Останнім часом стало модно постити всякі картинки і роздуми про "жорстокість" людей і робити висновок що от, людина єдина жива істота яка ображає слабших, полює задля задоволення і т.д. Те що ці картинки часто розходяться з підписами це інше питання.
Таке враження що біологію ніхто не вчив і взагалі навколо не дивися.
Що робить кіт коли бачить пташеня? Навіть якщо він нагодований під самі зав"язки - він його ловить і душить.
Що робить бродяча собака коли бачить кота? Вона на нього полює. Навіть якщо її щойно нагодували.
Картинки з рожевими хмарками на яких хижаки гуляють поруч з худобою існують хіба що в дитячих мультиках і брошурах Сторожової Вежі
Да, люди не ідеальні і роблять багато чого що не варто робити. У тому числі по відношенню до природи. Але не треба перегинати палку в інший бік і підносити на п"єдестал тварин. Закони природи жорстокі самі по собі - або ти переможець або ти їжа. Третього не дано. І ми теж якоюсь мірою живемо за цими законами, просто в деяких місцях вони дещо пом"якшені соціумом і його мораллю.
І як би хтось не намагався довести зворотнє тільки людині насправді властива довготривала турбота про іншого всупереч власним інтересам.

Мені завжди було складно відповісти на питання яку пору року я люблю найбільше. Знаю тільки яку я не люблю - пізню осінь, після переходу на зимовий час, особливо якщо вона така затяжна як цього року...
А зиму я люблю. Особливо таку як зараз тріскучо-морозно-снігову. Коли тижнями сипле сніг, а потім тижнями сліпуче сонце і кришталеве морозне повітря, а потім знову сніг і так до весни...а весна після такої зими завжди особлива...витримана, довгоочікувана...
Весну я також люблю, але вона смакує витриманою...тоді, коли очі вже втомилися від білих снігових пишнот, коли на ковзанах і лижах вже накатався до оскомини...от тоді хочеться весни...тоді чекаєш з нетерпінням коли нарешті промайне в повітрі запах вологої землі...

Все написане далі - мої особисті принципи. Вони можуть вам подобатись чи ні, але я так живу. І мені такий погляд на життя реально допомагає, проте я ніколи не претендую на те що це - панацея. Тим кому цікаво - можу розказати як таке ставлення до життя виробити (бо я його насправді в собі виробляла років десять)

1. "Якщо не можеш змінити ситуацію - міняй своє ставлення" або "Гра в радість". Докладніше про це розказано в книжці "Поліанна" Елеонор Портер. Якщо коротко, то у всьому що відбувається з нами і навколо нас є хороша сторона. Деколи вона дуже добре прихована, але її можна знайти, треба тіки трохи подумати. А з часом навіть особливо і думати не треба, звикаєш дивитись на все під хорошим кутом зору. Не плутати з "рожевими окулярами" , це не має нічого спільного

2. "Неосторожный сделав шаг, просто скажи - да будет так!" Є рішення які приймаються моментально, є ті з якими тре "переспати", а є такі, які варто випробувати методом "послідовного тику".Якщо рішення прийняти складно я перш за все продумую (а в складних випадках і прописую) варіанти і їх недоліки і переваги. Але ніколи не жалію про зроблене.

3. "Моє життя - мої граблі" Всіх радників я в кращому випадку вічливо вислуховую, але всеодно роблю по-своєму.

4. "Для того щоб щось отримати тре спочатку щось зробити" або "Під лежачий камінь вода не тече". Всі наші бажання можна умовно розділити на "блакитні мрії","далекі мрії" і "теперішні прагнення".

"Блакитні мрії" - на грані з казкою. Їх можна хіба що візуалізувати і повісити на стінку (чи на робочий стіл ;) ). Хоча в житті все буває і вони можуть легко перейти в більш реалістичну категорію "далеких мрій". Мій вплив на можливість їх виконання десь 10%

"Далекі мрії" - більш реалістичні, але найчастіше пов"язані з незалежними від нас обставинами. Тут вже 50% на 50% - багато що можна зробити самостійно, а потім вже як поталанить. Зазвичай я їх записую і якщо є потреба - пишу можливі варіанти їх досягнення і те, що саме я можу зробити в цьому напрямку. Роблю все що в моїх силах і відкладаю вбік. Коли прийде час ці наробки самі "вистрелюють"

"Теперішні прагнення" - тут як то кажуть "все в наших руках". Зазвичай застосовую метод запозичений з системи "флай-леді" - кожен день роблю хай маленький, але крок у потрібному напрямку.

