Ще три дні і я вже не зможу казати "От коли я захищусь"...
Майже все готово, завтра друкую плакати, переплітаю "перший екземпляр" дисеру, і готую останні папірці на захист. Для повного щастя завтра ми працюємо за понеділок (Євро, будь воно не ладне), а в понеділок все буде зачинено...цензурні слова у мене закінчились ще вчора...
Змоталася на день в Одесу на конференцію, таки я вже старію, раніше такі ескапади проходили якось легше... Конференція була на диво пізнавальна, і, що саме цікаве - практично повністю україномовна. Навіть ті хто з поваги до господарів робили доповідь російською на питаннях всеодно збивалися на українську))).
Нарешті очно познайомилась з львівськими колегами з якими ми співпрацюємо. Сьогодні дізналась що в результаті конференції мені зробили відгук на автореферат там де я його взагалі не чекала ))
Величезна подяка за гостинність Поллі, якби не вона я чесно не знаю, щоб я робила посеред чужого міста до першої ночі (привіт покращенному розкладу поїздів)...
По приїзду прямо з корабля на бал повезла батьківську кішку до ветеринара - невдало стрибнула з антресолів. Невеликий перелом у стопі, але навіть гіпс не накладали, сказали тільки дещо обмежити в русі на пару тижнів...

P.S. Трохи реклами - отримала на згадку про зустріч книжку Тетяни Ярцевої, проковтнула за ніч у поїзді, приємно вражена)

Хвилин 15 розв"язувала задачку:

Зі злого:
 - писали сьогодні на засіданні кафедри диктант про те як у нас покращилось життя заяву про відпустку за власний рахунок...отаке от у нас "покращення вже сьогодні"...Табачник таки найшов як помститись...
 - пішла в банк, хотіла заплатити за конференцію в Пітері. Комісія за платіж більша самого платежу...прийшлось писати дядьку в Москву і з ним домовлятись, бо переслати йому гроші поштовим переказом виходить в кілька разів дешевше...
 - після захистів магістрів одна з секретарок видала "Що, невдячні у тебе студенти?", я зі щирим здивуванням запитала "Яким чином мені мають віддячувати?". Виявилось це був закид з приводу того що хлопці не "накрили галявину" після захисту, "А от на інших кафедрах навіть заочники накривають...". Таке враження що людина з голодного краю...так, є традиція  що випускники святкують захист разом з викладачами, але це не обов"язково, не завжди виходить у групи домовитись про час, зрозуміло що на старших курсах всі працюють, а у викладачів робочий день коротший. А вдячність можна висловити і просто підійшовши і подякувавши, цього більш ніж достатньо і це набагато приємніше бо зрозуміло, що така подяка справді щира.

З хорошого:
 - магістри у нас цього року справді умнічки. За два дні - одна четвірка. І у багатьох роботи такі що трохи додати і буде повноцінна дисертація, та і захищаються вони на рівні.
 - таки пробилася у приймальну на серпень, так що цього року відстріляюсь і можу на кілька років забути про цей дамоклів меч.
 - з післязавтра я у відпустці, аж до кінця липня. А потім ще буде 10 днів у вересні

З веселого:

