хочу сюди!
 

Элла

44 роки, стрілець, познайомиться з хлопцем у віці 40-54 років

Замітки з міткою «блог світанок»

Віктор Бойко А СЕРЦЕ Б’ЄТЬСЯ

                         

А СЕРЦЕ Б’ЄТЬСЯ

Чомусь затихли соловейки,
В гаю враз стало: тихо-тихо,
Лиш чути серце моє б’ється
Й земля теплом вечірнім диха.

Край неба сонечко заходить,
Левади пахнуть чебрецями,
І ночі тінь степами бродить,
І сон витає над полями.

Зів’яв листочок в моїй жмені,
Гукає сич десь там... «гу-гу»,
І цвіркуни, як навіжені
Пісні співають на лугу.

Знов засинає Україна,
Утомлена віками спать,
Щоб завтра рано, на світанку
Росами вмитою постать.

Поспи Украйно, відпочинь,
У сні позбудься злих «пророків»,
Струси із себе смутку тлінь,
Прокиньсь і знов налийся соком.

Прошу Тебе, в кінці-кінців!
Своєму прислужись народу
І дай достойних нам бійців,
Щоб ми відстояли свободу.


Віктор Бойко ВІДЛЯГЛО


     
ВІДЛЯГЛО

Все! Більше ні слова про політику.
Сказав і в серці відлягло.
На її старих іржавих гвинтиках
Макове поле розцвіло.

Де була темінь – сонце світить,
Другими стали небеса
Зовсім друге настало літо
І квіту грають чудеса.

Кудись поділась карма злості –
Нею лиш «вибрані» грішать.
До мене ходять друзі в гості,
Добром порадувать спішать.

Неначе темні окуляри,
Мені з очей моїх зняли,
Немає чорного піару
В уста слова другі прийшли.

Всілякі політичні «шлюхи»
Пішли кудись у небуття.
Ніхто не бреше мені в вуха,
Зовсім друге прийшло життя.

Я сам на сам, в душі з любов’ю,
Тихенько доживу свій вік.
Мені в лице не харкне кров’ю
Чужий, не добрий чоловік.

Не ллють з екранів мені брудом,
Бо телевізор не дивлюсь,
Більш бачить Шустера не буду,
Бо тільки гляну – тут же злюсь.

Хай політичні криси в «раді»
Себе зжирають там на пні,
Бо вони певно мабуть раді
Роками баблятись в лайні.

Тепер життя хай буде раєм,
Без політичних тих «бля….».
Дожить  я мирно постараюсь
Зі словом добрим для людей.








Віктор Бойко МАКОВЕ ПОЛЕ



  МАКОВЕ  ПОЛЕ.

Край дороги у полі
Ростуть маки червоні.
Я зриваю пелюстку
І кладу на долоню.
 
А на тій, на пелюстці,
Як на мапі червоній,  
Рвуть вудила криваві,
Скачуть ковані коні.
 
Чути, дзенькають шаблі,
Чути стогін жіночий,
Чорний крук над полями
 І розкльовані очі.
                                     
Кожний вік історично
На цім маковім полі.
У екстазі і «шоці
Залишалися долі:
 
Козаки  чорноброві
І татарськії діти
Впали в полі червонім
І засіялись цвітом.
 
Тут, де виросли трави,
Де засіялись маки,
Полихали заграви,
Йшли на смерть у атаку.
                       
Печеніги, Тевтонці
І Монголів ватаги
Роздирали це поле,
Як на чорну розвагу.
           
Колись доля ходила
Тут босоніж по травах,
І лелечині крила
Тут купались в загравах.
 
Маком, смертю і хлібом
Сівачі історичні
Засівали це поле
Нині, вчора і вічно.
           
Кожна квіточка маку –
То є крапелька крові,
Що залишили люди
В історичній розмові.

Цю пелюстку червону
Я кладу на долоню,
І від щирого серця
Прошу прощення в Бога:
 
Я прошу Тебе. Боже!
Ти пробач усім людям,
Що вони натворили.
Я молитися буду.
   
