«Хлопці, беріть оцей! Його поливати не потрібно»,- продавщиця чітко ідентифікувала мешканців холостяцького гуртожитку. «Його» звали сансевера, але то було неважливо зовсім і виявилось значно пізніше.
 Рослинка справді заслужила повагу і похвалу за свою стійкість та невибагливість. Вона по пів-року могла стояти без поливу,- не всихала, не жовтіла, справляючи своїм зелено смугастим виглядом позитивний  вплив на дівчат, котрих вдавалось провести через прохідну, домовившись попередньо із вахтерами. Вона могла не спати довгими ночами, кутаючись в клуби тютюнового диму, слухаючи жарти,смішні і не дуже, співи, мелодійні і гармонійні на початку вечора, та фальшиві і надривно-безладні під ранок. Загартовувалась наглим провітрюванням і шукала з надією калій для підживлення в попелі від сигарет.
 Коли ж про неї несподівано (не так для неї, як для власника) згадували й починали поливати регулярно, вона розквітала. В геометрії її цвіту є вишукана  привабливість, але бере вона іншим: ароматом.  Він під вечір стає аж густим. Але то марна річ передавати словами, то треба нюхати…
1984-ий… рік, коли ми зійшлись. Вона досі зі мною.  В новому горщику. Тепер квітне досить регулярно, а не раз  в декілька років.
Звідки походить, скільки видів…то всьо знає Гугіль і радо поділиться з усіма, хто хоче знати більше про цю чудову рослинку.