В кілька тижнів тому я витрусила його з волосся після прогулянки...павучку добряче повезло - замість того щоб потрапити у воду і поринути у нетрі каналізації він досить вдало впав на краєчок ванни...Не люблю просто так вбивати живих істот тим більше що нічого поганого павуки не роблять, тому не стала його змивати, а з цікавістю спостерігала як це вперте створіння таки викараскалось з ванної...Тер павучок живе у мене у ванній кімнаті, досить вдало дражнить і тікає від котяк і приходить щоранку на дзеркало здороватись зі мною...

Є таки щось у тому щоб вставати рано-рано....Тихі вулиці, умиті дощем і наповнені свіжими ароматами каштанів і бузку...перший, на диво повний народу поїзд у метро...

Вихожу на Берестейській, ловлю машину (підказка сестри, від Нивок на 10 грн дорожче, хоча й ближче)...На проспекті страшна аварія, машина пролетіла метрів 30 через зустрічну смугу і знесла пару дерев...потім я дізналась що там загинув Ігор Пелих...Жаль людей, тіки винні нажаль вони самі, уявляю на якій швидкості вони летіли пустим проспектом...

Під МРЕО повно народу, кучкуюсь зі своїми одногрупниками і пригадуєм каверзні питання на яких можна попастися...наша школа друга в черзі...Намагаюсь заспокоїтись і думаю про друзів які в різних куточках світу тримають за мене кулаки...Моя черга...як завжди, щойно бачу питання мозок переключаеться на робочу хвилю і страхи відходять...краєм ока спостерігаю за кількістю вірних відповідей...13..16...18...19...принципово відповідаю правильно на останнє питання, хоча більшість тицяє вже як попало)))) Не так все страшно, головне докласти трохи зусиль...

Екзамен по водінню в годину пік то досить нервово...крутимся по кварталу, нарешті моя черга...з переляку вперше за весь час навчання заглохла при старті, звісно інспектор каверзно пропонує зупинитись на автобусній зупинці, не проходить, я вчасно помічаю знак)))

Вихожу з машини, дивлюсь на годинник, 9.00...з глузду з"їхати, я в цей час зазвичай тіки очі продираю...щось таки є у ранніх прокиданнях)))

 - Ну, не пуха ни пера

 - К черту!

Шурхіт кроків, голоси, якісь грюки - глядачі розсаджуються по залі....Страшенно хочеться виглянути і подивитись хто прийшов...але не можна...Примощуюся зручніше, бо сидіти ще хвилин п"ять і відчуваю крізь костюм тепло партнерів...Посміхаюся думці що я сижу поміж двох Марій, і досі про це не думала....Тримаю руки щоб не так трусились з переляку і відчуваю як нервує все наше коло...Вступне слово, темрява, і нерви побоку і починаєм...

Дивне відчуття партнерства і єднання...тобто коли вас двоє це просто, а коли восьмеро? Звісно все це досягається поступово вправами і заняттями, але включаеться воно раптово і тоді достатньо погляду чи руху щоб порозумітися...і тоді бачиш як грані знайшли собі відповідники і таку кострукцію важко буде розламати...

Ми зібралися майже випадково...майже, бо нічого в світі випадкового насправді не буває...що нас звело таких різних разом - досі не знаю, розподіл по віку від 20 до 30 років, по роду занять від кандидата наук з металургії та аспіранта з електроніки до художника-постановника і міма...Але ми вже майже три роки зіспівуєм голоси і притираєм характери (а гурт з десятку дівчат - це м"яко кажучи гремуча суміш)...У кожної з нас своє життя і я би не сказала що ми ставим наш гурт на перше місце, але в той же час і суттєво підлаштовуєм своє життя під потреби спільної справи...

Кожна з нас настільки багатогранна що диву даєшся і ще дивніше як ці всі грані в результаті складаються в єдине ціле і доповнюють одна-одну...і люди які не вміють притиратися самі відсіюються, а ті хто відчув вже цей зв"язок - повертаються не зважаючи ні на що....І поступово бачимо як у нашої спільної фігури також виявляються одна за другою все більше і більше великих і спільних граней...і з кожною новою "нашою" людиною їх стає все більше...

Неділя

Як завжди все не як у людей, вся основна організація нашого першого сольного концерту припала на останні три дні, а якщо точніше - то навіть на останню ніч....І звісно все валиться з рук, не працює, таємничим чином зникає і губиться...