12 – 14 серпня 1953 року.
                                  



Сказка 12 МЕСЯЦЕВ



  


        МОНЯ ІСАКОВИЧ МОНАСТЫРСЬКИЙ

   12 МЕСЯЦЕВ
  
(СКАЗКА)

          В  НАТУРЕ

Хотите, верьте-хотите, нет.
Расскажу вам, всё как было.
Слово в слово, след во след,
Всё о том, как мы здесь жили:

Летний вечер, внуки спят,
В доме что-то скучно
И… решил я погулять –
Из собачкой Жучкой.

Только вышел из трамвая,
Гляжу в дали,  стоит пивная,
В окнах яркий свет горит
И гостей к себе манит.

Братцы. Я не алкоголик,
Но зашел и занял  столик.
Рядом две «дамочки» сидят
И о том, о сём «галдят»:

« По чём билеты у трамвае,
По чём  гречка у Китае,
По чём у Хайфе молоко
И что жить им, нелегко.

И о том, как уже год
В нас «проффесор» правит,
И о том, как нас Хазаров –
Всё капустой травит».

Хава Саре говорит:
«Слушай, дорогая.
Как мы дальше будем жить –
Я совсем не знаю?..

Эта банда донецкая,
Эта вся быдлота,
Моего Изю дорогого
Лишила работы.

Стало очень трудно жить,
На эти копейки.
Так и жизнь вся пролетит
У бедной еврейки».

Я сидел и долго слушал,
А ж горели «пробки»,
І достал свою «мобилу»,
И… нажал на кнопку.

Записал весь разговор:
Кто как строит глазки,
Про житейский всякий вздор
И конечно СКАЗКУ.
**************************


   «25 февраля 2011 года
      годовщина правления
           проффесора»      

      
 12 МЕСЯЦЕВ
              
(ФЕНЯ)
          
           ЯНВАРЬ
На опушке, на лесной       
Собрался народ блатной.
Посреди костёр горит,
Вор в законе говорит:

«После пьянки –  мне хреново,
Дайте рот прополощу
И потом надам я слово
«Другу» нашему, Ющу…

Пусть он нам, «чесной малине»
Скажет,  если хочет жить.
А не то мы, типа, сможем
Все его «пропетушить».

Пусть он нам расскажет всуе,
Как Украиной торгует,
Сколько «бабок» наклепал,
Сколько уркам задолжал?..

Пусть расскажет, типа честно:
Как мозги он всем «грузил»,
Как он танки азиатам
На «Фаине» вывозил?

Пусть расскажет, как он с «Ванко»
С «шельфа» нефтью торговал,
Как он с Фирташем на пару
РОЭНЕРГО создавал?

Как,  со Стельмахом на пару,
«Девальвацию» творил,
Сколь «бабла» на горькой кризе
Он цинично наварил?..

Пусть расскажет царь пчелиный,
Как он вместе с Катериной,
С деток денежек содрал
И… без «нас» их своровал?

Сколько он на этой «шаре»
Вздумал долларов поднять?
А той будущей больницы
Даже и следа не видать.

Пусть расскажет
               «дон» наш, хренов»,
Как без братвы он воровал,
Как он орден Тамплиеров,
В Украине создавал?

И затрясся царь-иуда:
Что ж со мною теперь будет,
Что ж решит братва на сходке? –
Вдруг изжарит в сковородке».

           ФЕВРАЛЬ 
Слово взял Февраль-Бездаров,          
Пукнул раз морозным паром
И что бы прекратить раздор
Зачитал свой приговор:

Если хочешь жить на свете,
Что бы жили твои дети,
Раздели всем каравай
И братве, под управленье
Украину отдавай.

А иначе на параше,
Будешь жить на одной каше.
И без «суши» и без водки,
Лишь на завтрак хвост селёдки.

