Пам.яті В.Вернигора: оператора і людини!
- 17.03.16, 13:03
- Кіно вино і доміно
Нещодавно гортала записник, на букву "В" записано телефон Валоді Вернигора... Не віриться... не віриться... не віриться...
У мене є декілька моментів, котрих я ніколи не забуду: перше - це клуб "Зелена лампа"! Коли були студентські незадоволення щодо того, що нам показують кіно, надто зарубіжне, "на пальцях", ми жваво обговорювали ці проблеми у вузькому колі однодумців, звичайно ж, і Вернигор був з нами! Ми потім часто згадували при зустічі цей період нашого життя, ірочнічно-тонко посміхаючись при цьому, але відчуваючи духовну спорідненість!
Другий момент - коли я прийшла працювати на "Укркінохроніку", у коридорі студії я також зустріла Володю Вернигора. Він став моїм колегою! Талант його можна виміряти не знаю чим: глибокий, самобутній, геніальний! Але він відчував кіно, як мало хто! Він наповнював кадр кінематографічністю, він умів стилізувати кіномову, він любив кіно!.. Надзвичайно!
(Взагалі, було ще багато моментів, пов.язаних із Вернигором!).
Але, мабуть, найяскравіший - це коли я одного разу, проходячи повз телевізор, просто заклякла і не могла відійти від нього, поки не почались кінцеві титри. Потім впродовж 5 днів чекала на фільм, знятий Володею!
А було це так: моя мама дивилась кіно, я йшла повз телевізор... і раптом я зупинилася! Це було щось: магія кадру не відпустила мене: я бачила чорно-білі зйомки війни, це була не вітчизняна хроніка, це була сучасна війна, це був аут, це була розруха, перемога, чекання і щось ще: напевно, все таки кіно!... Кіно мене тримало!..
Наприкінці серії я прочитала титри: Оператор: Володимир Вернигор.
Потім я написала статтю про фільм, яку допомогла мені опублікувати в газеті "День" Діана Базиляк.
Головне, що досі я не вірю.... не вірю... не вірю...
2
