На Київській землі (поемa)

1

Чудесна, ніжна і безцінна

Вся українська сторона:

Карпатські гори, полонини,

Степи, простори, край Дніпра.

Колишуться як хвилі в морі

На стеблах колоски хлібів...

Багата наша рідна мова

Звучить приємно наче спів.

Розумні люди. Все пізнали,

Із надр багатства підняли,

Міста висотні збудували,

Здається щастя досягли.

Досягнення людські безмірні,

Технічний розвиток стрімкий

І за останні півстоліття

Вже здійснено немало мрій.

2

Поборюють космічний холод

І океанську глибину

Південний і північний полюс,

Вершини гір, пустель жару.

Собі на службу ріки ставлять

(Щоб промисловим був наш край)

й ... хімікатом поле травлять –

З рекордом взяти б урожай.

АЕС великі розмахнули

В понад мільйони кіловат,

А разом з тим мабуть забули

Що Україна - хліб і сад.

Що треба вміло поєднати

Природну щедрість і прогрес,

Щоб ворогами їм не стати

При створенні земних чудес.

Життя кипить, а цю природу

Нащадкам треба зберегти,

Щоб був щасливим їх добробут

А хто ж це зробить,  як не Ти ?!

(далі буде)

З

Про біль землі, людей, їх долю,

Про „штучний атомний вулкан",

Тепер відомий всім Чорнобиль,

Дозвольте розказати Вам.

Як в ту квітневу нічку тиху

Після опівночі стряслось...

Таке й не снилось людям лихо,

Та з ним зустрітись довелось.

Ніхто тоді не сподівався

Що будуть спалахи вночі,

На небі хмари не збирались

І не чекалися дощі.

Зірки приємно зігрівали

Закохані серця теплом.

Земля весною оживала –

Пахучим цвітом і листком.

В природі все відпочивало

(Крім сов і кажанів вночі).

Красиве місто Прип'ять спало,

Село Лельов і Копачі.

4

Та враз ... мов блискавка ... а потім

Червоне світло над селом

І над сосновим лісом, полем,

Над містом, річкою, над сном.

О ні! Там небо не палало,

Секундна блискавка була,

Будівлю блока розірвало,

Хоч гуркіт не збудив села

Це блок четвертий загорівся

Ще з невідомих всім причин,

Немов з вулкана виривались

Вогневий промінь, іскри, дим.

Це він графіт радіаційний

Таку біду там натворив,

Там два вогні були суцільні –

Звичайний і з нейтронних сил.

5

І по тривозі на машинах

Пожежна вже команда тут

І не відступить ця дружина,

Стволи не випустить із рук.

Сміливі люди за хвилини

(їх не злякав вогневий жах)

Піднялись швидко по драбинах

На тридцятиметровий дах.

Пожежники стояли сміло.

В великій гідності вони

Своїм життям тоді прикрили

Всіх нас від гіршої біди.

Бійці себе не пожаліли,

Віддали сили до кінця,

Пожежне полум'я згасили

Ціною власного життя.

Було пожежних двадцять вісім

І кожен те зробив що міг,

Від всіх живих поклін їм низький

їх подвиг третій блок зберіг.

(далі буде)

6
Шістьох знесилених і хворих
При всіх зусиллях лікарів,
При всіх медичних допомога
Не стало ... за п'ятнадцять днів.
Їх нагороджено посмертно
„За мужність в боротьбі з вогнем"
Помер Ващук, помер Тищура,
Володя Правик теж помер.
З тих наслідків прожив недовго
Ігнатенко і Титенок,
Зійшов з життєвої дороги
Не ставши батьком - Кибенок.
До них пошана вічно буде
Тепер і нових поколінь ...
І пам'ятаймо завжди, люди,
Чорнобилку - гірку полинь.
7
Хоч і велике лихо сталось,
Але ще майже дві доби
Таємно вченими вивчалась
Забрудненість землі, води.
І людям правди не казали,
Що вибух небезпечний всім,
Що в цих полях, містах і селах
Скрізь окупантом атом сів.
Щоб паніки не піднімати
Сказали: „Тільки на три дні
Покиньте, люди, свої хати,
Бо ще четвертий блок в вогні"...
В тривожний час спішили люди
Вивозили дітей батьки,
Що з ненародженими буде? –
Вагітні плакали жінки.
А діти, мов дорослі стали,
Їх личка теж були сумні,
Батьки в їх поглядах читали:
„Я жити хочу, вір мені..."
А той масштаб евакуацій
Тривожні породив думки.
Адже загроза радіацій
Це не на дні, а на роки.