Є у мене родич, племінник бабусі. Типовий "невизнаний геній" - купа ідей, жодна з яких так ніколи до кінця не була доведена, при цьому працювати він "на когось" не хоче, та і брати його на роботу вже ніхто не бере, бо знають що лиши на півгодини самого - наробить такого що потім півроку розгрібати будеш...
Зараз йому років 45-50...вже років 15 ніде не працює, не п"є (це мабуть єдина його чеснота), живе як бомж в напівзруйнованому батьківському будинку, без води і світла, бо відключили за несплату. За які гроші живе і як живе - загадка. Всі намагання рідних йому хоч якось допомогти ніякого ефекту не мали. Його старша сестра готова його забрати до себе в Ізраїль - не хоче. Працювати на якійсь найпростішій роботі на кшталт двірника чи сторожа - не хоче.
Зате періодично дзвонить своїй тітці (моїй бабусі) з розповідями про те як важко йому живеться. Бабуся, звісно, тим всім страшенно переймається, шле посилки з продуктами і поштові перекази, які він навіть не спромогається забрати з пошти. Бо на неї виявляється йти треба.
В останній приїзд його сестра залишила у подруги для нього гроші. Чималі гроші, з домовленістю що вони йому будуть видаватися частинами до наступного приїзду (дати все одразу - спустить за кілька днів, на черговий проект). Так він і по них не їде. Тільки дзвонить бабусі і розказує як він харчується по смітниках (на дзвінки звідкілясь гроші знаходить)
Моїй бабусі 75 років, у неї хворе серце і дуже слабка нервова система. З квітня місяця у неї перманентна гіпертонічна криза бо любий племінник довів її до нервового виснаження...І зрозуміло, що поки є причина для постійного хвилювання стан не покращиться, а як цю причину прибрати, ніхто не знає, бо якщо він не дзвонить - вона хвилюється, дзвонить - теж хвилюється...

...мені щороку трапляється студент з яким на весняні захисти приходиться дороблювати диплом он-лайн в останню ніч перед здачею...причому так чудять не тільки бакалаври (це принаймні зрозуміло), а і магістри...
От на зимові захисти - там де бакалаври-заочники і спеціалісти все без проблем і вчасно робиться...
Може то весна так діє?

Їду я в неділю з дачі, вряди-годи сама, бо чоловік поїхав по ремонтних справах, нікого не чіпаю, одягнута типово по дачному, в старих штанях і футболці, ще й в хустинці бо голова не мита.
На одній з зупинок заходить хлопець, років 19-20. Сідає поруч і починає розпитувати куди їде автобус. Пояснюю. Довго розпитує, я терпляче відповідаю, бо приводу посилати як би нема. Вичерпавши тему автобуса, пробує з другого боку:
 - Ты цветы с дачи везешь?
 - Мы на "ты" не переходили
 - И сколько ж тебе лет что тебе выкать надо?
 - Много.
 - Двести?
 - Еще больше.  Молодой человек, пересядьте пожалуйста на другое место или пропустите меня.
Пробурчав щось про те що "Зачем отвечала раз такая гордая", я пересіла на інше місце, одиночне, а він вийшов на наступній зупинці.
Мені от цікаво - що це за нова манера залицяння. Я розумію, що я виглядаю вельми молодо, в певному одязі років на 10 молодше ніж насправді, але хіба то є приводом "тикати" незнайомій дівчині, ще й явно намагаючись з нею познайомитись? Чи на Троєщині дівчата на таке ведуться?

День лізингу і маркетингу розсилки автореферату.
Сама суть розсилки для мене досі залишається загадковою. Точніше я розумію, навіщо розсилати автореферат по бібліотеках СНГ, вузах України та профільних НДІ - це логічно, хоча у наш час це насправді можна було б зробити кількома кліками в поштовій програмі, але то таке - бюрократія дерева не береже. Але, встрельте мене, я не розумію навіщо тарабанити на пошту примірники для членів вченої ради і платити по 2.5 за те щоб листоноша відніс їх туди звідки їх принесла я. Не говорячи вже про те що я ще маю потім всіх їх обдзвонити, впевнитись що автореферат таки до них дійшов і якщо ні - принести ще раз, слава Богу цього разу вже можна напряму.
Але як виявилось це ще дрібниці.
Прийшовши у відділення ми дізнались що марок у них нема. Не завезли. А відправляти ми маємо тільки з цього відділення. І якщо ми не відправляємо сьогодні - захист прийдеться переносити.
Ладно, колега їде в сусіднє відділення за марками. Привозить, клеїмо, по 75 конвертів у кожного (секретарем таки корисно попрацювати, швидкість поклейки марок у мене досі непогана). Віддаємо...і тут виявляється що марки нам продали неправильні і треба доклеювати, бо у нас більша вага...і взагалі відділення закривається на обід...
Цього разу за марками їду я, вже зі зразком щоб переважили і продали скільки треба. Встигаю за 2 хвилини до обіду (виявляється у різних відділеннях різний графік роботи). На пошті такої кількості марок нема (в цьому місці я ледь не розревілась)...добре що у відділенні є кіоск філателії і глянувши в мої перелякані очі поштарі спільними зусиллями набирають потрібну кількість, але дрібними номіналами.
Повертаюсь у своє відділення, яке якраз дообідало і обклеюємо 150 конвертів марками по другому колу і нарешті отримуємо довгоочікувані штемпелі на списках розсилки...

