Незвичний священник Іван Рибарук – Олег Володарський
- 11.04.19, 20:26
Отець Іван, наче батько, по-доброму споглядає за усім і посміхається краєчками українських очей
Молитва перед Криворівнянською іконою Божої Матері
ВТІЛЕННЯ ТВОРЧИХ ЗАДУМІВ
Полум’я свічок, привезених мною із церков, в яких ми знімали «Сповідь», зігріває мій домашній вівтар, даруючи тепло та затишок. Для мене вогонь церковної свічки – це те полум’я, в котрому обпалюється та загартовується український дух. Той дух, котрий так важливо зміцнювати, аби вилікувати нас від тієї рабської покірності, котру нам насаджували сотні років, винищуючи найкращих та возвеличуючи мерзенних. І це не радикалізм, котрий вибухаючи, випалює все на своєму шляху. Націоналізм, той дієвий патріотизм, як та церковна свічка, розмірено горить, даруючи тепло та світло, проте не чинить горя своїм полум’ям.
Бог і Україна. Беззастережна віра. І любов до всього, що дарував нам Господь. Мені неодноразово докоряли тим, що під час війни я ставлю хрест попереду меча. Та це не випадковість, а вкрай усвідомлене переконання – спочатку каяття і розмова з Богом, і тільки потім ставати до захисту Батьківщини. З Божою допомогою ми все здолаємо. Ми сильніші Духом та Вірою. Ми мудріші історією та культурою. Ми в своєму праві – жити вільно. І лише ці духовні прагнення виведуть нас із біди, війни та горя. Якщо з нами Бог і Україна, то хто проти нас?!
А зовсім скоро піде дощ… І кожен із нас, почувши, що війни більше НЕМАЄ, зніме взуття та стане танцювати босоніж під дощем. Це буде танець відчаю, танець смерті, танець туги за тими, кого вже не повернути. І під кроками того танцю вода з калюж буде бризками осідати на взуття та одяг і одразу ж буде змита зливою. Всі сховають парасолі, будуть дивитися в небо та мовчки дякувати Богу за МИР. А з небес нам будуть посміхатися ті, хто заплатив за цей танець власним життям. А ми будемо танцювати під дощем і знати, що ми не перемогли – ми вистояли. Один до десяти. Ми повертаємося до своєї колиски – Київської Русі.
Незвичний священник Іван Рибарук. Інакомислячий для меркантильного світу, що підпорядковується грубому та злому тирану, котрий так жорстоко розриває людські душі на шмаття, возвеличуючи гріхи та принижуючи чесноти.
Він, наче батько, по-доброму споглядає за усім, що його оточує і посміхається, краєчками УКРАЇНСЬКИХ очей. Я, здається, починаю розуміти, звідки у нашої Нації ця ледь помітна посмішка вглибині очей. Це вікова мудрість нашого народу. Українець дивиться на подарований Господом світ і мудро посміхається. В цю мить Бог поряд з ним. Таке усвідомлення передається з молоком матері, з вечірньою та вранішньою молитвою, недільною проповіддю та різдвяними колядками…
Це безкрайня любов. Величезна. Неосяжна. Бог і Україна. Танками, кулями, зброєю любов не вимолиш.
Назавжди запам’ятаю фразу отця Івана: «Це нам здається, що ми молимося за Небесну сотню. Ні. Це вони так люблять нас і так піклуються про нас, що ми відчуваємо їх багатоголосу невпинну молитву за України та Українців».
Уяви хоч на мить, жовто-синій, як ти молишся за упокій загиблих на Майдані, на війні в тилу, а в цей час чуєш молитву за усіх нас. За Україну, за майбутнє, заради якого вмирали наші Герої. Це змінює усвідомлення життя. Ти раптом перестаєш бігти, поспішати, метушитися…сідаєш біля храму, дивишся на гори, а з самої глибини душі лине молитва за тих, хто ціною власного життя дав тобі і твоїм дітям змогу жити, за тих, хто тільки має прийти в цей світ, за усіх нас. І лише потім за себе. Совісно, скромно, богобоязливо, тихо і мудро.
Під дощем. Вільно та відчайдушно наступаючи на калюжі, дивлячись одне одному прямо в очі, в глибині яких живе Бог. Гуцули відмолюють всіх нас навколішки. А ти не хочеш спробувати теж саме? Зроби це. В тебе вийде.
Каюся тобі, мій рідний, – так само, як вони став навколішки перед іконою Манявської Божої Матері. І краєчок скелі всередині мене відколовся… і в самісіньку душу потік життєдайний єлей. Тихий, спокійний та добрий. Там…під дощем…зустрівшись поглядом з сотнями очей…
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Іван Рибарук