5. Всі наші розчарування і образи - виключно в нас самих, а точніше в наших очікуваннях. Тому я не чекаю, а просто дію по ситуації і знаходжу хороше в тому що є (дивись пункт перший :) )

6. "Чужая душа - потемки". У кожного з нас своя ситуація. І перш ніж робити висновки тре щонайменше дізнатися всю картину. А потім просто поставити себе на місце іншої людини і чесно дати відповідь на питання "А що б зробив в такому випадку я?". А ще - люди не телепати, а тому безглуздо ображатись на те що людина зробила не так як хотілося тобі...

Ми перестали цінувати час, ми перестали цінувати речі...Ми поспішаєм змінити себе і все що нас оточує, щоб встигнути за змінами...штучними змінами епохи споживання...Раніше кожна річ, кожна будівля робилася на роки, а то і на віки...а зараз ні для кого не секрет що виробники навмисне закладають у річ обмежений термін роботи - років 5 в середньому...а далі хочеш не хочеш, але муситимеш міняти...Раніше мода змінювалась протягом десятиліть, а зараз сотні дизайнерів ламають голови як зробити так щоб те що ти носив кілька місяців тому стало вже неможливо одягти...Але і цього не достатньо щоб колесо змін крутилося ще швидше, тому придумали термін "моральне старіння"... Річ працює, річ виконує свою функцію, але вона вже не годиться, її треба міняти, бо вона "морально стара"...Моральне старіння в десятки разів швидше за старіння фізичне...і для речей і для людей...тільки у людей це називається акселерацією...

Не влазить в коментарі

Все написане нижче є суб"єктивною думкою,  я ні в якому разі не претендую на істину в останній інстанції...просто я так все це розумію...

Мабуть у будь-якої людини, коли її особистий добробут стає більш-менш стабільним виникає бажання поділитися часточкою свого добробуту з тим кому поталанило менше. Кожен це робить по-своєму, в залежності від того чого більше - часу чи грошей, хтось стає волонтером, хтось просто допомагає фінансово. Напрямків застосувань свого потягу до благодійності вистачає - від допомоги тваринам до допомоги людям...

Був час, коли я допомагала рятівникам тварин. Спогадом про це лишилися мої бандітки, а також розуміння того що я цих людей не розумію. Безперечно, вони роблять благородну справу, але питання для мене в тому - як саме вони її роблять...Звісно, як і всюди, серед них є адекватні люди які розуміють основний принцип - не бери на себе більше аніж ти можеш витримати самостійно/без шкоди для родини і такі люди найчастіше особливої допомоги не потребують - максимум пофотографувати тварин, або допомогти в пошуку господарів....Але набагато частіше я бачила "убиті" квартири з дестяком, а то і більше тварин і людей з хворобливою, як на мене, тягою притягти в дім будь-яку тварину яка зустрінеться на вулиці...А потім ходити з простягнутою рукою по форумам і клянчити у людей гроші на харчування/лікування цієї зграї...от цього я і не розумію, у мене чесно складалося враження що люди реалізують свою тягу до порятунку тварин чужим коштом...Не говорячи вже про те що великі скупчення тварин - це неодмінно спалахи захворювань, від лишаю до вірусних інфекцій, на ліквідацію яких знов таки гроші збираються всім миром...Про випадки нецільового використання грошей і зловживань довірою людей я вже мовчу, доведених фактів у мене нема, не було настрою розкручувати, але дивних "збігів" вистачало...Ще одна дивна для мене позиція - небажання присипляти тварин, навіть коли зрозуміло що повноцінно вони не житимуть, наприклад після травм хребта...Замість цього збираються гроші на дорогі операції і інвалідні коляски. Я ще можу зрозуміти коли це улюблена тварина, член родини...але же не бродячий собака з вулиці...

