хочу сюда!
 

Лена

39 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 38-45 лет

Заметки с меткой «толерантність»

цікава історія про знаки зодіаку (знайдено) відредагую завтра)))

Коли роздавали толерантність, першим прийшов Скорпіон. Запитав, що таке толерантність і чи можна нею катувати. Почувши відповідь, спохмурнів, записав щось у чорний блокнот і пішов, помахуючи хвостиком.

Козерогові було якось несолідно штовхатися в загальній черзі, і він прислав свого сусіда - Стрільця.

Стрілець взяв повний рюкзак толерантності, але на зворотному шляху захопився, поїхав в іншу країну, там втратив рюкзак, написав Козерогові, що такі завдання дають тільки козли рогаті, і поїхав далі без нічого. Втрачену Стрільцем толерантність підібрав запасливий Рак. І десь заховав. Іноді він її знаходить, всю відразу, потім боїться, що вкрадуть, переховує і знову забуває де. І коли Рак починає говорити, що все навколо - НЕ друзі серцеві, а вовки ганебні, - це значить, він просто знову "ничку" втратив.

Ваги прийшли вчасно, ввічливо попросили парочку толерантностей поизящнее і з тих пір нею майже не користуються, оскільки не можуть вирішити, яка з двох краще.

Водолій прийшов одним з перших, але його викинули з черги, коли він став говорити, що той, хто створив толерантність, насправді склеїв дурницю по кресленнях з "Юного техніка", і Водолій, коли буде час, зробить набагато краще.

Діва дуже довго рахувала, скільки толерантності вищого сорту ГОСТ 5508-84 їй треба, і пропустила свою чергу. Тому їй дістався тільки крихітний зразок толерантності вищого гатунку і, щоб вона так не розбудовувалася, безмін, яким толерантність зважували. З тих пір Діва ходить і зважує чужу толерантність, а свою, малесеньку вищого гатунку, майже нікому не показує.

Овен хотів прийти першим, але по дорозі зустрів Риб, які толерантністю вже запаслися.

Рибам вдалося втекти, але їх толерантність постраждала. Там, куди дотягся Овен, вона стала кривувата і з тріщинами, а дотягнувся він майже усюди.

Овен ж пішов додому, тому що він вам не лох який-небудь, щоб бути не першим, а вже тим більше після Риб. Хоча саме слово "толерантність" йому так сподобалося, що він навіть вирізав його на улюбленій бейсбольною бите.

Лев не прийшов взагалі, тому що не знав, що таке толерантність, а раз так, то стає ясно, що ця штуковина нікому не потрібна.
Телець прийшов і переконливо пояснив, що толерантність у нього вже є своя, the best, краще не буває, а хто не згоден - пішли геть. А прийшов він, власне, для того, щоб пояснити, що толерантність у нього вже є своя, the best, краще не буває, а хто не згоден - пішли геть.

А пізно вночі, коли всі давно розійшлися і залишилося тільки маленьке звалище із залишків, обрізків і неліквідів, прийшли Близнюки. Озирнулися і забрали всі залишки. І тому толерантності у Близнюків - багато, тільки іноді здається, що вони її ніби в смітнику знайшли.

Імпортна толерантність.

Випадково побачив цитату з Ельчіна Сафарлі: "Життя двох набагато щасливіше, коли бажання розуміти важливіше, ніж бути понятим; коли бажання зробити приємне не таїть в собі плани отримати щось натомість, навіть вдячність. Коли любов не міняється навіть на любов, а тільки дарується. /Эльчін Сафарлі/" http://blog.i.ua/user/4980307/991137/
[ Читати далі ]

Для кого Україна ?

Брати Капранови, для УП _ Середа, 29 лютого

Дивні люди наші політики – ще не стартували чергові перегони, а вони вже взялися наввипередки відганяти від себе потенційних виборців. Взяти хоч би інцидент "Свободи" з Гайтаною – ну хто їх за язика тягнув? Хіба Гайтана представить українську пісню гірше за торішню співачку з дивним іменем Альоша? Чи вона є меншою українкою, ніж Сердючка? Та й взагалі, чи варто серйозним людям обговорювати Євробачення? 

