Рідкоземи украй важливі для нових енергетичних технологій і використовуються в багатьох сферах національної безпеки.
Світовий щорічний попит на РЗЕ оцінюється приблизно в 136 тисяч метричних тонн. Нещодавно в доповіді було заявлено, що Китай володіє 23% усього світового запасу РЗЕ — хоча в торішній доповіді Служби геології, геодезії і картографії США було згадано, що Китай має навіть половину світових запасів рідкісних металів. Але найбільше тертя викликає той факт, що Китай контролює приблизно 90% світового видобутку.
Де їх ще можна видобувати? Залишається Росія, Австралія, Індія, Малайзія, В’єтнам і Канада. Але не все так просто. По-перше, не усі рідкоземи однакові за складом. Деякі мають більше комерційне і оборонне застосування. Наприклад, якби стався серйозний збій в постачанні ітрію, то постраждає мікрохвильова комунікація оборонного сектора і супутників, кольорові телевізори і комп’ютерні монітори. З іншого боку, якщо ми зіткнемося із скороченням постачань гольмія, то стане неможливим фарбувати скло.
По-друге, деякі з найважливіших рідкоземів існують в меншій кількості, ніж інші, або до них складніше добратися. Диспрозій, необхідний для потужних магнітів, вже є дефіцитним. Якщо ринковий попит ростиме, то незабаром людство зіткнеться із зростаючим дефіцитом.
По-третє, видобування рідкоземів має серйозні наслідки для довкілля, оскільки генерує токсичні і небезпечні гази, що забруднюють води. Саме тому видобуток спочатку було перенесено в Китай. Слабке законодавство країни стосовно охорони довкілля дозволило добувній промисловості з більшою легкістю працювати в Китаї.
Раніше США були світовим лідером по видобуванню рідкоземів і по інноваціях у цю галузь. Згідно з доповіддю кінця 2010 року, шахта Маунтін-Пас, що розташована на кордоні штатів Каліфорнія і Невада, раніше відповідала за задоволення 100% внутрішнього попиту і однієї третини світового експорту рідкоземів. Але після початку епохи «реформ і відкритості» в 1978 році Китай почав усвідомлювати, що має в розпорядженні колосальний ресурс і почав швидко розвивати видобуток РЗЕ. Як заявив в 1991 році Ден Сяопін, «на Близькому Сході — нафта, в Китаї — рідкоземельні елементи».
Але збільшення виробничих потужностей стало можливим тільки завдяки значній і постійній підтримці уряду — по суті, державним субсидіям. Це дозволило нерентабельним компаніям експортувати РЗЕ за штучно низькими цінами, викликавши значне падіння цін на світовому ринку.
Велика частина некитайських розробників РЗЕ, включаючи США, були змушені повністю вийти з бізнесу. Наприклад, шахта Маунтаін-Пас була закрита в 2002 році. А в 2005 році шахту мало не купив китайський гігант China National Offshore Oil Corporation, пропонуючи за неї 18,5 мільярдів доларів, але подібні спроби були присічені жорсткою політичною опозицією усередині країни.
Перейшовши в управління компанії Molycorp в 2008 році, шахта Маунтаін-Пас була модернізована і повинна знову почати видобування РЗЕ цього року.
Багато країн також почали усвідомлювати, що розраховувати на постачання РЗЕ з Китаю не відповідає їх національним інтересам і зміцнює Китай.
Серед них — Японія. У вересні 2010 року китайське риболовне судно наразилося на два кораблі берегової прикордонної служби Японії біля архіпелагу Сенкаку/Дяоюйтай. Суперечка між Китаєм і Японією призвела до закриття доступу Японії до придбання китайських РЗЕ. Проте китайський міністр торгівлі Чен Деминг заперечував факт державного ембарго.
Але Японія бачила стан справ по-іншому і підписала угоду з В’єтнамом про спільну розробку і видобуток рідкоземельних елементів. Як повідомило агентство ВПС, країни відкрили спільно фінансований технологічний центр, покликаний переробляти і відділяти руду з рідкоземельними елементами, яка потім постачатиметься в Японію.
Японія і В’єтнам не єдині, хто не схвалює китайську монополію на РЗЕ. Будучи майже єдиним експортером, Китай володіє занадто великою кількістю козирів щодо розподілу експортних квот. На початку року Японія разом з Європейським Союзом і США подали до світової організації Торгівлі офіційну скаргу стосовно експортних обмежень Китаю.
Ці обмеження не є незначними. Китайська квота на експорт РЗЕ різко скоротилася між 2006 і 2011 роками. У 2006 році квота дорівнювала 61,56 тисяч тонн, але до 2011 року квота скоротилася до 30,25 тисяч тонн. (Інші доповіді свідчать про те, що квота на 2012 рік дещо зросте до 31,44 тисяч тонн).
Попри те, що деякі фахівці в індустрії розцінюють це скорочення як засіб прирівнювання квот до справжнього попиту, Китай заявляє, що скорочення постачань зумовлене серйозними наслідками для довкілля. Як свідчить нова китайська доповідь, «надмірний видобуток РЗЕ призвів до зсувів, забитих брудом річок, НП із забрудненням об’єктів довкілля, сильно знизив безпеку і здоров’я населення». Насправді, «стурбованість» станом довкілля стане головним пунктом захисту Китаю в СОТ; правила організації дозволяють країнам вводити обмеження на експорт для захисту оточуючого середовища і збереження мізерних природних ресурсів.
