хочу сюди!
 

Славушка

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «опівнічна маячня»

Безвременье...

Безвременье - это время которого нет. Просто потому что никакие действия не возможны в силу неизвестности направления движения. Все что делается - не более чем поддержание жизнедеятельности.
И в такое время любое разрешение ситуации, даже по наихудшему сценарию является благом. Поскольку даже негатив задает направление и дает отмашку на дальнейшие действия...

Про тих хто любить котів і тих хто любить собак...

"Кошка, в отличии от собаки, не бежит на зов, а принимает его к сведению"

© Мэри Блай

В очах собаки ми читаєм "Як мені добре з тобою", кішка хіба що примружиться і підморгне "Непогано сидим"...Собаку обирають ті хто потребує відданої і безумовної любові, хто хоче щоб його щовечора хтось чекав...Якщо ти спізнюєшся то собака лежатиме біля дверей прислухаючись до кроків, а кішка, якщо таки схоче, вийде тебе зустріти потягуючись від сну і мружачі очі від світла...Кішку не страшно лишити на кілька днів саму - аби було що їсти і пити, і вона не пропаде і навіть не засумує...дехто саме за це їх і не любить...але перед кішкою не почуваєшся ні в чому винним - ми є просто двоє самостійних і незалежних істот яким подобається жити поруч...

P.S. Нічого особистого, просто придумалось...


57%, 17 голосів

43%, 13 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Про тьму і світло...

…в каждом добре есть зерна зла, чем глубже смотришь и чем ярче обретаешь зрение (духовное) тем больше видишь на сколько все в этом мире поражено злом. Не зря святые отцы оплакивали свои добродетели, как грехи.

Она увидела тьму даже в свете…

Люди  нуждаются  в поощрении,  больше, чем  в  порицании...  Похвально
укреплять их дух, и пагубно подчеркивать отрицательные качества.

     Покажите человеку  лучшие его стороны,  и вы почти  наверняка, побудите
его  отказаться, от дурных  привычек

Е. Портер "Поліанна"

Всесвіт не любить абсолютів - рожеві окуляри так само шкідливі, як і чорні...але також світ це дзеркало, він лише відбиває те що ми у нього посилаєм...Якщо людина живе з позиції - всі навколо грішники, то вона бачитиме навколо себе лише гріхи...якщо визнати що у людині є обидва начала - і добре і погане і в кожний конкретний момент часу перемагає одне з них то розумієш не все так погано - світ врівноважений, в ньому є місце і доброму і злому і тільки тобі вирішувати на що звертати увагу...Я не вірю в релігійні течії які говорять що чим духовніша людина тим більше вона бачить зла...я вірю в те що Бог є Любов і що він створив цей світ для щасливих людей...Да, я знаю що святі старці вважали інакше і що в православ"ї поширена думка що щаслива людина не потрапить в рай, бо щастя - то ознака гріховності...Але рай він буде колись потім, якщо буде взагалі, а живу я тут і зараз...і тому я приймаю подарунки не займаючись "розкопками" наскільки "чистий" цей подарунок...я кохана і кохаю, не зважаючи на те що в наших почуттях присутня і "плотська" складова...і я щаслива, бо я живу у світлі... Так, зі світла не видно що робиться у темряві, а навпаки дуже видно...але краще я проживу це життя під сонцем, а там побачим, в решті решт у пеклі компанія набагато приємніша )

Розчарувальники

От щиро дивує мене категорія людей які вічно у всьому "розчаровуються" - в державі, в друзях, в житті.
Причому найбільше мене дивує їх постійне намагання всіх оточуючих втягти в своє розчарування і "пророчі" фрази "От побачиш, ти також розчаруєшся". А коли не розчаровуєшся (бо нема якби чого, від початку немає захмарних очікувань, що все буде на тарілочці з блакитною каємочкою) шиплять в кутку "Ще не час, прийде час і ти розчаруєшся" Таке враження що їм легше стає від думки про те що комусь теж щось може не вдатись і він нарешті через те розчарується в житті.
Хоча насправді все дуже просто - для того щоб розчаруватись треба спочатку "зачаруватись" - накрутити собі сподівань які більші за реальність. А якщо не домальовувати реальність і виходити з того в чому ти певний - з власних сил, вмінь і знань, то у чому власне розчаровуватись? У собі самому розчаруватись то вже психічний розлад. А те що не все відбувається як бажається - так це нормально. Встали, обтрусилися і пішли далі шукати варіанти здобути бажане.

Чайлдфрі-наблюдизми...

Топ дав можливість для деяких узагальнень і систематизації

1. Чайлдфрі не розуміють і не сприймають оптимізму...оптимізм оточуючих їх дратує
2. Чайлдфрі не вміють бути щасливими - якщо власне життя не дає приводів для печалі в хід ідуть будь-які зовнішні приводи від "голодних пенсіонерів" до "згвалтованих дівчат" чи "агресії НАТО в Лівії"
3. Чайлдфрі вважають себе не пристосованними до існування в цьому світі

Власне можливо природа і права...

Трохи підсумків

До мене сьогодні вперше в житті звернулись "жіночко". Старію таки...

Взагалі цей рік у мене був багатий на "вперше", особливо в плані роботи - я і іспити приймала, і бакалаврами-магістрами керувала, і першокурсників виховувала...

Рік великих здобутків і великих втрат, рік доленосних рішень...як завжди я ні про що не жалкую, хоча деякі речі мені все ще болять...

Я вдячна за цей рік людині яка весь час була поруч і старанно намагається зробити мене кращою. Я вдячна моїм друзям - за посиденьки, компанію і підтримку, за те що ви є і не пропадаєте. Я дуже вдячна діду, який у мене так вірить що мені буває лячно його довіру не виправдати. Я вдячна батькам за підтримку і поради (як влучно сказала сестра на маминому дні народження - ми вже доростаєм до віку "мабуть батьки таки щось знають")...

Десь посеред цього року я остаточно вийшла з дитинства...хоча я все ще продовжую любити свої дні народженняsmile

Про довіру...

Сформулювалося отут

У кожного з нас є своя "коробочка з секретами" - реальна, віртуальна чи духовна. І довіра до людини це не коли ти цю коробочку вивалюєш перед нею на стіл і дозволяєш роздивитися - всеодно з часом вона знов заповниться. Довіра це коли ти даєш людині цю коробочку на зберігання і віриш що вона без твого дозволу в неї не загляне.

 

Кошка

Только кошка умеет просто быть рядом. Она не требует внимания, не заглядывает преданно в глаза, она просто приходит и устраивается поудобней недалеко от тебя, спит или смотрит в окно, занимается своими кошачими делами... Но если ты перебираешся в другую комнату, она приходит туда же. Потому что кошке нужна компания, хоть она и кошка и вообще-то гуляет сама по себе...но всегда рядом с тобой...

ІМХО

У людини яка виросла в повній, щасливій родині з патріархальними засадами ніколи не виникатиме потім питань "А навіщо потрібен чоловік/дружина?"
Такі питання виникають лише тоді коли перед очима нема прикладу багаторічної любові, поваги і підтримки, коли дитина виросла без життєвих знань які може дати лише батько і без адекватної моделі чоловічо-жіночих взаємовідносин...
І це є одна з найвагоміших причин для створення родини...ІМХО