    МАРТ
Просит слова Март-Балога,        
Посмотрел на Юща… строго:
«Хватит тут трястись, галдеть
Давай Мурку лучше петь». 

          АПРЕЛЬ
 Вдгуг вскгичал Апгель-Колесник:    
«Нафик нам его тут песни.
Пусть он с Катькой поживёт,
А нам власть пусть отдаёт»

Мы тут «хазу» вновь построим,
С простаков бабла надоим,
Заведём себе блядей - 
Будет всё в нас для «людей».
                    
И запнулся на полслова –
«Р» – не может говогить,
Но за то он в Укгаине
По еврейски хочет жить.

 МАЙ 
И встаёт вдруг Май-Тигибко,
Языком лопочет гибко,
Что-то мелет про «бабло»,
А зимы как не было.

Потекли ручьи с Европы –
Полноводная река.
Займы все – текут, как в жопу,
Всё в карманы «общака».

А Тигибко – знай лопочет,
Людям вешает лапшу.
Побей Бог «усё» так было,
Всё, как в сказке. Не грешу.

Говорил он всё про кодекс,
Да не чести, а бабла.
Рай земной сулил народу.
Речь его – брехнёй была.

              ИЮНЬ
За весной – приходит лето.
Июнь месяц  – ахнул.
Льоня-Космос рассказал,
Как он Киев «трахнул».

Как он гречкой торговал
Из электоратом,
Как  с Ющом…, он, по блатному
Делился, как с братом.

Как с Олесем они, Довгим,
Вместе «шухерили»,
А потом он вдруг заплакал:
«Чтоб вы все так жили».

Что ты мелешь, жид плешивый,
Вдруг вскричал порффесор:
Просто карта так легла,
Всем по интересам.

Я тебя лишаю слова,
Космос-обалдуев.
Пусть речуху толканёт
Июль месяц Клюев.

Пусть в натуре говорит,
Пусть хоч матом чешет
И расскажет, как с Москвы
К нам пришла депеша.

             ИЮЛЬ
В ней прописано всё строго,
Всё, что с нами будет,
Что бы урки могли жить
В натуре, как люди.

Что бы ФЛОТ российский был –
Здесь, на Чорном Море,
Чтоб бабло мы вывозили
На Мальту, в «ОФШОРЫ»


Чтоб под Путина легли,
Мы, со своим кодлом,
Что бы денежку делили –
Это очень модно.

И замолк на полуслове –
Он увидел – с «далека»,
Кулаком «проффесор» машет
И замолк наверняка.

           АВГУСТ
Что бы там не говорили,
А приходит осень
И министра Присяжнюка
«Братва» строго спросит:

Расскажи «братан» в «натуре»,
Как село ты загубил,
Сколько денег на «халтуре»
Без «братвы» ты «пригубил».

Расскажи чего  селяне,
Все фуфайки носят,
И за что по ЗАГРАНИЦАХ
Кусок хлеба просят.

Ты скажи нам срань блатная,
Что мы в осень скосим,
Почему теперь в Китая
Гречку людям просим?

Почему в нас скачут цены,
На хлеб и на сало
И за что ты на «Карибах»
Построил Бунгало.

Через тебя мордовот,
 С нас за всё «СПИТАЮТЬ»
И разгневанный  народ
В асфальт закатает.

         СЕНТЯБРЬ
Тут встаёт Собачник-месяц –
Сентябрём что звётся.
Посинел от напряженья.
К микрофону рвётся:

«Я чесной нашей «малине» –
Если вы хотите?
Предлагаю учить деток
На чистом «иврите».

Он похож на нашу «феню»,
Говорить им просто.
Раз послал всех. Как Азаров.
И… шагай по мосту.

Мы построим синагоги,
Заведём там «гойши»
И молиться вместе будем
Еврейскому Мойше.

В институтах заведём
Лексику блатную,
На стене повесим «дона» –
Пусть дети целуют.

На кой хрен учить нам «мову» –
Это ж очень трудно.
Предлагаю за основу
«Язык» русский, блудный.

А за это Путин-дон,
Даст нам тонну газу,
Лишь бы мы заговорили
Языком заразным.


«Могилянку»  приберём –
Там свободы много»,
Но тут трижды академик
Заорал вдруг строго:

«Что ты мелешь поц пархатый,
Закрой поддувало,
А то прикажу охране –
И… Тебя не стало.

На кой хрен нам твой иврит.
Это не возможно.
Будем «феней» говорить,
Это нам – не сложно.

Лучше Дима расскажи,
Как в музеях Львова
Раритеты воровал
Хрен ты наш дубовый».

           ОКТЯБРЬ
 Из-за спины братанов
Протянулась ручка.
Хочет слово Литвин молвить –
Продажная сучка:

«Скоро Жовтень настає.
Компартіне свято.
Нехай в «натурі» слово скаже
Симоненко-тато».

Симоненко тут встаёт –
Глаз от жира узкий
Гимн «советский» он поёт –
Конечно на русском.
              
            НОЯБРЬ
Урки быстро все вскочили,
По швам руки опустили
И народу в удивленье
Спели гимн на чистой «Фене».

Что тут было. Ну и ну,
Вдруг вскричали Урки:
«Дайте слово Кузьмину,
Пусть споёт нам «Мурку».

          ДЕКАБРЬ
А за это по сто грамм
Выпили  по чести,
За успехи воровские –
Всё было, как в песне.

Кто-то верит, кто не верит.
Иногда бывает,
Когда урки с «Регионов»
Новый год встречают.
***********************
16 февраля 2011 г.

ББК. УКР
ОО1. УКР. 
Моня Исакович МОНАСТЫРСКИЙ

               
12 МЕСЯЦЕВ

               
(СКАЗКА)
                        
   Главный редактор – Дмитрий Табачник
   Корректор---------- Анна Герман

  Отпечатано на средства общака, из
   фонда пожертвований Донецкого електората.
   Ответственный за общак Н. Я. Азаров 

Монастырский, 2011
© Художественное оформление
 в авторском исполнении.
 © Издательство- Министерство образования
            Украины, 2011 год

 



  


                













Віктор Бойко НЕ ЗАБУТИ НІКОЛИ



НЕ  ЗАБУТИ  НІКОЛИ

Перше кохання не повторить
І  не  забути  ніколи.
Вічним вогнем воно в серці горить.
Вогнем  незабутнім і болем.
            
Біль той солодкий, як подих весни,
Як  літа  гарячого  подих.
Він сумом осіннім приходить у сни
І хмелем  невпізнаним бродить.

Я пам’яті прошу: верни! Де ж ти є?
Мене у часи  незабутні.
Я хочу побачить кохання моє,
Побути хоч хвильку присутнім.

Воно виринає десь з забуття,
                                      У блузочці білій, шовковій.                                                 
 Іде біля мене, вже ціле
Примарою  тої любові.

Кохання збирає квітки на лугу,
Йому  вітер розтріпує коси,
А дні все летять, як зірки на бігу
І скрипочка  ніжно  голосить.

Боже! Яке  відчуття!
У серці  моїм  верховодить.
Перше кохання вже ціле життя
Поряд  у  пам’яті  бродить.

Я знаю. Воно  таки  є,
Хоч  роки вже давно посивіли,
                                          А я все чекаю кохання моє                                               
У  шовковій  блузочці  білій.



Світанок ІЗ ЩОДЕННИКА

20 травня 2008 року. Вівторок. - Сьогодні дививсь по телевізору передачу про великого Голландського художника Ван Гога, де було продемонстровано його знаменитий вислів: Треба уміти мовчати всіма мовами світу. - Істинно геніальні слова. До поки наша планета народжуватиме таких геніїв, життя існуватиме вічно і завжди треба рівнятися на людей, подібних Ван Гогу, а не на таких до прикладу, як наш теперішній правитель. Просто по людські бридко дивитись на подібних людей, що в ім’я жирного владного шматка готові кинути цілий народ на плаху. Ця особина, що на майдані теліпала себе в груди і прикладала до серця руку обіцяючи служити народу, а насправді ж виявився звичайним, жалюгідним зрадником, який за кусок з Ахметовського столу готов продати і   зрадити кого завгодно. Таких прикладів скільки завгодно. Взяти хоча б приклад з Юлією Тимошенко. Людина, що практично вивела Ющенка на владний олімп була зраджена ним вже декілька разів.
А Червоненко; а Гриценко, а Луценко? Список можна продовжувати. Та найбільше  вражає те, як Ющенко поступив з Давидом Жванією. – Це ж треба мати таке гниле, жалюгідне нутро, щоб наплювати в душу людині, яка в тяжкий момент приютила його в своєму домі і поділилась шматком зі свого столу. (То хіба  шановний пане не краще, не чесніше, не порядніше висловити свою думку дивлячись своєму опоненту у очі? А не по шакалячому з поза спини. Тим більше, що ти представляєш собою особу, яка має служити взірцем для всієї держави).
Та з таким же успіхом він зрадить: і Ахметова, і Богатирьову, і кого завгодно. В цієї людини просто така сутність і виникає багато інтересних запитань?..  - Що. Пан Ющенко будучи в 2000 році на посаді прем’єра не знав про інцидент з Гонгадзе? - Та хто в це повірить. Та й з його отравленням не все чисто. Тут теж щось не договорено.  
Дивлячись на це все, пригадуються дві цікаві цитати наших політичних  діячів, до яких я в моральній опозиції, але ці цитати, як в дзеркалі відобразили всю людську сутність нашого головного правителя. Якось екс президент Л. Д. Кучма сказав: Побачимо, як ви житимете без Кучми. - Уже побачили.  Порівняно з Ющенком  Кучма виглядає просто ягням. Та найвдаліша цитата злетіла з вуст Тараса Чорновола: Ви ще взнаєте хто такий Ющенко. - Взнали. Запам’ятається назавжди.  - Тоді, в 2004 році, вдало використавши своє отравлення, гроші Березовського і йому подібних, за допомогою без моральних судів, на плечах майдану і обдурених друзів зумів прослизнути в душі Українців. І маємо те, що маємо. Це чомусь одвічна біда наших щиросердних і добродушних людей: Весною сіяти жито, а осінню збирати осот, як було вже не раз в нашій Українській історії. Жаліючи тих, хто жалісливо, цинічно і артистично прикладає руки до серця, ми Українці, в черговий раз дали можливість накинути на нас ярмо. Нас знов відштовхнули на десятиліття назад, грубо і підступно спхнувши із дороги в майбутнє. Та все ж таки в душі хочеться тому Ющенку ще раз повірить. Може Бог наверне йому розуму. І він?..
Ці політично-мафіозні афери прямо на очах розвалюють Україну. Та в нормальній демократичній державі такі особи назавжди зникають з політичної арени. А ми Українці, на протязі всієї нашої історії, чомусь  власноруч викормлюємо, чи знаходимо собі правителів, які гальмують розвиток нашої держави.  
Я не є прихильником якоїсь окремої політичної сили. Мені, як Українцеві, як людині, за плечима якої вже ціле життя, просто хочеться знати, чи справді чистими руками моститься Українська дорога в майбутнє, по якій ходитимуть наші нащадки. Тому, що політика, яка будується на зраді державних інтересів в ім’я власних, політичних, чи матеріальних амбіцій - не має майбутнього.
Дорогі Українці. Не за горами день, коли нам знов прийдеться вибирати собі правителя. Будьте розсудливі і обережні вибираючи собі нового поводиря. Не дайте себе  обдурити знов. Тому, що від сучасних наших поступків залежатиме доля наших дітей, внуків і правнуків: Чи вони будуть жити у достойній європейській державі, чи знов будуть повзати на колінах перед східно-монгольським старшим братом. Тож перше, ніж ступнути ногою на дорогу, сто раз подумайте куди вона Вас приведе.

  ВСЕ, ЯК  У СНІ

Добрий день вам любі друзі
Чи повірите, чи ні?..
Якось в ночі ненароком
Дивний сон приснивсь мені.

Гей-би я десь у засланні
І не літо, й не зима,
Ходять скрізь пани і пані,
І не воля, й не тюрма:

На чорнобильській поляні
В казці як. Про місяці.
«Чопо» цар сидить на троні,
На високому стільці.

Навкруги скрізь «гезо» ходять,
Про політику галдять.
Всі похожі на мутантів
І смішні:  Ні дать, ні взять.

Хто сидить очима кліпа,
Декларує щось на “О”
«Чопо» гаркнув враз: Заціпте
В нас же йде РНБО.

Враз приклав до серця руку.
Ось така панове штука.
Все від нас кудись біжить,
Одна пані гонорова
Не дає спокійно жить.

Все бабло від нас забрала,
Рейтинг мій перевела,
Більше я не можу править.
Ось такі у нас діла.

Тільки вчули за бабло
Тиші враз, як не було.
Зашипіли по кутках,
Наче їх поглинув страх.

Тут піднявся враз Берлога,
Показав усім кулак
І сказав до клану строго:
Припиніть оцей бардак.

Вихід є з цієї скрути,
 Щоб повірили нам люди.
Треба нам створити «Є. Ц»,
А то буде нам «капец».

І звернувся до Царя,
Ти не скигли мені «зря»,
І не смій і пікнуть «даже»
                                         А роби, що ми накажем.                                                                                   
 
Треба щоби-то не стало
Спхнути Дівку з п’єдесталу.
Ми на тебе робимо ставку
Тож відправ її в відставку.

Враз встає з рядів останніх
Пані Герман, перша пані.
Горло плачучи дере,
Аж за душу всіх бере:

Браття слово мовить мушу,
Подзвоню я зараз Бушу.
Він мастак в чужих державах
Лаштувати всякі справи.

Най він нам по блату всує
З пів мільярда подарує.
Дасть нам золоте яйце
На підтримання Є. Ц

Встає цяця від «Ахмета»
Секретар РНБО.
Вже навчилась «девка эта»
Слово мовити на “О”.

І пішла бігом в атаку,
Верещить! Аж цар заплакав:
«Не по Сеньке эта шапка,
Тут старший брат наметил лапки»

Що тут браття почалося.
«Чопо» рве собі волосся:
Як  ділить  посади й ставки,
Щоб мовчали його шавки.

"Чопо" і "Гезо" із Грузинської мови"



Віктор Бойко СВЯТО



Усе міняється у світі,
Проходить день – приходить ніч,
А за весною йде знов літо
І ми із часом віч на віч.

Сьогодні свято. День для Трьох Святих.
Отця і Сина і Святого Духа
І людство зір свій зводить до Небес,
Щоб Їх побачить, або хоч почути.

Та не дано, бо Бог живе в душі,
І Син його у кожнім нашім серці.
Ці відчуття не купиш за гроші,
Ми їх в собі тримаємо до смерті.

І завжди просимо: «О, Боже! Збережи!
Зніми гріхи з нас Боже Всемогущий,
Бо може кожний десь та завинив
Перед Тобою вічно в світі сущим».

Ми ж Твої діти на усій Землі –
Тож напророч нам в Мирі завжди жити,
Щоб ми могли: великі, і малі
Всіх поважати й ближнього любити.

Сьогодні Трійця. Свято трьох Святих.
Звертаймось люди нині до Любові,
Даруймо квіти завжди для живих.
Зі Святом Вас і будьте всі здорові!

    неділя, 12 червня 2011 р.



