Історія кохання, або ще раз про Берена та Лутіень. Якось мені не дуже зручно торкатись цієї теми. Загальновідомо, що Професор ототожнював свою кохану з Лутіень, ну, і взагалі ця історія є в Сильмі центровою. Всім боям і битвам відведено менше місця, аніж цій симпатичній парі закоханих. Однак, чомусь я отой розділ, де про них пишеться, завжди швиденько перекидав. Як ото Ніенна Васильєва про Війну Гніву читати не могла, так і я про цих двох закоханих. І не тому, що мені аж так Фінрода шкода було - зрештою, я все більше по Барад-Ейтель аватарив, але все ж таки здавалося мені, що тут щось не так. Вирішив я на цю історію подивитись, так би мовити, ельфійськими очима. Потім, як завжди, почав збирати компромат... І назбирав на цілий нарис. Отже - спочатку була "Легенда про Тінувіель" з майже тим самим сюжетом. Однак, ця легенда і версія Сильма мають кілька дуже важливих відмінностей. 1. Берен з "Легенди" був не людиною, а Ельфом-Номом. Номи (Нолдолі) у Професора є прообразом Нолдор. 2. Музика Даерон був братом Лутіень, а не нещасливим суперником Берена. 3.Батько Лутіень, Тінвелінт, прообраз Тінгола, витончено відмовляє молодому Ному в руці своєї доньки, говорячи, щоб той добув для нього Сильмарил, як знак поваги. Як доволі жорстокий жарт це сприймають і оточуючі, а Берен говорить дослівно таке: "Дивними мені здаються, однак, звичаї лісових Ельфів, схожі на примітивні закони народу Людей, якщо прохаєш ти подарунка, якого тобі не підносять" 4.Берен вирушає до Ангбанду сам, без будь-чиєї допомоги. Дорогою він трохи не голіруч вбиває вовкулаку - що є доказом його сили і спритності. 5.Зрештою Берен потрапляє у полон, і його приводять до Моргота. Чорний Вала, однак, сприймає на віру історійку, яку йому сплів винахідливий Ельф, і зоставляє йому життя, віддавши у рабство злобному коту Тевільдо (прообразу Саурона) Подальші події мало чим відріжняються від описаних у Сильмі. Лутіень вирушає рятувати коханого всупереч Даерону і власному батькові, дорогою зустрічає пса Гуана, котрий уміє розмовляти, визволяє Берена з рабства, а потім вони добувають Сильмарил, ну, і далі по тексту. Чого не вистачає в цій легенді? Вірно, Фінрода і злобних синів Феанора. Ну, а взагалі - Людей... І має ця легенда вигляд прекрасної казки. Як-то їй і належить... Однак, та історія, котра є в Сильмариліоні, зазнала змін... Пробачте мені, Професоре, не на краще... Отже - що ми маємо в Сильмі... Фінрод Фелагунд, князь Нарготронду, дарує воєводі-Людині Барагіру персня, на знак подяки за врятування життя і волі. При чому дає обітницю допомагати не лише Барагіру, але й всьому його роду. Ну, тут я Фінрода розумію - ситуація, коли його військо блокували в Серехській трясовині, була дійсно критичною. Оскільки один з його воєвод, Гельмир, саме тоді потрапив у полон, ясно, що воїнство потрапило в оточення і було розтяте на частини. Щодо обітниці - теж зрозуміло: Фінрод спілкувався з Аданами(Людьми) більше, ніж будь-який Ельф, (маю на увазі особисте спілкування) і довіряв своїм підданим. Люди тоді служили у війську під керівництвом Ельфів родинами і поколіннями, і серед них не траплялось зрадництва. Далі Барагір створює партизанський загін і якийсь час успішно веде бойові дії. Однак, один з його воїнів потрапляє у полон, і, не витримавши психологічного тиску, здає криївку. Барагір та його воїни гинуть, в живих залишається тільки Берен, котрий примудрився зберегти персня. Чотири роки Берен воює як диверсант-самітник. Зрештою, загнаний і змучений, опиняється у заповідному Доріаті, де і зустрічає Лутіень. Доріат є закритим анклавом, Синдар Тінгола не воювали з прадавніх часів, за винятком кількох вилазок за "пояс Меліан". Напевне тому вони повірили історії Берена, в якій засумнівався б навіть шереговий вояк УПА. В "Лео Лейтіан",віршованому варіанті легенди, приводиться список неймовірних для людини подвигів, в тому числі і поранення ...