Хоча ранок виявився таки мудрішим за вечір - більшість проблем які здавалися невирішуванами чарівним чином або зникли або вирішились, проте потроху почав наростати мандраж перед виступом - одна справа заспівати дві-три, ну хай п"ять пісень, інша - 40-хвилинну програму...Звісно що після виходу на сцену мандраж переростає у зібраність і концентрацію, але вимотує він дуже сильно...

Ще й друзі як зговорилися і хором не прийшли (так, я образилась і добряче ), тому привітавши батьків і бабусю почувалася трохи покинутою...

Відспівали ми вельми непогано (щонайменше глядач наших проколів не почув))) ), а потім дуже душевно відсвяткували власне Масляну )))

Нервова напруга у мене протрималась майже до вечора, я аж злякалась. Досить давно у мене не було таких реакцій коли мене в буквальному сенсі тіліпає так що я мишку ледь тримаю і кілька годин просто безперервно течуть сльози...ніби ж і не вперше виступаю...

Понеділок

Вперше за останні кілька місяців прокинулась від сонячних променів...і зразу з"явилось відчуття що я або щось важливе не зробила або щось погане трапиться - паршиве таке почуття...

Особливо поганого не трапилось нічого, але день був з паршивих - я про все на світі забувала (у тому числі про те що перенесла пару студентам). Вискочила з рюкзаком забувши що виклала з нього всі потрібні дрібниці в сумку. На телефоні скінчились гроші, апаратура на лабораторках вперто відмовлялась працювати...спізнилась де тіки можна і нічого толком не зробила...

Практично всю ніч дороблювала роботу яку повинна була взагалі-то в понеділок здати...паралельно передивилася купу кіна...

Вівторок

Дивний якийсь день видався - ніби і все наперекосяк, але все на мою користь. Прийшла керівник і одразу запрацювала апаратура (разом зі студентами була свідком того як блок живлення при появі в кімнаті керівника почав видавати нормальні значення замість тої абракадабри що була при мені). Отримала зарплату на підробітці (готівка для мене зара на вагу золота). По роботі яку я не здала в понеділок перенесли терміни і я все зробила вчасно...

А тер іду відсипатись і сподиватись що день завтрашній буде ще кращим за сьогоднішній...

Замальовки з життя клієнтів банку Надра:

Акція "Навчись рахувати до 150":

В п"ятницю любий банк Надра порадував своїх клієнтів повідомленням що тепер вони можуть розраховуватись в магазинах карткою лише на 150 грн/день. Якщо вони думають що тим зупинять людей у намаганні вицарапати свої гроші то вони глибоко помиляються....

Насправді і смішно (коли я стояла на касі з кошачими консервами на 150 грн на мене дивились з цікавістю))) ), і гірко, але приємно що люди у нас ще не настільки черстві щоб не відгукнутись на прохання про допомогу. Адміністратори в супермаркетах якщо ти на пару копійок перевалив за 150 грн або просять у когось з черги картку або пробивають знижку своєю. Деколи можна взагалі домовитись заплатити карткою за когось і отримати взамін готівку...

Квест "Де є гроші"

Якось до цієї ситуації не звертала увагу наскільки швидко розходиться готівка, навіть якщо витрачатися лише на проїзд і деколи на перекуси...20/30 грн/день мінімум. А де і коли вдасться дістати готівку - основне питання, бо на тому запасі що є зара я до кінця місяця (коли буде зарплата-стипендія на інший банк) просто не доживу(((( Тут або по телеграфу джунглів дізнаватись де саме є гроші (банк цю інфу категорично не дає(( ) і галопувати туди (бо зара повну загрузку банкомату вимітають за 2-3 години (і це при обмеженні 1000 грн з картки)) Або в супермаркеті чатувати на добросердечну людину...А все то час, якого і так катострофічно не вистачає...

P.S. Розумників тіпа "А чим думала раніше?" прошу помовчати - я і без вас все чудово знаю...

Останній тиждень для мене як і для багатьох клієнтів банку "Надра" став схожим на квест "Як зняти з картки свої кревно зароблені кошти"

В перший тиждень місяця, саме тоді коли людям виплачується зарплата практично з усіх банкоматів різко зникла готівка. Водночас була відключена можливість зняття коштів з банкоматів інших банків. Внутрішньою інструкцією було внесено зміни до порядку видачі коштів в відділеннях банку (які "для нашої зручності" тепер працюють з 9 до 17 з понеділка по п"ятницю) і тепер щоб отримати готівку з картки тре писати заяву і чекати грошей ТРИ дні... Єдине що поки що працює - можливість розрахуватись карткою в магазині...

