Нині надранок, 29 січня 2016 року, сниться таке: начебто ми з Анею Осадко спускаємося в підземний перехід. І я їй так емоційно заявляю: «Оце згадала вірш «Майтки», уявляєш, можна започаткувати глянцевий каталог жіночої білизни  з назвою “Майтки”!». А тут перед нами йде такий собі сивуватий дядечко в окулярах і так повертається до нас ненароком, начебто почув щось знайоме і, повертаючись, глипає на нас. Я впізнаю автора твору про майтки і шепочу Ані: «Послухай, а ось і Винничук, може, признатися, він у мене в друзях на ФБ», – а чоловік так щиро хихоче і йде далі… А Аня невпевнено каже: «Може, після?...», – і ми чомусь зникаємо за рогом великого будинку сталінської доби, що схожий на Будинок Уряду в Києві…

Так-от, після того, як я прокинулася, я одразу згадала, що вчора читала публікацію про новоопубліковану книжку Юрія Винничука «Аптекар» і що радять її прочитати серед інших творів! Отож, я подумала, що тра-таки прочитати цього «Аптекаря», що я і зроблю найближчим часом, не пожалівши 99 гривень на розвиток видавництва «Фоліо» (адже прогугливши, я дізналась, що книгу можна замовити поштою).

Уявляєте, люди, як працює наш мозок!!! Увечері ти бачиш картинку, що тра прочитати «Аптекаря»  Винничука, а вночі тобі сняться майтки!