Та, що у білій сукні, З бурштину намисто вдягла І з вітром гуляла під руки, У вальсі з теплом відбула; Перлинами краплі ловила, Щоразу до неба молилась, Веселку тримала за край, Збирала вчорашній врожай. І знову вона полетіла Кудись, в невідомі світи, Тримаючи птаха за крила... Ах осінь, бешкетнице біла, Своє загубила намисто, Бурштином гуляла по місту, Години лічила, хмарини, Чіплялася за горобини... Бешкетнице, осіне біла...

Синіми нитками На тлі бездушності Вишито холодне життя. То не примара До тебе примружилась. То осінь несе Чуже каяття. Не хочу зітхати, Що знов мені прикро, Втома болюче зника... Та завтра ввімкну Знову світло - До вимикача Потягнулась рука. Синіми нитками? Може то хмарами Тоне прозора імла... Зеркало блиснуло... Може і правда? То осінь-примара прийшла...