До речі, у "вищої ліги" вистачило розуму промовчати, бо вони знають, що правильної відповіді у подібних питаннях не існує. А от молодь не втрималася і вляпалася по самі вуха. Віталій Кличко: "Україна для українців" – це не наша ідеологія, і ми її ніколи не сприймемо". Звісно, поєдинок з Чісорою нелегко дався нашому чемпіонові – але ж радники на той ринг, здається, не виходили! Україна – не для українців, це ми вже зрозуміли. А для кого? Для китайців? Щоб не вибили зубів, боксери вставляють собі капу. Яку б таку капу вигадати для політиків, щоб не верзли дурощів? 

Але з іншого боку, расова тема у нас останнім часом старанно педалюється – навіть ролик в телевізорі запустили, де китаєць грає на бандурі, араб на сопілці, а наш Фома підспівує. Толерантність пропагує. Тобто тема все-таки актуальна. А раз так, то політик мусить щось з цього приводу "на гора" видавати.

Нещодавно довелося чути по радіо Ера розмову з організаторами згаданої рекламної кампанії. І що здивувало – серед додзвонювачів не було ЖОДНОГО, хто б їх підтримав: і російськомовні, і україномовні слухачі в один голос твердили, що ввечері по вулицях небезпечно ходити всім, що українців у міліції катують не менше, ніж темношкірих, і взагалі, що все це – банальна спекуляція.

Чесно кажучи, ми дуже сумніваємося, що активні слухачі радіо Ера – виключно ксенофоби чи расисти. А це означає, що пропагандисти толерантності чогось не врахували у своїх зверненнях.Ну гаразд, можливо, слухачі популярної радіостанції, а з ними й усі українці нічого не розуміють. Але останнім часом і Європа на цьому фронті стала поводитися незвично. Зокрема Франція та Німеччина, відкрито заявляють, що політика глобальної мультикультурності провалилася – треба, мовляв, вигадувати щось інше. Отакої. 

До речі, уважний читач може і згадати, що провал європейської національної політики не є такою вже несподіванкою. Його давно вже пророкували дехто з інтелектуалів. Щоправда робили вони це здебільшого тихо, щоб не нарватися на звинувачення у ксенофобії. А причина провалу до смішного проста. Вона захована у слові ТОЛЕРАНТНІСТЬ. Тому що це модне іноземне слово по-нашому означає просто терпець. 

Вперше наочно відчути, що з цим терміном не все гаразд, нам довелося під час представлення програми з підтримки толерантності в Україні посольством королівства Нідерланди. У програмі йшлося передусім про євреїв, голокост і цілком традиційні речі. Все коректно і по-міжнародному офіційно.

Коли раптом слова просить молодик, який рекомендується як представник центру сексуальних меншин. Він бере мікрофон і заявляє, що захищати євреїв і не захищати при цьому сексменшини – це не толерантно. Більше за те – це ганьба на всю Європу. Ну і так далі. Голландці, треба сказати, дещо стушувалися від такої постановки питання і навіть почали виправдовуватися, а у нас зовсім закрутилося в голові.

Зачекайте. Як таке можна ставити на одну дошку? Євреї – один з найдавніших народів світу, їм ми завдячуємо Біблією і врешті самим християнством, яке стало основою всієї європейської культури. А сексменшини – не народ, не національність навіть, а просто люди, зі специфічними інтимними смаками. 

Слово "толерантність" взагалі викликає неймовірну кількість спекуляцій. То Валід Арфуш іде з телестудії через те, що журналіст повідомив, де той народився. Наче народитися у Лівані – це якийсь гріх. А то Ірина Білик, яку освистали за російські пісні, заявляє про прояви расизму. Ну що тут скажеш? Хіба те, що білявки – це не раса. 

Україна – багатонаціональна країна. Нас не треба вчити співіснуванню з іншими народами, а тим більше за гроші іноземних фундацій. Сотні років ми жили пліч-о-пліч з болгарами, кримськими татарами, молдаванами, караїмами, євреями, ви не повірите, але без рекламних роликів.

І сьогодні живемо – а якщо болгарський культурний центр нищать у Одесі, то це роблять зовсім не українці, а місцева влада і бізнес, які в українськості звинуватити аж ніяк не можна. Бо наша влада – ворог усіх людей, незалежно від національної приналежності.

Згадайте, до речі, що коли якийсь там закордонний пісенний конкурс виграла кримська татарка Джамала, ані "Свобода" ані хто інший слова не сказав на цю тему. Не такі ми вже насправді й погані.Чому ж тоді раптом загуло: толерантність, расизм, терпимість? 

