хочу сюди!
 

Наташа

49 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Замітки з міткою «дерево казок»

Вернидуб (словацька народна казка)



Жила собі одна жінка. От народила вона сина. І мати й батько не могли намилуватися тим великим і дужим дитям. І сусіди й знайомі приходили подивитись, а згодом, як чутки розлетілися по світу, прибували люди з інших країн хоч поглянути на того хлопця. Бо ніхто не пам’ятає, щоб де яка жінка ще коли таку дитину привела.
От стали думати, як хлопця назвати. Радилися так і сяк, а не могли домовитись.
Тоді повитуха й каже:
– Це дитя небувале, дайте йому й небувале ім’я.
– Ваша правда, бабусю,– каже батько.– Назвемо його Вернидубом.
Так і зробили.
Хлопець що не день, то все дужчав. Батько з матір’ю не знали з дива, що й робити, коли синок на третьому році став виривати ялини завтовшки з ногу. На сьомому вже й за буки брався. А чотирнадцяти років він таку велику силу мав, що найбільші буки й дуби, як хисткі коноплини, з землі висмикував і по вісімдесят зразу на плечах додому носив. Коли ж минуло йому сімнадцять, не міг більше парубок дома сидіти, бо не мав роботи по собі та й світу хотів побачити. От він і каже батькам:
– Послухайте, тату й мамо! Ви добре знаєте: хто на печі сидить, тому ні про що говорить. Хотів би я побачити, як люди живуть. Піду в світи. Не бійтеся, я вас не забуду й на старість догляну.
Батьки погодились, бо ніколи не йшли проти його волі.
– Іди, сину,– каже батько,– та шануйся і не чини людям лиха!
Попрощався Вернидуб з батьком та матір’ю і пішов собі в світ. Іде та й іде,
аж бачить – чоловік гори верне й з одного місця на друге переставляє. От узяв він одну гору та й поставив Вернидубові на дорозі, щоб той не пройшов.
– Прийми мені цю гору з дороги,– каже йому Вернидуб.
– Такого я ні для кого ще не робив,– відповідає Вернигора,– та прийму, як ти за мене дужчий.
– Нумо боротися,– каже Вернидуб.
Взялись вони в ручки, і Вернидуб кинув Вернигору об...

Сподобалося? Продовження на https://derevo-kazok.org/vernidub-slovacka-kazka.html

Також слідкуйте за нами в соц. мережах:

Золотий черевичок (українська народна казка)



Жив собі чоловік та жінка, і була в них одна дочка. Мати була гарна, а дочка ще краща. Як дівча ще підлітком було – занедужала мати і вмерла.
А вмираючи, покликала до себе дочку та й каже їй нишком:
– На тобі, доню, це зернятко, але нікому не кажи, що в тебе воно є. А як прийде тобі лихо,посади зернятко, то виросте з нього верба яра; що тобі треба буде, йди до тієї верби,– все тобі зробить.
От поховав чоловік жінку, пожурився-пожурився та й знов оженився з удовою. А в тієї вдови – своя дочка.
Та баба свою дочку жалує, а ту дівчину не злюбила, так, що й просвіту нема. Бабина ж дочка така лінива, така ледача: ні до холодної води не береться, все б сиділа згорнувши руки. А пасербиця роботяща та добра дитина: що не дай їй робити, скільки не дай – все зробить.
Та що з того, коли нічим бабі не догодить. Хоч як гарно зробить, а баба все її лає, все лає, а то й межи плечі стусоне чи таки й добре по-поб'є. За роботою та за штурханцями ніколи дівчині і вгору глянути, ніколи й причепурити себе, сорочку вишити, а що було в неї пошите ще за материного часу,– своїй дочці баба повідіймала. Ходить, бідолашна, в такому дранті, що й люди сміються. Мовчки терпить усе бідна дівчина, тільки поплаче нишком, а лиха баба ще більше лютує, що вона мовчить, ще гірше над нею коверзує та так усе й визирає, до чого б його прискіпатися. Коли ж усе дівчина робить як треба.
От баба й надумала.
– Жени,– каже,– ледащо, бичка пасти! Та на тобі круг прядива, щоб ти його й зом'яла, і потіпала, й спряла, і полотно додому принесла! Та гляди: не зробиш, то й жива не будеш!
Взяла дівчина те прядиво, погнала бичка пасти. Бичок пасеться, а вона плаче: де ж таки бачено, щоб усе те за день зробити? А далі й згадала: «Є ж у мене зернятко від матінки!» Узяла посадила його на леваді, полила, а сама сіла й знов плаче. Плакала, плакала та й заснула. Прокидається, аж із того зернятка така гарна верба яра виросла, під вербою криничка, і вода в ній холоднюща й чиста, як сльоза. Підійшла дівчина до верби та й каже:
– Вербо яра, відчинися! Ганна-панна йде.
От верба й відчинилася, а відтіля....

Сподобалося? Продовження на https://derevo-kazok.org/zolotij-cherevichok-ukrayinska-kazka.html

Також слідкуйте за нами в соц. мережах: