Якщо ти це читаєш - десь їде Марпла 

по ожеледиці та пошепки молиться...

(замість епіграфу)

Знаєте, чого я боюся, коли проходить зима? Не ожеледі! Не хуртовини! Не морозу! Не замерзання рідини у бачку склоомивача.... Я боюся пішоходів!!! Вони просто дуріють! Оці бабусі з санками та чадами, що (о, Господи) перебігають!!!! слизьку чотириполосну трасу! А ті санки з дитям або наздоганяють їх, збиваючи з ніг, або починають гальмувати на асфальтових лисинах дороги...  Або ще казли та кози, що вирішили терміново встигнути саме на отой тралік, що вже від'їхав метрів за 10 від зупинки, а воно несеться на своє червоне світло, бо здалося, що машини десь далеко! А ще препогано виховані школярі, що нині на карантині замість вчити вдома уроки чіляються за автівки, катаючися навприсядки. (Мамо, тату, ти впевнен/а, що твоя дитина у безпеці, поки ти тут з кавусьою на блогах?)

Правила дорожнього руху говорять про те, що ПІШОХІД МАЄ ПЕРЕКОНАТИСЯ У ВІДСУТНОСТІ МАШИН, ПЕРШ НІЖ СТУПИТИ НА ЗЕБРУ! 

Зрозумій, що навіть найтовщу сраку легше зупинити, ніж як мінімум півторатонний автомобіль, що тормозить по ожеледі!

Не буде в нас порядку, поки не запрацює відповідальність пішоходів на рівні водіїв, нмд. 

Ось витратила трохи особистого часу, відірвалася від важливих справ, щоб написати крик душі. Може, комусь дійде.

Гарного вам дня, панове! Переходитимете дорогу - згадайте мене. Чи варто ризикувати власним життям та здоров'ям заради теї сумнівно зекономленої хвилинки?