самого Саурона. Лутіень закохується в партизана з першого погляду... теж досить неймовірно: ельфійська князівна до того взагалі не бачила Людей. Якщо Нолдор бували разом з Людьми у ріжних пригодах і звикли до їхнього вигляду, то синдарська красуня мала побачити перед собою оброслу бородою бруднющу істоту. Перед Тінголом Берен вихваляється не стільки своїми подвигами, скільки перснем Фінрода, тобто, фактично, батьковими заслугами. А на "витончену відмову" Тінгола, кидає зневажливо, що "Ельфи, мовляв, дешево цінують своїх дочок і ладні обміняти їх на коштовність." Повна, так би мовити, протилежність першоджерелу. Даерон поводиться огидно, шпигуючи за двома закоханими, хоча йому дійсно мало бути кривдно - кохав панночку сотні літ, а тут... Тут виникає ще одне питання - добре, Тінгол пожартував... Однак, невже Берен не знав, чого вартий "Камінь Проклятих"? І що у Сильмарилів є господарі - сім доволі відважних Ельфів, скутих Обітницею, як кайданами? В усякому разі, вибравшись з Доріату, наш партизан вирушає у протилежний від Ангбанду бік. До Нарготронду. А тепер питання - яку допомогу він сподівався отримати від Фелагунда? Третій Дім в Дагор Браголлах постраждав найбільше: Дортоніон втрачено, брати Фінрода, Ангрод та Аегнор, загинули, третій брат, Ородрет, втратив фортецю Мінас-Тіріт, ключовий форпост, котрий перекривав шлях з півночі до Західного Белеріанду. Порахуйте, скільки у Фінрода зосталося війська - три чверті втрачено, плюс розгром в Серехській трясовині. Щоправда, Нарготронд переповнено біженцями, серед яких двоє синів Феанора, котрих вибили з твердинь Аглонова проходу. Однак факт залишається фактом: війську Нарготронду далеко від бойової готовності. Отже, що мусив зробити Фінрод в цій ситуації? Правильно, пожертвувати собою. Мудрий князь Нарготронду збирає щось схоже на віче (подібна інституція у Людей тоді існувала, і описана в одному з розділів Сильму), вміло використовує своїх запальних кузенів, які трохи розбестились, опинившись на великій відстані від "залізної руки" старшого брата, кидає короною об підлогу - це Ельф, котрий славився мудрістю і витримкою (варто лише почитати його бесіду з відункою Андрет), і вирушає з Береном у супроводі десятка тілоохоронців. Вся ця вистава була розіграна виключно для Берена. Фінрод опинився в залізних лещатах: він не міг порушити Обітницю (слово чести є для Ельфа священим), і не міг повести на погибель те, що зосталося від Третього Дому. Союз з кимось був виключеним: Маедрос взагалі міг зреагувати неадекватно на Берена з його проблемами, а Фінгон, на той час Великий Князь, був побратимом старшого Феанорінга. Тепер, як то кажуть, подивимося на мапу... Гаразд, шлях на схід виключається - Аглонів прохід перекрито орками, Таргеліон спустошено, ну, і володар Гімрінгу - Маедрос. Не пройти. Однак, є обхідний шлях - побережжям, через землі князя Телері -Фалатрім, Кірдана. Кірдан є союзником Фінгона, але ж Телері є відомими пофігістами. Вони б не стали зупиняти загін...Йти потім через Гітлум відпадає з відомих причин  - Фінгон просто не пустив би родича на смерть, однак є ще один шлях, обхідний, повз затоку Дренгіст, і далі - поворот на північ. Саме цим шляхом орки двічі намагалися прорватися до Гітлуму, і були відбиті Фінгоном. Якщо там були якісь застави - Фінрод володів умінням відводити очі. Пройшли б. Однак, князь Нарготронду вибирає найнебезпечніший шлях. Повз свою власну твердиню, захоплену Сауроном... Він чесно робить все від нього залежне, щоб проминути Тол-Гаурот, однак це над ельфійські сили. Далі - відомо: славнозвісний пісенний поєдинок, полон і страшна загибель. Як мудрець поміж Ельфами, Фінрод мав передбачити наслідки вдалої експедиції за Каменями Феанора. Ці наслідки не забарилися - Тінгол "запав" на Сильмарил незгірш, як Горлум на Велике Кільце, камінь було вправлено Гномами в Наугламир - прикрасу, зроблену колись ними для того ж Фінрода, Гноми раптово дуріють від жадібности і убивають