Мабуть все це вкупі і відвернуло мене...і я зрозуміла що я не туди і не так застосовую своє бажання допомогати...Тим більше що є люди, особливо діти, для лікування яких так само потрібні гроші, і якось не можу я в своїй свідомості врівноважити цінність собаки яка все життя повзатиме на двох лапах і ходитиме під себе з цінністю дитини, яка має ще всі шанси видужати і прожити повноцінне і щасливе життя. Але як не парадоксально грошова вартість життя обох часто-густо буває однаковою...і є люди для яких тварина цінніша, а у дітей "є батьки і взагалі медицина у нас безкоштовна"

Как-то в последнее время очень часто сталкиваюсь со сплетнями-раздумьями на тему "Что он в ней нашел?" и тут на блогах, и в реальной жизни. Понятно что вопрос того каким образом мужчины выбирают супругу всегда будет открытым - все мы разные и вкусы у всех разные и часто понять мотивы бывает действительно сложно. Удивляет только отношение некоторых женщин - если у симпатичного представительного мужчины жена скромная, спокойно и не броско одета, то сразу начинаются шушуканья за спиной - "серая мышь", "приворожила", "по залету" и т.д. Вариант того что мужчина может искать в женщине не вычурные наряды и килограммы косметики как-то вообще не рассматривается.
И что самое интересное - обратная ситуация, когда у ничем не примечательного внешне мужчины жена раскрасавица никого почему-то не удивляет и не возмущает :)

Тут недавно был большой спор по поводу обеспечения семьи. Естественно чту у всех разные потребности и запросы, но мне стало интересно что вкладывают в пафосную фразу "обеспечение ребенка"? Не в количестве денег, а так сказать качественно - какие вещи нужны ребенку

Я покаместь в этом вопросе чистый теоретик, могу опираться только на свое детство и опыт друзей-родственников с детьми. Но у меня примерно складывается такая картина необходимого минимума для счастливого детства (пишу в порядке убывания значимости):

 - общение с родителями - никакие няньки и гувернантки, сколько бы они не стоили ребенку родителей не заменят. Боянистая притча про мальчика который хотел купить час времени своего отца - горькая правда жизни. И ребенку, особенно маленькому важнее не то сколько папа приносит денег сколько то сколько времени он ему уделяет...

 - полноценное питание, без излишков ярких конфет и заморских фруктов

 - медецинское обеспечение. Главное как по мне найти "своего" врача, не зависимо будет это районный педиатр (среди них тоже много хороших специалистов) или часный врач. Ну и естественно иметь финансовый запас на случай ЧП, чтобы всегда была возможность купить качественные лекарства

 - удобная, качественная одежда. В подростковом возрасте, а лучше и раньше, необходимо по возможности учитывать пожелания ребенка, тогда и отношение к одежде будет более бережное (сама помню как старательно пыталась испортить ненависные рейтузы или сапоги ))) )

 - книги-игрушки. По моим наблюдениям излишек игрушек ребенок не ценит. Все равно будет максимум десяток любимых, а про остальные, если их убрать, он и не вспомнит. Кроме того всяких кукол или машинок надарят на каждый праздник родственники. Поэтому я бы покупала Лего (мама тоже поиграться хочет) и подобные развивающие игры.

 - образование. Хорошая школа с нормальным контингентом детей - сейчас полно гимназий и специализированных школ, тут уже надо смотреть на способности ребенка и териториальное удобство. Если школа не дает достаточного уровня по языкам - языковые курсы, а в старших класах - подготовительные курсы в выбраном вузе

 - бытовые условия - в идеале отдельная комната или хотя  бы детская если детей несколько

 - общее развитие - рисунок, танцы, спорт, музыка - по желанию и способностям ребенка

 - отдых - кроме отпуска с родителями - дача или село у бабушки в дошкольном возрасте и детские лагеря в горах или на море, когда подрастет. Также я большой сторонник поездок за границу по программам обмена (сама в них много участвовала) - это и расширение кругозора, и знакомство с другими культурами и странами, и языковая практика, и опыт проживания в другой семье.

