Так тихенько та сонячно, легкими, повітряними кроками підкралась до нас вона… Весна! Не дочекавшись березня, вона вже оволоділа нашими серцями та душами, яким так бракує тепла, світла, яскравих кольорів! Огорнуті товстезною пеленою, ми зимою живемо, як у безмежно - сірому мареві, загублені спустошені малесенькі людиська, які не мають ані сил, ані бажання втілювати у життя свої прагнення. Це триває довгі три місяці…Власне, чому так? Щоб одного дня подивитись на світ широко розплющеними очима…

Тепер я просинаюсь вранці не від набридливого будильника, а від усміхнених сонячних промінчиків, які захоплюють мою кімнату у весняний полон. Я просинаюсь від співу птахів, які пролітають над будинком, нагадуючи про те, що сьогодні черговий особливий день, сповнений приємностей та несподіванок ... Я просинаюсь, щоб поринути в буденне асорті турбот… Але якось інакше, по-весняному…

Бо я готова до нових вражень, відчуттів, подій! І я хочу бачити усюди вибухи радості, пристрасті, кохання! Бо ми усі цього прагнемо, бо ми усі цього варті! І я з несамовитістю відкриваю вікно, щоб запросити до себе її величність ВЕСНУ, щоб пригорнутися до неї, щоб забути про швидкоплинність часу та відчути її особливий, романтичний подих!... І хочеться плакати від щастя, і дякувати Богу за можливість все це відчувати, і сміятися, і кружляти у шаленому танці, захлинаючись емоціями, і… кричати! Кричати на цілий світ «Я люблю тебе, життя!»

Олександра Цилія