Тінгола, Доріат залишається беззахисним - Напівбогиня Меліан повертається до Валінору, не дбаючи про доріатців, котрі розучились воювати за століття безпеки, Камінь повертається в Доріат, син Берена та Лутіень, Діор відмовляє Феанорінгам повернути родинну коштовність, одна усобиця, камінь у Ельвінг, доньки Діора, друга усобиця... Словом, Фінрод вижити не сподівався, а тим більше не думав, що в цій біді виживе Берен - люди є крихкими істотами. Появи Лутіень йому передбачити не вдалося. Можливо, дехто вважатиме, що я не романтик, і занадто прагматична особа. Однак - ще кілька нестиковочок: -чому Берену так важливо було, щоб його визнали в Доріаті? Якби він просто втік з Лутіень до того ж Нарготронду, наслідки були б набагато сприятливішими і для нього, і для Фелагунда, котрий з радістю "прикрив" би закоханих. - Як Берен зміг перемогти в бою одразу Келегорма та Куруфіна? Людина по умовчанню слабша за Ельфа-воїна, який, до того ж, навчався володіти зброєю століттями. А тут - одразу двох... - Чому валінорський пес Гуан двічі зрадив свого господаря Келегорма? Зазвичай, собача вірність не обговорюється, а тут... -Як вовкулака з Ангбанду зміг проминути Пояс Меліан з Сильмарилом у шлунку? І як цей Пояс проминув сам Берен, адже чари не пропускали чужих. - Чому Саурон погодився укласти з Лутіень угоду, адже ще було не зрозуміло, чим закінчиться поєдинок між ним та Гуаном. -Лутіень та Берена з-під мурів Ангбанду винесли орли. Тобто Валар теж були зацікавлені в порятунку закоханої пари, а отже - і в тому, щоб Камінь потрапив до Белеріанду (вовкулака рвався до Доріату у пошуках Берена). Як говорив начільник абверу Канаріс при обговоренні якоїсь дії радянської розвідки - "наші інтереси тут збігаються". Морготу, незважаючи на видиму "самурайську ганьбу" було вигідно, щоб Сильмарил опинився у Доріаті. Усобиця між Ельфами - це якраз те, що треба. Ну, і в Нірнает з Доріату приймали участь лише двоє осіб: воєводи Маблунг та Белег. А Маедрос сподівався на військо... Однак, його шалені братики почали вимагати у Тінгола Камінь, і перемовини провалились. Який тут інтерес у Валінору... Та все той же - сповнення Прокляття Судді Намо. Згадаємо, адже жоден з синів Феанаро не загинув у чесній битві. П ятеро полягли в усобицях, двоє, вибираючи поміж смертю та безчестям, вибрали смерть. До того ж Маедрос всю решту життя побивався за загиблим Фінгоном - не встиг, не врятував, не зміг... Ну, а сам Берен... Відомо, як в Ангбанді промивають мізки... Цілком можливо, що хлопцем рухала чужа воля. Десь то він та пропадав ті чотири роки. Словом, красива легенда перетворилась на шпигунський роман... Однак, в контексті Сильма, вона має саме такий вигляд. Висновки? Уб ють мене за них правовірні. Дерев яним мечем. - Жертвувати собою задля кохання - праве діло, жертвувати іншими - ганьба. -В ході написання Сильма (відомо, що Толкін працював над ним все життя) у Професора змінилися пріорітети: Середзем я створювалось для Людей, а Першонароджені мають поступитися їм місцем. Саме поступитись, а не жити поруч, навчаючись і навчаючи. - Тому Людина і мусила стати центровим персонажем епосу. Додаймо - вижили опісля усіх воєн лише нащадки Берена, Ельфи з людською кров ю в жилах. Єдиний виняток - Галадріель. - Якби Берен зостався Ельфом-Нолдо, в цій історії не було б мотиву поскромлення гордині і повного морального і фізичного знищення всіх нащадків Феанора. А також мотиву трохи не християнського жертвопринесення (пробачте - самопожертви) вищої істоти задля порятунку людини. Цю тему прекрасно розвиває О. Брильова в фан-романі "По ту сторону рассвєта". До речі, вона ж значно пом якшує сюжет - її Берен в першу чергу воїн і патріот. За такого Берена не шкода й життя віддати. Навіть Фінроду. А без цього мотиву - Ельфів принесли в жертву людському егоїзму. Це за умови, що наш партизан діяв самостійно, а не під Морготовими чарами. Я, Нолофінве, Ельф, все сказав :)