Вже з місяць мене не полишає відчуття нереальності того що відбувається...весь час муляє думка що щось тут не так, щось порушилось у звичному плині життя. Як завжди в моєму житті все вирішилось протягом кількох тижнів. Не знаю чи це доля чи характер, але так було завжди...я тягну-тягну, а потім за місяць роблю те на що у інших пішло 2-3...
Нє, насправді все абсолютно реально - на столі лежить свіженький, щойно з типографії Атестаційний вісник з повідомленням про мій захист, поруч стос конвертів з авторефератами для завтрашньої розсилки...А я дивлюсь на титульний лист і ніяк не осягну що це моє ім"я і моя робота...і що максимум за два місяці це все закінчиться і я таки зможу приступити до чималенького списку "Я це зроблю після захисту дисертації"...
Мабуть це мене і лякає, у мене таке враження що я розучилась жити просто так, коли вільний час це просто вільний час який ти можеш витратити на будь-що. Останні років десять я точно не знала що це таке...Нє, я звісно розважалась, відпочивала, подорожувала, але у мене ніколи не поставало питання "що я робитиму завтра"...Я закінчувала школу, вступала у вуз, вчилась, писала бакалаврську, магістерську, дисертацію...і завжди були речі які я відкладала на потім. А тепер це "потім" підійшло впритул і чогось мене налякало...

Une semaine qui a passe comme un jour, comme une reve...Une semaine parmi des amis, parmi ceux qui depuis 15 ans sont vraiment une partie de ma famille...Malgre la fatigue et les nuits blanches je regrette vraiment que c`etait si court...Heureusement qu`on peut etre sur qu`on se verra encore et encore, ici ou la-bas, peu importe...et on manquera toujours du temps car il y aura toujours tant de chose a raconter et a faire decouvrir...

Я таки це зробила! За 22 дні я пройшла всю бюрократичну машину і навіть встигла подати об"яву в Атестаційний вісник до 20 числа, тобто за 960 грн, а не за 1450...Попереджуючи деякі коментарі - це були єдині гроші які я заплатила і це абсолютно офіційний платіж.
Навіть не знаю що мені допомогло - чи то мій імідж "дитина-дитиною", чи деякі фамілії в моїх папірцях, чи то просто зірки добре встали і мені поталанило...хоча звісно нерви потріпали добряче - є у наших бюрократів така манера, спочатку сказати "Що ви мені принесли за маячню?" (не той шрифт, не той абзац, неправильне скорочення і т.д.), а потім, коли ти вже гарячково прораховуєш подумки як будеш цей папірець перепідписувати тобі кажуть щось на кшталт "Ну ладно, на перший раз пробачаємо"...Доречі самі страшні люди це аж ніяк не члени вченої ради які дають добро на захист роботи і дивляться що власне ти написав. Сама страшна людина - секретар Вченого секретаря, яка або дає твої папірці на підпис начальнику, або посилає тебе їх в десяте правити...
Звісно терміни у мене все одно лишаються дуже стислими, особливо через 10 днів "травневих канікул" (ніколи не думала що вони мені так стануть поперек горла). Для повноти "щастя" в неділю на тиждень прилітають мої французи...а мені за наступний тиждень треба:
 - вичитати, роздрукувати, зшити і віддати примірники дисертації опонентам
 - узгодити і віддати на друк автореферат
 - підготувати все для розсилки автореферату
 Плюс пари, бакалаври...коротше кажучи спокій нам тільки сниться....
Але вершина вже видніється, що не може не радувати...