М’який, ранковий світанок,
Коли сонечко сяє у вікнах
І веселкою грає роса в траві,
Я згадую твоє лице:
Твої очі і твою посмішку,
Твоє волосся і вуста...
Коли ж сідає сонечко за обрій,
А я сиджу на березі ріки
І бачу синь неба і води,
Коли наливаються вони теплими,
Ніжними фарбами заходу -
Жовтим, червоним
І особливо рудим -
Я згадую твої почуття,
Твою доброту і ніжність і любов...
І лиш в ночі я розумію,
Як не вистачає мені тебе......

Я так довго чекав цих моментів,
Я готовий забути про все.
Ти була поруч –
Прекрасна і ніжна,
Я обіймав тебе за плече
Прохолодна волога,
І свіжість весіннього дощу.
Так пахло волосся твоє.
Твоя посмішка -
Прекрасні і ніжна
Дарувала щастя мені.
Дарувала мені крила,
Щоб злетіти до небес,
Та я відкинув ці крила -
Мені потрібна тільки ти!

Свинцові хмари
І мокрий асфальт,
Волога в повітрі
Та запах життя...

Дощ омиє все,
Він змиє пил,
І очистить душу
Від суму і болі.

Я підставлю йому облича
І широко відкрию очі,
Щоб побачити життя,
Щоб очиститись в душі.

Хай іде цей дощ
Густо і рясно.
Хай наче вода з ковша
Землю омиє ясну.

Хай оживить траву і дерева
І змиє бруд з душі,
Хай розпустить квіти в красі
І відкриє душі любові.


Сьогодні в Києві йшов дощ..... він мене і надихнув....

Ти сонячний зайчик,
Ти краплинка дощику,
Ти легкий вітерець,
Ти рідна земля.
Я люблю тебе за все:
За твою красу,
За твій розум,
За те що ти є.
Та твоє серце не зі мною,
Ти кохаєш не мене,
І я в своїй любові
Пливу на самоті.
Та не буду горювати,
І волосся рвати на чолі,
Бо дівчат красивих так багато,
Та для мене ти єдина на землі...


Дівчата я вас усіх люблю!!!!
Вірш посвящаеться усім вам!!!!

Примари і сутності,
Справжні й уявні -
Почуття,
Що ми вибираємо собі.
Ми уявляємо собі гори -
Високі й недосяжні,
Океани - безмежної краси.
Ми уявляємо себе птахами,
Що летять в блакитній вишині.
Та нас зустрічає реальність,
Приймає в обійми свої,
Вона не страшна чи сурова,
Та боляче робить мені.
Малесенькі тріщини,
Ниючі ранки -
Несправджені мрії мої...
Та буває інакше -
Життя наповнюється,
Наливається барвами почуттів.
І ти майже не віриш,
Що це не сон –
Він неймовірно справжні,
Та не хочеться прокидатись мені.
Проживайте життя -
Існуйте століття,
Та відчуйте всі барви життя!!!


Найщіріша подяка Каті за чудово проведений вечір!!!

Незнайома людина...
Які почуття приносить вона?
Щастя, мрію, надію, любов?
Що ми хочемо знайти чи зрозуміти?
Отримати нові почуття,
Знайти нового друга -
Якому може відкрити себе...
Чи ми хочемо знайти ІДЕАЛ -
Тей недосяжний й примарний,
Про який ми мріємо усе життя.
Та знайшовши його -
Будь обережен – не обпечись,
Бо це гірше незнання...
Іди вперед - знайомся і радій,
Переживай і закохуйся,
І нехай Сонце щястя
На небі твого життя
Ніколи не закрию хмари смутку!

Бог чи боги…
Величні, знамениті,
Суворі й добродушні –
Їм моляться, їх поважають,
Та чи є вони насправді???
Релігії нам кажуть – ВІР!!!
Та чи можна вірити релігіям???
Релігія вчить – не вбий!
Та через неї починалися війни.
Релігія вчить – всі ми брати!
Та через неї вбивають невірних.
Релігія - це слово:
Величніша у світі зброя –
Їй вірити неможна.
Вір у дружбу і в любов,
У кохання до нестями –
Ось що підносить до вершин,
Дає крила і впевненість,
Що є на світі рідна душа,
Яка підбадьорить, дасть пораду.
Тож вір, та не в примари, що на небі…

Розум чи душа???
Кого слухати, з ким радитись???
Вони мов чоловік і жінка…
Розум твердий і послідовний,
Душа легка та романтична.
Він зажди дасть відповідь чітку –
Та зробить вона боляче близьким.
Вона ж підкаже, що зробити –
Щоб зашкодило це лиш тобі…
Кого ж послухати кому довіритись???
Чи не слухати нікого –
Байдужим бути до всього???
Ні – буду вірити обом,
І довірюсь їм в усьому!
Бо, якщо стоїть переді мною вибір,
Біль він завжди принесе…

Свобода, воля і політ…
Чи знаємо ми що це,
Чи відчували хоча б колись?
І що ми перед собою:
Кам’яну, міцну стіну,
Чи прозору стелю?
Що держить нас на землі,
Що зв’язує наші крила:
Це думки оточуючих,
Чи близьких?
Це правила суспільства,
Чи бахання однієї людини?
Це власний страх свободи,
Чи нав’язані думки?
Я не знаю, не розумію.
Це надто складно,
Чи дуже просто?!
Та знаю зараз я лиш одне:
Я прикутий до землі
И не можу розправити крила,
Що від природи дані мені
Та вкрадені людьми…

Життя - яким воно має бути???
Самотнім - повторюваним,
Штучним і сірим,
Байдужим до всього.
Залишавшись на самоті з собою,
Дивитись у стелю з сльозами на очах,
И навіть зорі на небі не світять,
Будучи байдужими тобі...
Чи дружнім з усіма,
Веселим, привітним,
Так ніби життя - це суцільне свято,
Феєрія почуттів до всього:
Природа, людина, тварина
Все це живе і індивідуальне.
Живи і дихай цим, на повні легені,
П’яній від чистоти і прозорості
І повноти всіх почуттів,
Живи всюди, завжди  з усіма...