Перше, що спадає на думку – це свідома провокація стосовно націоналістичних політиків. Ну, мовляв, давайте, демонструйте свою людожерську сутність! Серйозні люди, звісно, на це не купляться, а от дрібнота...

Друге, що це – реінкарнація старої радянської казочки про "у вас негрів б’ють". Може хтось пам’ятає, як проблемами расизму намагалися затулити безнадійне відставання СРСР від капіталістичного світу. Тепер же, здається, у такий нехитрий спосіб хочуть відсунути на задній план той факт, що б’ють у нас в першу чергу все-таки українців. Згадайте Індила, який зовсім не китаєць, згадайте тисячі, що їх піддають тортурам міліціонери і десятки тисяч, що їх грабують гопники – українців, росіян, молдаван, кримських татар... 

Проблема не в тому, що у нас б’ють виключно мігрантів. Біда в тому, що у нас взагалі б’ють людей, що у нас міліція складається з катів та садистів, що у нас при владі урки, і що прокурори співають "Мурки". 

І тому на тлі усіх цих щоденних звірств пропаганда якогось окремого ставлення до людей з іншим кольором шкіри викликає рівно протилежну реакцію: значить, їх – не можна, а нас – будь ласка? 

Влада захищає російську мову від "неймовірних утисків", спокійно спостерігаючи, як гине караїмська, кримчацька, урумська, і одночасно з телевізора закликаючи любити арабів... Що й дивуватися, що подібна пропаганда тільки викликає ксенофобські прояви і розширює їхню аудиторію. 

Нам здається, "терпимість" – це зовсім не те слово, яке треба застосовувати до чужих культур. Бо з одної сторони воно принижує їх: що ж такого незручного чи поганого є у кольорі шкіри чи мові, що треба переконувати це "терпіти"? А з іншого боку – принижує нас: нехай приїжджі роблять, що хочуть, а ви – терпіть! 

Звісно, питання співіснування різних культур є складними. Але вони зовсім не вимірюються терпцем –а тільки співпрацею. Українці мають досвід такої співпраці не найгірший у світі. Більш за те, ситуація виглядає значно простішою, коли розглядаєш питання співіснування націй в Україні на прикладі конкретних людей. 

Згадайте хоч би Мустафу Найєма, який ніколи не нітився власної національності і знає державну мову краще за прем’єр-міністра. Який працює для України навіть попри погрози з вуст президента. І поставте поруч з ним того ж таки Арфуша, який нітиться країни свого народження і плювати хотів на державну мову попри те, що керує державним інформаційним ресурсом.

Реальним механізмом співіснування людей різних національностей є зовсім не толерантність, а культурний діалог. І сумно, що багато хто з політиків плутає ці поняття. Ну а для культурного діалогу перш за все потрібно, щоб обидві сторони були носіями цієї самої культури. Гопники, бидло і більшість політиків для цього не підходять – і не через колір шкіри. 

Друга особливість культурного діалогу – взаємність. Ти цікавишся нашим і презентуєш своє. Хіба таке викликає агресію? Звичайно, є в Україні персонажі, які вважають власну культуру чимось особливим – вище Лаврської дзвінниці, – а нашу ігнорують або й відверто зневажають. Наприклад, депутатка Олена Бондаренко, яка наполегливо бореться з "поганою" українською музикою в ефірі. Навряд чи це може спонукати до діалогу. Скажемо навіть більше. За будь-якого кольору шкіри такі люди не заслуговують з нашої сторони навіть на терпимість і мають бути видворені прямісінько на батьківщину своєї "високої" культури. 

І третє. Культурний діалог будується на єдиному фундаменті – тобто зрозумілій усім мові та прийнятною для всіх системі цінностей. Просто для того, щоб сторони розуміли одна одну. 

Якщо ми із вами – люди державного мислення, то легко зможемо розповсюдити сказане і на стосунки між корінними національностями нашої країни. Тоді це буде вже не діалог, а полілог. І для нього потрібна наявність власне самих культур, взаємність інтересів і спільний фундамент для спілкування. 

Що такого складного у цій моделі, що політики не можуть розібратися? Вони не розуміють, що таке культура? Цілком можливо. А з іншого боку іноді читаєш міркування олігарха-депутата Фельдмана з приводу міргантів і в голову починають закрадатися підступні думки. Може, це все не просто так? Розкрасти заводи, розкрасти землю можна, та як захиститися від людей, що живуть на ній? Бо в них є голос на виборах,а на крайній випадок – вила. 

