Убиваю напрасно желание,

Разразится раскатистым громом.

Огорчить, глаз пылающих, пламенем,

Оскорбить неоправданным словом.

Что испортило мне настроение,

Объяснить я тебе не смогу.

Может быть это просто стремления

Показать, что не только я "друг".

Рассказать, что терпимость и нежность

Временами сменить может гнев.

Пусть он будет весьма быстротечен,

Просто знай, что он есть и во мне.

Быть веселым всегда, добродушным,

Первой скрипкой играть на балу

Верность, милость дарить, быть радушным…

Все внезапно подходит к концу.

Ты не бойся, всё это не вечно,

Просто выдался пасмурный день.

Иль по сердцу тоска прокатилась,

Может просто улыбке быть лень.

И корить себя буду нещадно,

О содеянном буду жалеть.

И давать обещания, клятвы,

Что подобное чуждо мне впредь

Но к чему же лукавить притворствуя,

Понапрасну слова подбирая.

Просто будем взаимно терпимее,

Бзикам место в любви оставляя.

Ти хочеш моєї смерті?

Ти хочеш щоб я розбився?

Розбігшись, башкою в парканчик

Бетонний, з розмаху вліпився?

Ти хочеш щоб я з парашутом

Піднявся у яснеє небо,

Стрибнув з літака і стропи

Собі перерізав лезом?

Я на це тобі відповім,

Не цураючись власного крику,

ФІГУ!!!

Не буде такого довіку!

Ти хочеш щоб днини негожої

Я вийшов на бурне шосе,

І там під КАМАЗ здоровенний

Сміливо підставив себе?

Надієшся, дрова рубаючи

Сокиру у лоба встромлю?

Чи що-небудь високо красячи

З драбини зірвуся і шию зверну?

Як буду іти темним сквером,

Натраплю на дещо дурне,

Що бидлом зовуть необтесаним,

І там вони шльопнуть мене?

Або як захочу поїсти

Ковбаски, чи там балика

І ріжучи їх необачно

На вени направлю ножа?

Я на це тобі відповім,

Не цураючись власного крику,

ФІГУ!!!

Не буде такого довіку!

Я крепкий як камінь!

Як дуб віковий,

Вітрам не підвласний!

Не страшно і хвиль!

Покинь намагатись

Зламати мене!

Бо трісне пупок

Чи наробиш дурне...