Краків... Старий та величний...Ти вразив мене ще з повітря. Спросоння дивлячись з літака в темряву мені здалося, що лежиш ти серед гір, ніби на дні чашки. Щось типу Судака. Насправді виявилось зовсім не так)) З Вавеля я бачила якісь холми, для себе вирішила, хай то буде передгір'я Татр. А загалом помірно-рівнисте місто.

Зустрів ти мене непривітними прикордонниками. Здавалося, що вони були зовсім не раді пасажирам з України. Зрозуміти можна: часи ковіду, застережні заходи і таке інше. Чоловік з досади нарік їх фашистами, зазначив, що поляки віднедавна вибралися з дупи завдяки багатшим сусідам, лише вчора пізнали блага цивілізації втамувавши свою корупцію і це не дає їм права дивитися на бідніших сусідів звисока. Типу, це виглядає комічно та безглуздо. Ну не знаю, чи правий він в своїй категоричності (якщо порівняти з угорцями на угорському кордоні, то поляки взагалі няшки). Але щось таке упереджене явно відчувалося під час проходження контролю. Ну і щодо «лише вчорашніх» благ цивілізації мені важко погодитися. Поляки виявилися цивілізованими, в принципі, по своїй суті. Вони мислять, діють і живуть цивілізовано. І це не віднедавна, відчувається, що це у них в крові.

За якихось пару годинок баталій на кордоні я побачила затишний нічний Краків-Баліце в усій своїй красі. Чистий, сучасний, невеличкий аеропорт. Заблукати в ньому неможливо, впасти в паніку та офігіти від надлишку інформації також (зараз був камінчик в аеропорт Вантаа). Все спокійно, чітко і зрозуміло.

Таксист з букінгу, який божився нас зустріти – здимів (ясна справа, в сраці він мав чекати півночі), залишивши на згадку про себе лише пару сухих строк «good evening. This is your driver». Але доля була прихильною і послала нам нового таксиста. Ним виявився Док Браун (ну той самий професор з фільму «Назад в майбутнє»). Типовий персонаж на старезному прокуреному Вольво, він посміхався та махав нам руками «йдіть сюди, я вільний». Нам було пофіг, ми були втомлені, ми пішли. В житті, за усі 25+ своїх років не слухала такого смачного джазу та не в’їжджала в повороти на швидкості 100 км/год, в густому-густому тумані. Отже Краків, ти асоціюєшся в мене з дуже красивим джазом, таксистами з ідеальним музичним смаком і туманом. Дякую, що жива.

І от нарешті, привіт вулиця Aleksandra Lubomirskiego. Привіт, мій орендований дім. Я так рада тобі. Я ніколи раніше не була тут, але чомусь маю відчуття, ніби я нарешті повернулася сюди. Додому.

Краків, ти неймовірний вночі. В тебе навіть листя опадає особливо красиво, акуратно так, ніби ти вкриваєшся ковдрою. І туман тобі також личить. Я вдихала вологе повітря, до сліз зворушена атмосферою красивого сплячого міста, просила Краків бути поблажливим до мене. Мені було це дуже потрібно. Він почув.

Наступного дня був візит до консульства України. Під жодним з побачених в Кракові консульств я не бачила черг, лише під Україною щодня стоїть звичний натовп. Щодня, протягом тижня, я спостерігала незмінну картину. Натовп стоїть на вузькому тротуарі, вилазячи періодично на дорогу, за що отримує від польської поліції. Кожних 20 хвилин до натовпу підходить маленький пузатий поліцейський та розганяє людей, або просить хоча б розтягнутись в якусь подобу черги (заради особистої безпеки та аби не заважати транспорту, пішоходам)... 

...Любий мій чоловік, ти ще не прийшов до тями від баталій в аеропорту минулої ночі, а тут на ранок до тебе причепився ще й цей пузань-поліцейський. Він недружньо пшекав і прискіпливо відганяв тебе від воріт консульства. Ясна справа, ти також нагородив його тавром «фашист» і тепер ніхто тебе не переконає, що поляки нормальні люди. В твоїй соціалістично-толерантній свідомості поляки назавжди залишаться недружніми фашистами. Ех.. А от черга під українським консульством ніколи не сформується. Хіба що в чиїхось ідеальних мріях. Оскільки люди прагнуть бути ближче до домофона, де ледь чутно, хто там наступний запрошується і тому знову збиваються в щільну безформну купку. Дивилась на кожного українця там і якось сумно було від того.

А згодом місто явило себе з найкращих сторін. 