         





Віктор Бойко ПЕРЕХРЕСТЯ



Добридень, моє перехрестя.
Життя мого звірений простір.
З тебе колись, я кинувся вплав
У море  житейське підростком.

З тебе розбіглися нитки доріг
Сіткою старих морщин –
Скільки ж ти дав мені різних тривог
І скільки добавив причин?..

Ось цією дорогою в школу ходив,   
А з цієї я в юність ступнув.
На цій ось – любов свою, першу зустрів.
До сих пір я її не забув.

Вона мені компасом вічним була,           
Вела  мене скрізь по житті
І руку завжди подавала мені
Коли я збивався з путі.

Мені перехрестя мірилом було
Того, що пройшло і що буде…
Я впаду на коліна і прикладу чоло
На ці перехрещені груди.   

           Роздоріжжя   моє!
Все  життя, аж  до сивого схилу,
Я щасливий, що Ти в мене є,
Що сліди мої тут залишились.    

І що пил незабутніх віків,
Оросив мої стомлені ноги
І що доля мене привела
До цієї сільської дороги.

У дитинство моє чарівне,
У години гіркого пришестя.
Я прошу! Ти пригадуй мене.
Найрідніше моє перехрестя.

Коли я відійду в небуття,
Перетворюсь у щось кристалічне.
Розкажи всім потомкам моїм –
Я проходив тут теж історично.
                           Вересень 1984 р.                      




Віктор Бойко МОЯ ЛЮБОВ


МОЯ ЛЮБОВ

Моя спокусниця Любов.
Ти все життя кудись манила:
То зустрічала мене знов,
То в світ несла мене на крилах.

Коли вертався в рідний дім,
Теплом батьківським пригощала,
А коли йшов на смертний бій
Мене сльозою проводжала.

Зеленим світлом маяка,
В моє життя завжди світила,
А як вертався з далека
Знов дула вітром у вітрила.

Серед штормів життєвих згуб,
Все рвусь – лишень би не спізнитись,
Щоб до Твоїх солоних губ
Сльозою вмитих притулитись.

Моя Любов, то хто ж Ти є:
Чи нива скошена косою,
Чи ніжний паросток трави
Умитий ранньою росою?..

Чому до тебе завжди йду?
Між бурі вроджені у драмі,
Щоб знов, прорвавшись крізь біду
Сказати тепле слово мамі. 



Голгофа


Пам'ятник загиблим після бомбардування Херосіми

Це не відноситься до
Єврейського народу.
                   Автор


         ГОЛГОФА

Напевно Бог колись проспав,
Чи може десь там забарився,
Та світ жорстоким тоді став,
Коли в гниле нутро «жида»
На завш диявол поселився.

І світ пішов на «шкереберть» –
Навіть і вимовить боюся.
«Жиди» вели  Хреста на смерть.
Живого, справжнього Ісуса.

Весь світ поник, як на Голгофі
Людське життя пішло у «прах»,
Коли палач жидівський «профі»
У живу плоть забив свій цвях.

З тих пір у світі все змінилось,
Диявол душу гриз жида,
З Голгофи кров річками лилась
Палали села і міста.

З тих пір «жидам» – усе не так,
У них у мізках хтось щось крутить.
Диявол певно, просто так
У «діжці» воду каламутить.

Троцький «гулаги» все творив,
Гаркавий Ленін – революції,
А разом із церков гребли
Сріблом і златом «контрибуцію».

Та «їм» завжди усе щось мало,
Шизофренічний жид Енштейн,
Щоб світ зіпхнути з п’єдесталу
Придумав «атом» на людей.

Як наслідок у Херосімі
Зповзала шкіра із людей,
Кипіла біль невиносима
І текли сльози із очей.
 
Диявол знов, і знов маскує,
У чужі прізвища жида,
Щоб той крутив всім людством всує
Без честі, совісті й «стыда».

О, Боже! Світ створи з початку,
Під свій елейний, чистий спів.
Придумай нове людству в спадок
Тільки будь ласка! Без «жидів».