НІЧ

Розкрита книжка, лампа, блудні нетлі, ляга на серце ржа думок. На стінах тіні в’яжуть круглі петлі в чудний і нерозплутаний клубок.

Мов чорний кіт, сів череватий чайник, годинник, наче джміль, гуде. Яка ж солодка ця принада тайни та слово, що, мов з каменю, тверде!

Бляшане небо, олив’яний місяць і ночі попелястий дим. Невже ж нема на цьому світі місця поривам нездійсненним та палким?

ПІСЕНЬКА ДО СНУ

Не думай! Спи! Думки – отрута щастю. Цвітуть дві тіні – дві лілеї чорні. Не думай! Спи! До всіх скорбот причасний і так усього в думці не обгорнеш.

Прощаючись із спомином останнім, що тінню вихиливсь з-за яви краю, в солодкім марнотратстві почуваннів кохання вицвіле знов прикликаеш.

Це справді зле, що покохав занадто, заміцно, зарозтратно. Захват ясний в екстазу чорну ночі не міняти!

Засни! Чи це життя, чи лампа гасне?

( Богдан-Ігор Антонич )