Краків порадував чарівним бабиним літом, теплом та павутинням. 

У Вінниці тоді ще й натяку не було на жовті красиві листя, що так меланхолійнооо пааадають на землю. А от в Кракові вже буяла ця краса. 

Тому були прогулянки Краківськими Плянтами (супер, шкода не працював відомий фонтан Шопена. Подейкують, що видає він доволі цікаву мелодію), 

старим містом 

(ух, який заряд в собі несе старе місто, багааато енергії, ледве вивезла і чомусь постійно там нервувала). 

Були мандрівки звичайними спальними районами, старим кладовищем (вперше в житті побачила справжні родинні склепи, ніби відчуваєш історію на дотик. Хай спочивають з Богом), 

був похід на Вавель (чомусь на Вавелі я почувалася дуже некомфортно, хотілося збігти звідси швидше і зашитися в улюбленому ботанічному саду на вулиці Коперника, про який напишу згодом).

Було поїдання запіканок на березі Вісли. Оооо, zapiekanka заслуговує окремої уваги. Належить до десятки найкращих польських вуличних закусок в якомусь там рейтингу. Довжелезна і вузька булка, начинена грибами, овочами, соусами під сиром. Смачно. Рекомендую жувати, запиваючи кавою та споглядаючи Віслу, ловлячи дзен. Воно якось гармонійно поєднується.

До речі про Віслу. 

Вісла – гарна, спокійна, приємного коричневого кольору ))) Маю колекцію вражень від побачених річок, поки що там незмінний лідер - Дунай. Але й Вісла не пасе останніх. До Дніпра вона не дотягує, трохи ширша нашого вінницького Південного Бугу, 

але набагато чистіша і з купою красивих мостів.

О! Чистота – ще один епізод до скриньки вражень. Краків, ти дуже охайний. 

Навіть випадково знайдені нами струмочки та притоки Вісли десь серед ярків та гаражів, не засрані пластиком та сміттям. 

Здавалося би, сам Бог велів кинути в ярок якийсь свій непотріб, правда? Інстинктивно. А от і ні. Хащі бувають чистими. Чистота навколо, люди не смітять. Люди люблять своє місто.  

******

Було також відвідування фабрики Шиндлера (після чого бажання побачити Освенцім автоматично відпало, забракло духу). Знаєте, такі місця.. вони як би це сказати..не екскурсійні. Це не місце для памятних фото, роздивлянь та споглядань. Це страшна память і не дай Бог повторення тих подій. Поляки пам'ятають. І змогли в повній мірі передати атмосферу тих часів. Не рекомендую відвідувати фабрику наодинці, краще відчувати когось поруч.

******

Були прогулнки  ботанічним садом Ягеллонського університету. Ооо, ось воно – моє місце сили. 

Загалом, тут багато місць, що дають сили. Я ризикну назвати Краків - містом сили. Ми не встигли побачити все, що хотілося і планувалося. Хотілося на скали Твардовського, хотілося на курган Костюшко, хотілося у Вольський ліс. Але якось наступним разом. Вражень не бракувало.

*****

О Богі, скільки думок і спогадів. Сподіваюсь, скоро дстанусь до резюме. 

Ну, загалом, Краків прогресивний, сучасний та архаїчний водночас. 

До прикладу, опера може бути схожа на станцію метро (імхо)? Може. Краівська. 

Годівнички для кажанів? Пфф, звична справа. А у вас що, немає? В Кракові є. В цьому його незвичність, сучасність. 

********

В чому архаїчність? В старому центрі. Або наприклад в Казимежі (старий єврейський квартал): 

Казимеж схожий на старий одеський дворик. Єдина відмінність – чистота. І туалети в єврейському кварталі очікувано дорогі, ну все як в Одесі.

******

Краків активний, динамічний, але водночас дуже затишний. Тут немає відчуття оголеного нерву, характерного для Києва (ніби стоїш на прогоні і не знаєш, куди бігти). Вибач, Київ, тобі бракує цього спокою. Тут домашня атмосфера. Можливо її створює плющ? )))

 Суцільний плющ усюди: на шумопоглинаючих екранах вздовж доріг, на будинках, на Вавелі. Тихо і затишно… Мммм.. ніби хтось дбайливо вкрив тебе клітчастим пледом... 

Отакі справи, малята. Скучили за затишком? Го' в Краків. Він вкриє,зігріє, заспокоє,заколише, Хай цей клятий ковід десь дінеться. І го.

Наступним разом розповім про Бориспіль. Дуже сподобався.