Про книгу словами Автора

Дара Корній - "Щоденник Мавки"

І постають питання. І не одне, й не два «…чи стало в людях більше світла та віри, коли змінилася релігія і змінилося, відповідно, усе: уклад, звичаєвість, погляди на світ.»

А я «Складаю до купи ночі та дні. Лагідно й обережно, щоб часом ані собі, ані людям не нашкодити.» «Дитина природи. Я люблю, як вітер небом потішно жене до водопою небесного хмари-коні.» І «то незбагненно – засинати під хори тих небесних створінь. Я люблю квіти, бо вони такі вигадливі розповідальники. Люблю птаство, крилатих вісників  добрих та справедливих новин. Люблю звірів у лісі, бо кожен із них має свою історію – дивну та завжди цікаву. Люблю трави – оті, смарагдово-шовкові, які вчать мене дорожити життям.»

Але… «Що відбувається, коли настає кінець світу?» «Божевілля. То рожеві окуляри падають і розбиваються» «І ти, чи не вперше, хочеш чути тільки правду» …

«У кожної Мавки свій Чугайстер… я його відчула… Бо я – його Мавка, а він – мій Чугайстер…» «А Чугайстри приходять щоночі. Усідаються на галявині, виймають свою калинову сопілку і грають. Ох, як вони грають – душу з тебе виймають…»

«Давай поговоримо. Ми з тобою дорослі люди.»

«Мамо, вода в склянці від попелу сталі відразу брудною, а в річці той попіл тільки трохи був помітний, а потім взагалі пропав. Коли ми долаємо якісь негаразди чи неприємності, чомусь стаємо схожими на цю склянку з брудною водою. А чому не спробувати стати схожими на річку.»

«Утовкла. Чекала відповіді.»

«Ми ж маємо вибір…»

«Ні, вона шукала того єдиного, через тугу до якого загинула. Шукала не для того, щоб погубити, а щоб забрати своє собі.»

Однак «вже, напевне, не буде ніколи тут жінок. Звісно ж: жінка – це стихія землі, води. Де взяти таку, щоб і крила мала, як птаха літала, хоч інколи ставала росою, вітром, промінням, сяйвом, веселкою?» І щоб було так, що «все, що любить тебе, любить та приймає її».

Та й чи вдасться склеїти крила «під цим небом, де мало людей, а багато волі, де мало лжі, а багато простору та правди, де немає фальші, а найдорожче – любов до світу.»

Про книгу словами Автора

Галина Вдовиченко - "Купальниця"

Про книгу словами Автора

Валеріо Альбісетті - "Сміятися від усього серця"

"Можна звикнути бути нещасливим". Адже "щастя залежить не від зовнішніх обставин, а від того, що всередині нашого єства". "Людина є сумною, якщо вона так вирішила, якщо обрала негативні думки". "Людина завжди обирає, навіть тоді, коли не хоче, або думає, що не робила цього".
"Коли ми відчуваємо, що нас охоплює негатив, то ми не є справді собою". Швидше за все,"ти погано почуваєшся, бо так хочуть інші". А чи "помітив, що телебачення, преса, суспільство не визнають можливості зміни конкретної особи? "Їм достатньо приклеїти ярлик … частково тому, що вони поверхнево дивляться на справу, а частково тому, що таким чином … буде легше запанувати над тобою! " Зараз дуже часто "особистість сформовано на бажанні бути корисною". І дуже часто "навколишні бачать лише деякі грані твоєї складної та нескінченної особистості". Однак "важливо не сприймати близько до серця думки поганих людей", адже дуже часто "ти страждаєш через чужі справи" та чужі уявлення. Також "намагайся не повторити … помилки: ідентифікуватися з тим, що інші … думають або говорять про тебе". Бо "ти єдиний і неповторний. Ніколи не забувай про це". І так! "Припини боятися! Смійся". Бо "сміх від усього серця звільнить тебе, освіжить легені та голову". І пам’ятай: "ми можемо змінити стан нашої душі, нашу життєву позицію, наше ставлення до життя", адже "справжнє щастя – це відчувати власне серце, яке сміється попри все. Попри все. Тому що смуток є поза нами". Спробуй "стати справді вільним та відповідальним. Реалізувати іншу мрію". Адже "важливі не результати, а спосіб їх досягнення. І навіть більше. Важливо те, як ми живемо".
"Сміх від усього серця очищає організм". Доведено, що "це природний лікарський метод". Але все рівно - "без стресу існували б лише нудьга та бажання померти". А от "коли ми сміємося, то у нас виникає бахання жити"
Сама лише "постава тіла може допомогти тобі, щоб всередині тебе … зародилася повага до себе, радість та оптимізм". А ще "ставлення до свого тіла випливає зі ставлення до свого розуму, своєї душі". Задумайся. "А чим є старіння для особи з веселим серцем? Це лише один із етапів життя, такий самий, як інші".
І нехай "ми почуваємося самотніми у відкриванні знаків, вказівок, які допомогли б нам стати умиротвореними, допомогли віднайти сенс у світі, що став поверхневим та заплутаним, у житті, що є болісним та важким, але надзвичайно захопливим", але сміймося! І це має бути "сміх із глибини твого єства, викликаний щоденними ситуаціями і подіями: як звичайними, так і винятковими". Він "повинен бути спонтанним, щоб виглядати справжнім. Він повинен народжуватися у серці: після кумедної сцени, яку ви помітили під час покупок, через особливий вираз обличчя особи, що сидить поруч у купе потяга або у метро, або ж через незвичайні пустощі, які так полюбляють діти".
"Треба завжди жити так, щоб у глибині серця не втрачати таку веселість, мішанку здивування, спонтанності, подиву, невинності, веселості, самоіронії."
"Ти також спробуй сміятися серцем!" Приєднайся до "тих осіб, які вміють жити".