«Її випускний не цікавив: атестат до рук — і бувай, школо!» «Протягом багатьох місяців Кароліна мріяла про зовсім інше Життя»,«теперішній час її не цікавив, він був позбавлений тих барв та запахів, які вона воліла бачити тавідчувати навколо»

«У кожного свої страхи», і у неї теж.

«Вона не раз думала про те, як разюче змінився далеко від дому її рідний по мамі брат, старший від неї на десять років.» Але поки що їй «залишалося подумки підганяти дні: швидше б кінець школі!»

«Місто! За вікном автомобіля — миготіння вулиць, машин, світлофорів», столиця країни. «Що тут робитиме Кароліна?» Дала брату обіцянку: «Обіцяю якнайшвидше знайти роботу і влаштуватись із житлом», «я або влаштуюсь у Києві, окремо від вас, або повернусь до батьків» і почала своє нове життя

Шукаючи роботу розуміла, що «найкращі квіти — не в букеті», а «справжній подарунок відкривається не одразу!» Тому й вирішила, що «місце для пакування подарунків — найкраще в торговому центрі.» «Брат ідеї здивувався, а тоді випнув губу: хоча… спробувати можна… щось у цьому є!»

Згадувала минуле, роздумувала: «В усіх людей воно є. Але більшість з них весь час там копирсається, витягаючи назовні щось старе. Якісь образи, побиті цвіллю. А я не хочу. Зайшла в новий день, замкнула за собою двері в попередній, усе, живу далі. І на сьогодні я жалітися не хочу. І майбутнього не хочу боятись», «Прийде день, і ти станеш королевою». А мама не раз говорила Кароліні: «Ти обов’язково будеш щасливою»

І якогось дня «чомусь саме вайлуватого хлопця з камерою вона зауважила першим». Та й підішли журналісти саме до неї: «Підіграєте нам?», «Нам потрібна така, як ви.» «У неї феноменальна кіногенічність», і «було в побаченому щось значно більше, ніж гарна дівчина, спритна робота та ефектний результат. Невідомо як і завдяки чому». «Звідки воно в Кароліни?»

«Де ти всього навчилась?» «Ця фраза звучить у голові настирливими довбешками і через п’ять хвилин, і за годину, і наступного дня. Де. Ти. Цього. Навчилась. Бум-бум-бум-бум.»

«Яке в тебе минуле… А ти хіба його боїшся?... Хоча страх — це нормально. Якщо його зовсім немає — тоді в людини проблеми»

Запропонували змінити життя -«Ти ніколи не пошкодуєш про це»

Однак…

Життя - «немов у настільній грі», і «три місяці в Києві промайнули як один день, і цей день тепер не зараховано. Починай, Кароліно, спочатку, кидай свій гральний кубик, дивись, що випаде тепер. На те і гра»…

Хоча тепер може сказати: «Живу. Я заміж вийшла»

І напів-жартома додати: так «прикличемо удачу екзотичною вечерею», а «удача, натомість, десь затримувалась». Запропонували пропозицію, котра «полягала в тому, щоб доглядати п’ятирічну дівчинку за хороші гроші». Однак «Що буде, як завтра свавільна й непередбачувана Анна скаже, що маленькій Лесі більше не потрібна нянечка? Що вони робитимуть? За що житимуть?» Можливо, наврочила? Так і сказали: «До побачення! Завтра можете не приходити.»

Життя – зебра, і за темною смугою поблискує світла.

«Завтра на пів-восьмої щоб були тут і вже готові до ефіру. Залиште свою адресу та телефон, працівників наша машина зранку привозить… Будемо пробувати в прямому ефірі, наразі на цих книжкових вставках», «Такі, як ви, нам були б не зайві»

Бачилась з братом: «Чутки про твої успіхи на телебаченні сягнули берегів Дніпра, — він очевидно приготував цю фразу заздалегідь.» Але нічого, «Це лише початок!» «Я вчитись піду… На факультет культури і мистецтв… На акторське відділення»

Так. «У кожного свої слабкості» І кожен має власні способи боротьби з ними. І Кароліна теж.

«Але правда полягатиме в тому, що вона не хотітиме позбутися цієї залежності, бо якби захотіла — поставила б крапку»