хочу сюда!
 

Ulia

33 года, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 28-40 лет

Заметки с меткой «громадянська лірика»

Мамине свято




Матусю моя мила,
Сьогодні твоє свято!
І з ним тебе, рідненька,
Я хочу привітати.

Тобі я подарую
Букет троянд
І в добрі твої очі
Тихесенько загляну.

Побачу, як заблисне
Радості сльозинка,
І притулюсь до тебе,
Бо ж я - твоя дитинка!
                                                     2000р.






Не забудь!









Ще малий, але ж сміливець —
Сам біжить у гай...
Ти, мій хлопче, українець —
Те запам'ятай.
Ще мала, а по барвінок
Вже ходила в гай...
Ти, дівчатко, українка —
Тож не забувай.
Вирина стежина рідна
З теплої трави...
Мати наша — Україна,
Не забудьте ви.








Мій край





Україна — край мій рідний
Від Кавказу по Карпати,
І веселий, і свобідний,
І великий, і багатий.
Де є в світі кращі ріки,
Як Дністер, Дніпро-Славута?
Хто покине їх навіки,
Тому в серці вічна смута.
Де є в світі кращі гори,
Де таке повітря свіже?
Де шумлять так гарно бори
І хвилює спіле збіжжя?
Де ясніше сонце світить,
Де гарніше зорі сяють?
Де ж солодше пахнуть квіти —
Як у нашім любім краї!




Мала жебрачка

На перехрестях поглядів несхожих
Глибокі очі сині два озерця.
Та байдуже численним перехожим -
Турбот й турбот у кожного на серці...

[ Читати далі ]

Не треба до поезії - руками!



У темряві  палахкотить свіча,
Її плекаю бережно,   роками.
Уперто ви рубаєте з плеча .
Не треба до поезії - руками!

Свіча була залишена не вам,
Вона була зоставлена не вами.
Слова до краплі іншим я віддам.
Не треба до поезії - руками!

Коли ж свіча зрадливо затремтить
І захитає "доля терезами", -
Чиясь душа тихенько заболить...
Не треба до поезії - руками!


Жар-птиця



Творчим людям присвячую

Вполоненій, впокореній, невільній,

Лиш поза гратами тобі привільно.

Нічого, що тьмяніє злегка пір’я,

Зате воно освічує довкілля.


[ Читати далі ]

Повідай, поле золотаве…



Після прочитання поеми "Гайдамаки" Т. Шевченка



 Повідай, поле золотаве,
Чи  пам'ятаєш на своїм віку
Держави славу величаву,
Реалій давніх істину гірку?

[ Читати далі ]

Нема вже радісного раю...

Де розлились озер пастелі,
На горах і  просторах степових
Розсипались   дзвінкі оселі
Співучих прадідів моїх.

[ Читати далі ]

Хіба ревуть воли, як ясла повні?



Після прочитання однойменного романа Панаса Мирного та Івана Білика...

Споконвіків в пошані не було безділля,
Приматів праця обернула на людей.
Вози скрипіли, предки їхали за сіллю,
Лилася пісня з дужих і міцних грудей.

[ Читати далі ]