В результаті всіх цих "старань" я в суботу опинилася з 50-ма гривнями в кишені (при тому що мені тіки на проїзд в день йде щонайменше 10, а в понеділок тре 150 на медкомісію...). Пробіжка по усім відомим відділенням і банкоматам нічого не дала. Відділення не працюють (при тому що співробітники в них сидять), бюджет зменшився ще на 20 грн відданих плачучій бабусі яку "чемний і привітний" охоронець випхав з відділення...

Нарешті я додзвонилася у кол-центр, і дізналася що на наше славне місто Київ є аж два банкомати з грошима...

Хоч шанси що гроші там будуть доки я доїду були не надто великі я таки ризикнула. Банкомат був гарно захований в якомусь Музеї прикордонних військ, а тому я встигла з нього витягти останні купюри...

На перший час вистачить а далі буду відкривати картку в іншому банку і перенаправляти всі платежі туди...на щастя КПІ обслуговується чотирма банками, вибір є...бо боюся Надра не перенесуть того удару якого завдасть їм така політика щодо клієнтів...

Весело поверталась сьогодні додому:

Сіла в маршрутку, навіть не довго стояли на кінцевій, поїхали. Їдем і я чую звук якийсь на малих оборотах не тей...таки чуйка в мене ще працює, на третині дороги захлохли і не завелися - пальне скінчилось...

Роздали нам гроші, тут якраз тролейбус підійшов - пересіли, їдем далі...через зупинку тролейбус починає якось дивно рухатись і смикатись...пасажири з маршрутки починають переглядатися...на наступній зупинці тролейбус стає і не заводиться - обірвався провід і нема електрики в мережі...

Знов нам роздали гроші, хвилин через 10 під"їхала маршрутка - якось втиснулись, їдем...на половині дороги маршрутка глохне посеред перехрестя, у тих хто їхав зі мною від метро починається просто істерика...на щастя з третього разу таки завелись і доїхали...але адреналін ще той був...

9 місяців тому я побачила на фото в інтернеті маленьку полосату кицьку з білим носиком, і зрозуміла що це - моя киця. Через два дні вона перелякано ховалася у мене за пазуху від гамору вулиці, а потім вдома спала на спині, боячись злізти на підлогу...

Зараз їй виповнюється вже один рік, вона вже велика і красива кішка, проте така ж безпосередня і грайлива як у дитинстві. Гердану не можна примусити щось зробити, вона Кішка і робить те що хоче і коли хоче...

Вся історія у фото тут

http://photo.i.ua/user/628570/44380/

Сусід зверху довбає весь ранок стіну (зовнішню, посеред зими) перфоратором, сусід знизу весь цей час методично гупає йому по батареях щоб припинив....

Іду гуляти надвір і розробляти плани помсти обом придуркам...

У чому вона? У піднятті келихів в певні секунди, у бої годинника, у привітаннях рідних, у дзвінках друзів, у подарунках, у святковій ялинці?

Що з цього можна безболісно випустити, а що тре зберігти будь-що?

Так вийшло що цей Новий Рік я просто проспала...примудрилась захворіти 31 грудня і надвечір валялася з температурою під 40...і мені в принципі було пофігу який сьогодні день і котра година...батьки пішли зустрічати на вулицю, а котяки не надто розуміються на тонкощах людських свят))) Проте десь через півгодини після бою курантів і розпивання шампанського мене почали будити-вітати дзвінками і смс саме ті люди і саме в тому порядку як я хтіла і мріяла, це насправді було несподівано, бо зазвичай я отримувала привітання як відповідь на свої, а тут виявилось що і без поштовху з мого боку про мене багато людей пам"ятають. Звісно я потім сама розіслала привітання, проте я вперше отримала раніше ніж дала...

А потім прийшли батьки і принесли подарунки, напрочуд саме ті на які я не сподівалася, а  саме мріяла, з дитинства не було таких збігів...

І виявилось що свято таки свято без тих символічних 30 секунд які знаменують перехід із року в рік...радість є і без них...і пофігу як зустрічати нові 365 днів, головне вірити в те що вони тобі принесуть...

P.S. Ялинку я прикрасила тіки сьодні, і мушу сказати задоволення від процесу прикрашання 30 грудня і 3 січня абсолютно ідентичне)))