Вот где-то так. По поводу того сколько это будет в деньгах, то это вопрос индивидуальный, пока сам не попробуешь точно знать не будешь, знаю только что мои родители смогли создать мне такое детство в 90-х, когда речи о финансовой стабильности вообще не шла...

 

Навіяно кінною прогулянкою по осінньому лісу і романами Джейн Остін

Мені треба було народжуватися років 100-150 тому...Де небудь в Англії у похмурому старовинному помісті...В дитинстві у мене була б величезна дитяча кімната і поні, взимку я б вчилася у школі-пансіонаті, а влітку їздила верхи по батьківських лісах...Нікого б не дивувало те що мені подобаються чоловіки добрячі старші за мене і що я люблю проводити вечори у величезній похмурій бібліотеці біля комину з книжкою, або у веселій, світлій вітальні з вишивкою в руках...Я б снідала вівсянкою (мабуть єдиний недолік у цій ідилії) і пила б чай о п"ятій...я писала б довжелезні листи шкільним подругам і вела б щоденник...вела світські розмови про погоду з сусідами і ходила в церкву щонеділі...

Якщо не рахувати мою улюблену твердотільну електроніку і не менш улюблених студентів - я би справді хотіла так жити...хто зна може це у мені відгукується моє минуле перевтілення ;)

 

Люди, які достойні твоїх сліз ніколи не змусять тебе плакати (с)

Ми придумуємо собі дружбу і думаєм що якщо людина прийшла на день народження чи запросила на свій, чи ви разом регулярно танцюєте/ходите в кіно/бухаєте то є дружба...Ніфіга. Дружба це коли тобі дзвонять о першій ночі і кажуть "Виручай" і ти клянеш його всіма відомими словами, але таки їдеш виручати...Або коли ти в чужому місті серед ночі дзвониш з вокзалу і тобі кажуть "Стій де стоїш, я зараз буду"...Це коли можна проговорити всю ніч і не помітити цього, коли можна проходити мовчки весь день поруч але це мовчання не буде тяжким...

Ми придумуємо собі кохання і думаєм що якщо у нас метелики в животі чи ми не уявляєм життя без цієї людини, віддамо усе за обійми чи поцілунок то це є кохання...Ніфіга. Кохання це коли з тобою сидять днями в лікарні "Щоб тобі не було самотньо", коли ти знаєш як змусити його посміхнутись, коли ви сідаєте і чесно говорите про те що вас дратує в партнері і як це можна змінити, коли ти краще за нього пам"ятаєш коли йому тре випити ліки, а він не забуває одягти на зустріч твою улюблену сорочку...це коли ви даруєте один-одному подарунки про які навіть і не мріялось і ніколи не промахуєтесь з сюрпризами...

І кохання, і дружба це завжди двоє...не буває нерозділеної дружби, не буває нерозділеного кохання, це всього лише ігри нашої уяви...бо нам хочеться ідеальної дружби і ідеального кохання і нам простіше їх придумати аніж жити реальними, але такими неідеальними почуттями...Ідеальні почуття можуть триматися роками, реальні - постійно трансформуються... бо насправді почуття це лише цемент який скріплює цеглинки відносин, і з одного цементу будинок не побудуєш...

Дуже хороша дівчинка, волонтер по роботі з хворими дітьми-відказниками...Мотається між спонсорами і дитбудинками, знаходить кошти на операції, збирає іграшки та речі...дітки її впізнають і кажуть "мама"...Просто хоч образи малюй...
От тільки власний її син, дворічний хлопчик, втретє за рік лежить в лікарні. З бабусями і татом, які чергують по черзі або правдами і неправдами добувають собі лікарняні. Бо мама яка офіційно з ним в декреті зайнята. У мами є інші дітки які більше її потребують...а чоловік не хоче нікого усиновлювати...
Яка мораль всього цього - не знаю...мабуть та що в турботах про інших не варто таки забувати найближчих...