Цей Вогонь… світлом скорив темряву (с)

«Агні, що всім людям належить,
народжуючись для князювання,
світлом скорив темряву…
Це перший жрець – подивіться на нього.
Це світло, безсмертне серед смертних…
Всі Боги вшанували тебе, о Агні,
коли ти перебував у пітьмі».

Так прославляє Вогонь один з гімнів Рігведи – гімн Агні-Вайшнаварі. В індійській мітології Агні, Божество Вогню є прямим проявом Брахми (Світовида слов’янського звичаю). За легендою Боги обрали Вогонь володарем жертвопринесень, найпершим жерцем цього світу. Взамін грізний стихійний дух отримав безсмертя і найвищу шанобу і від Богів, і від людей.
Ведійський Агні був охоронцем домашнього вогнища, тобто – в більш широкому сенсі миру та ладу в родині. Вираз «родинне вогнище» зберігся й донині, коли вже давно оселі не опалюються відкритим вогнем. Вважалося, що устрій житла мусить відображувати загальний світоустрій. Місце в оселі, де зберігався вогонь, було священним. Саме тут відбувалися родинні жертвопринесення та виконання ритуалів.
В староукраїнському побуті збереглося багато ритуалів вшанування Вогню. Біля печі, наприклад, селянки ставили горня з водою та клали поліно – «щоб Вогню було що пити й їсти». Біля печі не можна було лихословити – «бо Вогонь святий». Сердити або оскверняти Вогонь категорично заборонялося. «Ми шануємо Вогонь як Бога, - говорили селяни, - він наш дорогий гість.»
Вогонь був присутнім на кожному святі в якості Сили, що очищує від зла. Вогнища у наших пращурів горіли на зимове, і на літнє Сонцестояння, на весняне й осіннє рівнодення. Очиститися можна було або перестрибнувши через вогнище, або пройшовши поміж двома вогнищами. В ніч на Літнє Сонцестояння стрибання через вогнище зарученої пари освячувало їхній майбутній злюб.
У Велес Книзі згадується Огнебог-Симаргел (друге ім’я можливо походить від слова «смага» - жар) і як Божество домашнього вогнища, і як той, що допомагає померлим якнайшвидше відродитися у Сварзі:

А тут бо в Сварзі
Огнебог Семаргл віщує
Яре, швидке і чисте народження…
Тут же, отроче, відкриєш ворота
І ввійдеш у них –
То красен Вирай Слов’янський…

Вогняне поховання було останнім очищенням людини в явному житті. Саме так пояснили свій звичай родичі померлого слов’янського торговця чужоземцю-арабу. Огнебог, в різних своїх проявах, супроводжував людину по життю від народження, коли щасливі батьки приносили подячні пожертви Богам, до самої смерти.

«Коли приготуєш його (померлого), о Вогонь,
то передай його праотцям
Коли рушить він шляхом, що веде від життя,
То він опиниться у владі Богів…
Хай славиться твоє полум’я, Вогонь,
З його допомогою відправ його в світ благочестивих.
 
У ведійському «Гімні поховальному вогнищу», з якого взяті наведені вище рядки, далі є слова які є чітко розмежовують навський поховальний вогонь та вогонь явного світу:

«Агні, що спалює мертвих,
нехай вирушить в царство Ями (Бога Смерти),
Забираючи з собою нечисте.
Тут же цей, інший Вогонь
Нехай відвезе він жертву Богам, яким відомий шлях».
 
Вогонь вшановувався і в своєму духовному прояві як «внутрішній вогонь натхнення». В згаданому вже вище «Гімні Агні-Вайшнаварі» Агні прославлявся як сила, котра надихає співця у хвилину натхнення. Розуміння цієї сили показане через духовний стан виконавця славнів, котрий напевне вперше виступає у змаганнях співців. Трохи розгубленому юнакові, котрий має виступити самостійно, без підтримки навчителя, має стати зрозуміло, що він мусить відчути духовно те, чого не можуть бачити інші. Ці відчуття якраз і стосуються потаємної сутьности Бога Вогню як жерця безсмертного світла, котре є і в душі співця. Відкриття для себе цієї таємниці надихає співця на створення подячної пісні.
Отже, Вогонь здавна вшановували якнайменше у трьох Його проявах: духовний Вогонь - дарунок явному світу від Світу Богів, котрий дає людині можливість творити, явний Вогонь - посередник між Богами і людьми, котрий втілювався у жертовних вогнищах, очисних вогнищах та домашніх вогнищах – оберегах роду, та «навський Вогонь» - поховальний вогонь останнього очищення. У житті сучасного рідновіра зараз набагато менше можливостей для вшанування і споглядання проявів Вогнебога. Однак, жертовне вогнище є неодмінною приналежністю більшости рідновірських свят, і багато кому з нас відомий відблиск творчого вогню в глибині власного духу. (с)