Цілую усмішку твою, Як дощ траву, Як вітер листя. Ідеш… Розгублено стою — Усі стежки мої — зійшлися. Усі дороги мої — тут, Усі стежки мої — біліють. А ти ідеш… На тебе ждуть. Я зупиняти не посмію. Ну що ж? Іди! Нехай щастить! А я — поплачу, посумую. Я — не ловлю щасливу мить, Я тільки усмішку

Цілую…

(Ганна Чубач)