1995 року у країні Кікімерії було прийнято федеральний закон «О днях воинской славы и памятных датах России».  Ним, зокрема, було встановлено « день воинской славы» 18 квітня яко «День победы русских воинов князя Александра Невского над немецкими рыцарями на Чудском озере (Ледовое побоище)». Післяприйняття закону деякі мудріші представники болотяного народу спохватилися і заголосили, що закон – повна хуйня, бо бій відбувся 5 квітня 1242 року за юліанським календарем. Оскільки григоріанський календар було введено лише 15 жовтня 1582 року, дати за юліанським календарем до цього часу не перераховуються. Але московська влада наказала історикам закрити їбала і святкувати так, як сказано в законі. Так і святкують. Усі, крім рускіх нациків, які вперто відзначають Льодове побоїще 5 квітня, називаючи його Дньом русской нації.

Але дата – насправді повна фігня. І клоунада, що створилася довкола неї, цілком відповідає буфонаді самого «героїчного чину» рускіх воінов. Отож, що ми маємо на вході, згідно з офіційною історіографією болотяного народу.

1242 року, скориставшись зрадою псковських бояр, лівонські лицарі пішли на Новгород. На Чудському озері їх перестріла рать Алєксандра Нєвского. Відбувся страшний махач, в якому, орієнтовно, брали участь 11-12 тисяч німецьких лицарів і 15-17 тисяч рускіх ратників. Новгородці, начебто, відвісили германцям нечуваних піздюлєй, і ті, одягнуті у важкі лати, пішли під лід Чудського озера. Епічна картина тисяч лицарів, котрі разом з конями верещать і топляться у крижаній воді надовго осідала в пам’яті радянських школярів, яким втокмачували цсю цю хуїтєнь.

Що ж відбулося насправді? Скомпоную версії рускіх істориків, аби не висловити непочтєнія до «дня воінской слави». Наперед зазначу, що поміж серйозних істориків панує саме такий критичний підхід до Льодового побоїща, а не той, героїчний, які по сей день викладають юним московітам.

Почнем зі зради псковських бояр. Ще 1228 року Псков, як самостійне князівство, уклав договір із Лівонським орденом. Злі загарбники-німці так знущалися з поневолених псковічів, що після підписання «кабальницької угоди» залишили в місті аж двох лицарів. Не інакше, що насправді це була просто дипломатична місія. І вже у 1242 році псковські, яких в корінь заграли сусіди-новгородські, вирішили схилятися до католицизму, аби тільки Алєксандр Нєвскій від них від’їбався.

На цьому історичному тлі і відбувалося побоїще. Інша річ, чи справді було воно льодовим. Зверніть увагу на дату – 5 квітня. Навіть якщо на Чудському озері ще й залишався лід, то треба було бути повним довбойобом, що пертися на нього у важкій амуніції та ще й на конях. До речі, не лише германці виступали у латах. Рускіє ратники теж не голими йшли.

У лівонських хроніках є така фраза: «з обох боків убиті падали на траву». І це виглядає цілком логічніше. Не виключено, що, відступаючи кілька лицарів потопилися у розталинах якихось водоймищ, але загалом вся історія – не більше, ніж традиційний московський припиздьож, який свідчить хоча би про те, що болотяний народ навіть не знає точного місця своєї такої пиздець-пиздець легендарної битви.

Сучасні історики спромоглися порахувати й орієнтовну кількість учасників битви. От тепер тільки не ржіть: 200-400 людей з німецького боку і 400-800 з новгородського. У знаданій лівонській хроніці сказано, що в бою загинуло «двадцять братів-лицарів, а шестеро було взято в полон». Російські проімперські історики Жуков і Данілєвскій з такою мізерною цифрою німецьких втрат категорично незгодні. За їхніми підрахунками, загинуло аж 35-40 лицарів! 

Що тут скажеш? Сьогоднішні махачі футбольних ультра порівняно із Льодовим побоїщем виглядають, як Битви народів!

Однак московит з усією своєю баранячою впертістю продовжує наполягати на історичному значенні Льодового побоїща. Воно справді було і ще й яке! Наслідком бою стало таке бажане перемир’я Новгорода з Орденом, згідно з яким німці зобов’язувалися аж цілих 10 років не пиздити новгородських! До честі, пунктуальних германців, своє зобов’язання вони виконали і пиздження  новгородських відновили тільки після завершення дії угоди.

Роман Онишкевич