Фрагмент з роману Ю.Мушкетика "Яса".
Кошовий Сірко говорить гетьману  Петру Дорошенку таке:


- Кажи, отамане, що привело тебе до мене. Тільки не крутівствуй - ти це погано вмієш.
- Сам знаєш. Важко орати, коли нічим сіяти...
- Чиє поле маєш на мислі?
- Твоє, гетьмане, твоє. Хоч ти на чуже недавно гінців засилав!
...
- Мілієш серцем, гетьмане...чоловік ти слави великої, а от серецем мілієш!
- Ти хоч одібрати у мене булаву, аби розкарячити свої куці ноги на обидва Дніпрові береги. Він підрясник вонючий.
- Мілієш, гетьмане...
- Підрясник він вонючий а не гетьман!!! А чи має силу захистити край?! Аби не я - він би давно весь був під турком! Моє право на булаву завойоване кров'ю!!! Я гетьман!!! А він - попович.
- Ви обидва навіжені: я, моє - про себе дбаєте! А чиї діти - хіба забули? Хіба не тої України?!...чи вона вас обходить...? ЇЇ сльози - вам перли! ЇЇ кров - вам трунки! Гетьмане, чи вартує булава крові свого народу??? Чи вартує, гетьмане???
- Страшні слова мовиш, отамане. Я все життя стояв її у захист...хотів з'єднати обидва береги...чи я не важив життям задля неї?
- Ти спрадів важив життям, і важив не раз. Був чоловіком великого клича, а потім почесті, слава, багатства...гетьмане, а ти полюби Україну без булави!
- Я любив...і люблю...присягаю Богові й в Троїці єдиному. Он - хай козаки мої скажуть...
- Ага, любите...той за пірна, той за воли волзькі, той за челядників...а ти її полюби ЗА ГОЛОДНІ СИРОТИ, ЗА СЛЬОЗИ ВДОВИНІ, ПОЛЮБИ ЗА ОТУ КРОВ, ЩО ПРОЛИЛИ ПАВЛЮК, БОГУН І КРИВОНІС...ТА ЩЕ БАГАТО ІНШИХ...БЕЗІМЕННІ...ПОЛЮБІТЬ ЇЇ ЗА ТУ КРОВ, ЩО НЕ ОКУПИЛАСЯ. Бо у всіх інших народів окупилася, а наша - ні! Хіба вона не праведна? Хіба не свята? А тоді вже полюбіть за степи широкі, за гаї черешневі, за солов'їв, за карий усміх своєї жони, і за оту пісню, що мати співала вам у колисці. Чужинці кажуть, що НЕМА ПІСНІ КРАЩОЇ в світі. То ЩО, НЕХАЙ РОЗТОПЧУТЬ ТАТАРИ, НЕХАЙ ВОНА СЧЕЗНЕ, ПЕТРЕ?
- А ти, ти за що її любиш, не за булаву?
- Хм! Ой, гетьмане, гетьмане, відаєш сам, що таке моя голова - сьогодні вона в мене, а завтра віддам іншому. На неї не налипає ні золото ні срібло. І хуторів я нею не здобуваю. ЗАВТРА Я ЗА УКРАЇНУ ПРОЛЛЮ ПРОСТУ КОЗАЦЬКУ КРОВ...НЕ ГЕТЬМАНСЬКУ! ПОДУМАЙТЕ ОБ ЦІМ ДОБРЕ, КОЗАКИ, І ТИ, ПЕТРЕ, ПОДУМАЙ...
- Нічого...я ще маю силу...
- Весь вік ми косимо не собі жито...косимо нарізно різним господарям - то татарам, то туркам, то ляхам...тепер московитам!!! Вони з того мають зиск, а ми - лихо! Коли ж ми посіємо собі?..