Все по колу....

09.08.14. Сьогодні, заховавшись від спеки і городніх проблем в прохолоду хати, почала переглядати блоги на  i.ua.  Там  в «Цитатнику» знайшла наступне:

«Когда я был молод, некоторые женщины говорили, что любят меня за длинные ресницы. Я принимал это. Позже за моё остроумие. Потом за мою власть и деньги. Потом за мой талант. Потом за мой разум – глубокий Хорошо, я могу принять всё это.
Единственная женщина,которая меня пугает, это та, которая любит меня только за то, что я есть. У меня есть на неё планы. У меня есть яды и кинжалы, и тёмные гробницы в пещерах, чтобы укрыть её. Ей нельзя разрешать жить. Особенно, если она сексуально преданна и никогда не врёт, и всегда ставит меня выше всего и всех.»
Марио Пьюзо  «Пусть умрают дураки»

Про цього автора і його твір я ніколи раніше не чула. Тому не маю найменшого уявлення про що там йде мова. Але жінку, яка хворіє на описану хворобу, жаль.  Ця хвороба примушує людину, не бачачи «quod» місяцями, думати: «Бо головне  - на світі є десь ти! А інше все  -  на нього воля неба»   І терпіти всі муки...Бог вибирає людину і посилає їй таке: одному – нагородою, другому – покаранням. 

Але що зробила та жінка таке, що так покарана? 

Чи краще сказати:"Нагороджена"?

Бо такі почуття Бог не кожному посилає....