От і просуває хтось потрошку такий проект: нехай українці їдуть працювати в Португалію, а на їх місце можна завезти китайців. Китайці невибагливі, дешевші та слухняні – і на виборах не голосують, і за вила не візьмуться. Тому створюються максимально несприятливі умови для роботи українців в Україні і спрощується виїзд. А для прикриття – у телевізорі китаєць з бандурою та араб із сопілкою. Звикайте. 

Україна – для китайців, Португалія – для українців? Те, що не вдалося зробити Голодомором і Сюргюном, забезпечимо під прикриттям толерантності? 

Звісно, усе це фантазії, але фантазії ці виникають не тільки в наших головах. І причина їх виникнення – не міфічна "українська ксенофобія", якої ніколи не було і бути не могло, враховуючи традиційний поліетнічний склад нашого населення, а відсутність відповідей на стратегічні питання, які ставить перед Україною життя.

Владці, зайняті розкраданням народного добра, не мають часу – та й навіть розуміння – аби бодай сформулювати проблеми, від яких залежить майбутнє нації та країни. Як нам бути з міграцією?

Чи має Київ-етнічний перетворитися на Париж чи Москву, а чи все-таки краще триматися шляху Варшави? Як зберегти себе в умовах відкритості кордонів? І врешті-решт як при обмеженості ресурсів та загрозі перенаселення, про які невпинно нагадують науковці, зберегти свою, їй-бо не найгіршу частину планети Земля? Ту саму, яку доручив нам Господь. І одразу виникає питання – а чи повноважна взагалі будь-яка влада вирішувати питання міграційної і культурної політики? І одразу відповідь – навряд чи. І не за Конституцією, а по суті. Не може Янукович відкрити кордон для в’єтнамців, навіть якщо у нього буде 450 голосів у Раді. Єдина легітимна міграційна політика – це схвалена народом – а точніше, усіма корінними народами України. 

Спроби перевищення повноважень у цій сфері завершуються просто і страшно – погромами. Бо національна міграційна політика не диктується продажним Конституційним судом, а народжується як результат щоденної культурної взаємодії різних народів між собою. 

Тому замість прикриватися посиланнями на Європу десятирічної давнини чи Москву теперішню, кожному, хто хоч трошки турбується про майбутнє – власне чи нащадків, щодня і щослова треба формувати навколо себе простір культурного діалогу. 

По-перше, самим не нітитися ні власної раси, ні нації, ні культури. По-друге, не пробачати неповагу до інших, так само, як і до себе. По-третє, відбирати для спілкування тих, хто здатен на взаємність і не витрачати часу на нездатних. 

Ну і останнє. Шукаючи для діалогу спільної культурної основи, варто триматися подалі від стандартів пострадянського інформаційного простору –денаціоналізованого шлунково орієнтованого совка. Бо саме така от "біомаса" є світоглядною основою більшості сучасних політиків. І всі ми аж надто добре бачимо, що з того виходить.

Рівень ксенофобії в Україні зріс

В Україні зберігається досить високий рівень ксенофобії стосовно циганів і євреїв; знизилася толерантність до росіян. Про це свідчать оприлюднені в середу на прес-конференції в агентстві "Інтерфакс-Україна" результати моніторингу Інституту соціології НАН України, який щорічно проводиться з 1992 року. "Ми маємо тривожну динаміку... Якщо наприкінці 80-х рр. було загалом шанобливе, піднесене, гуманістичне ставлення до етносів, яке зберігалося до середини 1990-х рр., то починаючи з 2002 року відбувається різкий спад толерантності", - сказав на прес-конференції заступник директора Інституту соціології НАН України Микола Шульга. За даними моніторингу, толерантне ставлення (за критерієм готовності прийняти в свою сім'ю і мати товариша) до євреїв у 1992-1994 рр. було приблизно у 1/3 українців загалом по країні. У 2002 році було зафіксовано різке падіння цього показника - утричі, і ця величина вже не змінювалася в більшу сторону. Толерантність до росіян демонстрували близько 80% респондентів у 1992-1994 рр. У 2000-2002 рр. цей показник зменшився до 45% і майже не змінюється до теперішнього часу. До циганів толерантність ніколи не була особливо високою - близько 11% на початку 90-х рр. Згодом ця величина закріпилася на рівні 2% і залишається практично стабільною. М.Шульга також оприлюднив показники зі ксенофобії (стійке переконання, що представників певних етносів не варто пускати в Україну) щодо вищезазначених національностей. Так, наприкінці 80-х рр. ксенофобські настрої до євреїв висловлювали 10% українців, на початку 2000-х рр. цей показник збільшився майже вдвічі до 18%. Стосовно росіян ксенофобія спочатку була мало виражена (початок 1990-х рр.) - на рівні кількох відсотків, потім зафіксовано незначне збільшення цього показника. Водночас ксенофобія стосовно циган була досить високою, а станом на 2002 рік тільки 50% респондентів не бажало пускати представників цього етносу в Україну. У контексті розрізу за регіонами заступник директора Інституту соціології навів цікаві дані. Зокрема, він повідомив, що в західному регіоні країни зафіксовано значне зниження рівня толерантності стосовно росіян, євреїв і циганів. "Якщо в 1994 році до росіян була толерантність у 60% населення Західної України, то на початку 2000-х рр. вона знижується до 15%", - сказав М.Шульга. Показники щодо толерантності до євреїв і циганів на заході країни представляють таку картину: євреї - зниження з 30% до 5-6%, цигани - з 15% до 3-4%. У центральних областях України толерантність до росіян знизилася більше ніж удвічі. На сході країни відбулися найменші коливання цього показника щодо росіян, і наразі становлять близько 70%. Рівень ксенофобії до росіян на заході залишається відносно постійним (6-7%). У центрі зафіксовано різкий сплеск ксенофобії до циганів, також відзначається тенденція до зростання цього показника щодо євреїв. У свою чергу, співголова Антифашистського форуму України, народний депутат (Партія регіонів) Дмитро Шенцев зауважив, що такі тенденції дуже інертні. "Ми хотіли б звернутися до політиків, щоб вони сьогодні, у період виборів, утрималися від того, щоб грати на низинних настроях нашого суспільства, щоб вони не використовували теми розпалювання міжетнічної ворожнечі, всякого роду ксенофобії, войовничого націоналізму в політичній боротьбі", - наголосив він. У моніторингу Інституту соціології НАН України, використовується шкала Богардуса, яка дає змогу визначити рівень дистанції між етносами, ступінь міжетнічної толерантності та упереджень. Респондентам пропонувалося відповісти на запитання, наскільки близько вони готові допустити до себе представників інших етносів: від готовності прийняти їх як членів сім'ї або як близьких друзів (толерантність) до твердження, що їх взагалі не варто допускати в Україну (ксенофобія).

Інтерфакс 

Ці "жахливі" данні не можуть не радувати. Сподіваюсь таки українська нація поборе цю хворобу під назвою толерантність.

Толерантность

Толерантность и политкорректность генетически чужды нашему менталитету.Кстати, о толерантности

Толерантность (терпимость) как и бордель — французское слово. Поэтому дом толерантности (дом терпимости) и бордель — дважды родственные слова и понятия. Следует обратить внимание на то, что в русском языке не оказалось слова для обозначения этого французского явления. Этот факт указывает на то, что на Руси не было подобного явления, иначе велик-могуч русский язык наверняка бы выделил ему какое-нибудь словечко, и даже не одно. Таковым образом проституция, обычная для библейских народов, абсолютно чуждое явление для Русских. Её как и педерастию притащили на Русь извне. Увы, не было у наших предков таких исторических «достоинств». Язык наш доказывает этот факт убедительнее любых летописей и святых писаний. Язык — зеркало души народа. И слова, обозначающие безнравственность и распущенность (блуд, блядство, блядь, выблядок, ублюдок...) давно известны и имеют резко негативный оттенок. И терпимо к этим вещам у нас на Руси никогда не относились. На Руси во главе угла всегда стояли Правда, Справедливость, Честь и Совесть. А бордельная толерантность и политкорректность были генетически чужды нашему менталитету. Потому, что Правда не может быть толерантной, ибо за Правду наши пращуры шли в бой и умирали. Справедливость не может быть политкорректной, ибо по справедливости наши предки отвечали на добро и наказывали зло. Честь не может быть толерантной и политкорректной, ибо за честь мы русские были готовы убивать и быть убитыми. Совесть не может быть толерантной, ибо совесть не приемлет никакой терпимости. Испокон века муки совести были расплатой за всё, что ныне называется толерантным и политкорректным. Честный писатель не может быть толерантным и бесконфликтным, иначе имя ему — проститутка. Это более чем очевидно, ибо драматургия и есть конфликт, сиречь нетолерантность. Честный журналист не может быть толерантным и политкорректным, иначе имя ему — проститутка. Ибо честное изложение фактов вскрывает конфликт таким как он есть, а не так как это выгодно. Честный художник или поэт не может быть толерантным. Ибо приукрашивание и припудривание реальности делает его придворной проституткой. Тупость возведённая политкоррекцией в степень идиотизма в масштабах страны. Такая тупость не имеет права на существование в здравомыслящем обществе. В противном случае мы дойдём до того, что из толерантной политкорректности будем вынуждены восхищаться яркостью красок картины Малевича "Афроквадрат". Почему мы толерантно не называем тухлятину «почти свежим»? Потому, что сожрав тухлятину мы просто политкорректно сдохнем. Поэтому-то политкорректность и толерантность в серьёзных социальных вопросах неминуемо ведут к поголовному вымиранию народа. Я не оговорился — именно к смерти нации... Волохов Ярослав. Из книги ИСПОВЕДЬ ОРТОДОКСАЛЬНОГО ЯЗЫЧНИКА

