Як тіні вечірні лягали на скло, І я підійшла до віконної рами – Побачила образ – високе чоло І брови, і очі, і обриси… мами. Якесь невловиме незриме тепло Війнуло на серце, як ранішній вітер. Ба, навіть холодне обрамлене тло Було теплотою тією зігріте. Сказати словами – та слів тих нема!... Як скучила я… У душі защеміло, Але то не біль, не журба, не пітьма, А щось сокровенне, таємне і миле. Візьму телефон, наберу, подзвоню… Та ні… турбувати вночі? – для покути Напевне вже пізно… я завтра… по...

Читати далі...

Як тіні вечірні лягали на скло, І я підійшла до віконної рами – Побачила образ – високе чоло І брови, і очі, і обриси… мами. Якесь невловиме незриме тепло Війнуло на серце, як ранішній вітер. Ба, навіть холодне обрамлене тло Було теплотою тією зігріте. Сказати словами – та слів тих нема!... Як скучила я… У душі защеміло, Але то не біль, не журба, не пітьма, А щось сокровенне, таємне і миле. Візьму телефон, наберу, подзвоню… Та ні… турбувати вночі? – для покути Напевне вже пізно… я завтра… по...

Читати далі...