нашу пропили,
А, що не з’їли, то спалили.
Тому про бій Каталуанський
Читати маємо у Римі,
Що на бій зійшлися сили рівні,
Бійців зібралось з пів-мільона.)

«Атілла менше воїв мав, 
Тому на римлян і напав,
Що з франками, германами
Вийшли Атіллу вчить,
Поклони як Європі бить».

Так, пишуть, за ніч
Атіллу побили,
Що з військом!? Його…
До Риму пустили.
У Римі Атілла, що хотів забрав,
І до Славути додому вертав, 
Де з коханою Весілля гуляв.