Межа толерантності, або що таке tolerastia

Здорове суспільство орієнтує людей не на вимушене терпіння одне одного, а на взаємну повагу Якщо прагнеш зрозуміти явище, то спершу поглянь, з чого воно почалося. «Первинно латинське слово tolerantia означало пасивне терпіння, добровільне страждання, асоціювалось з такими поняттями, як біль, зло» — читаємо на сайті «Простір толерантності». Тобто це коли нам щось не подобається, але ми його до певного часу терпимо. Наприклад, коли хтось в автобусі надто голосно розмовляє. Пасажирам неприємно, але вони не подають вигляду і починають дружно ТЕРПІТИ. Ця їхня толерантність триває доти, доки «балакун» не переходить допустиму межу. Тоді в людей уривається ТЕРПЕЦЬ і вони починають активно реагувати, захищаючи свій емоційний комфорт. Нормальне суспільство орієнтує людей не на вимушене терпіння одне одного, а на взаємну повагу. Повага — це велика суспільна цiннiсть. Чим більше людину поважають, тим кращ е їй живеться. Це заохочує до самовдосконалення. Натомість толерантність не перед бачає жодних стимулів до розвитку, адже за будь-яких обставин до тебе ставитимуться байдуже- терпляче. У медицині термін «толерантність» означає повну або часткову відсутність реакції на чужорідні речовини. Організм втрачає інстинкт самозбереження і стає байдужим до наявних загроз. З 90-х років медичний термін «толерантність» почали активно переносити на суспільство. В 1995 році генеральною конференцією ЮНЕСКО була навіть прийнята  Декларація принципів толерантності». Але з якогось дива цьому терміну надали протилежного значення: патологія була представлена як чеснота. Стаття 1 цього документа починається зі слів «Толерантність означає повагу...». Це якби хтось сказав «хвороба означає здоров’я» або «потворність означає красу». Мимохідь згадуєш Оруела з його «правда — це брехня», «незнання — сила». Адже очевидно, що терпіння і повага — це майже протилежні поняття: одна справа поважати людину, і зовсім інша — терпіти її. Проникливі уми вже давно намагаються з’ясувати справжню мету глобального просування світогляду нереагування на чуже. Для позначення набутої патологічної байдужості до зовнішніх загроз навіть з’явився термін tolerastia (толерастія). Частина дослідників схиляється до думки, що пропаганда толерантності — це масштабна спецоперація з психологічної підготовки людства до грядущого вторгнення «чужих». Щоб не спрацював природний захист, заснований на розпізнаванні «свої—чужі», максимально розширюється «простір толерантності», тобто «діапазон терпіння». Якщо ж таки проявляється суспільний імунітет, то апологети толерастії тут же на нього ставлять клеймо «к сенофобії». В результаті такого комплексного підходу вороже втручання починає сприйматися як щось нормальне. Можна сперечатися, хто вони ці «чужі» — інопланетяни чи все ж таки земляни. Безперечно одне: вони вже серед нас і готуються до рішучої атаки. Для людства, враженого толерастією, вторгнення «чужих» буде катастрофою. Наша проблема в тому, що ми не вважаємо їх чужими. Зате вони однозначно вважають чужими нас. (С)