Юлія Подобєд, дизайнер

Піарник, який навчився «шити щастя». Створила свою творчу майстерню Podobed Studio з індивідуального пошиття жіночого одягу. Особлива любов у Юлії до створення суконь і спідниць. Запустила лінію аксесуарів Le Detail.

Тільки на останньому місці роботи в топовому PR-агентстві я зробила себе і зрозуміла, скільки я насправді «стою». Там я познайомилася з принципами, які потім перенесла в свою роботу.Перше - всього не переробиш. Друге - людина, яка має хобі, вирішує свої завдання швидше, тому що їй хочеться звільнити час для свого захоплення. Третє - якщо робота і хобі збігаються, робіть свій відпочинок якісним, освітнім,таким, що приносить задоволення.

Багато хто страждає через те, що не знають, чим хочуть займатися. А я ж знала, що хочу робити, але не знала, як заробити на своєму захопленні шиттям, яке вже було у мене зі школи...
Я шила тільки для себе і за невелику плату виконувала замовлення від друзів і знайомих з ремонту одягу. Але, наприклад, без уміння робити викрійки я була прив'язана до таких журналів як Burda. Клієнти ж просять шити не по журналу, тому в таких випадках відразу відмовлялася від замовлення.

Три роки тому отримала базову освіту за спеціалізацією «кравець». Після курсів у мене звільнилися руки (мій викладач навчив шити без викрійок!) - І в останні півроку перед звільненням я спала тільки по 5 годин на добу, відшиваючи замовлення.

Моя ніша - між ательє з ремонту одягу та подіумом. Я шию для людей середнього та вище середнього класу, які не люблять пафосу. Вони хочуть поговорити про життя перед приміркою, випити кави і носити якісний, ексклюзивний і стильний одяг.

За рік до звільнення я почала підготовку. Заплатила за квартиру на кілька місяців вперед, відклала певну суму на перший час, купила швейну машину, оверлок, манекен, доменне ім'я, матеріали, створила логотип, зробила бирки, придумала слоган «вміємо шити щастя». Я була готова до старту.
Перший рік після переходу в нову сферу став роком знайомства з собою. Так, працюючи в колективі, ми «обростаємо» звичками, які нам насправді не властиві: пити каву по 10 разів на день, починати роботу в певний час і т.д. На вільних хлібах я зрозуміла, що ефективніше працюю, наприклад, вставши о 5 ранку і закінчивши до 10. Коли я працюю, то телефон і соціальні мережі відключені. Також я завжди складаю список замовлень, розподіляю їх по днях та строками. А щоб день не складався тільки з шиття, планую зустрічі з людьми.

У мені вдало поєдналися вміння хендмейдера і піарника. Після старту я завела невеликий сайт-блог, сторінку на Facebook і аккаунт в Instagram, плюс допомагає сарафанне радіо. Пишу про свої роботи на Facebook, але тільки тоді, коли є настрій...

Одного разу я пошила собі сукню за 220 хвилин. Я згрупувала типові завдання, визначила порядок справ, щоб зменшити витрати часу, і зрозуміла навіть те, як часто потрібно міняти оверлок! Природно, клієнтові я так швидко шити Не буду ніколи.
Моє нинішнє фінансове становище покращилося, в порівнянні з серединою року самостійної роботи. Тоді мені знадобилася позика на запуск лінії аксесуарів з моїм бізнес-партнером і на звичний мені відпочинок закордоном, нехай і бюджетний. Мій висновок: для безболісного переходу зі стабільного доходу на «проектний» - почніть вести облік витрат і проаналізуйте їх у звичайній таблиці Excel. Моїм завданням було позбутися деяких другорядних витрат і навчитися отримувати за меншу суму все те ж, що й раніше. Впоралася.
Було багато уроків. Прислухайтеся до інших людей, але приймайте свої рішення. Не звертайте уваги на тих, кому за 40, але вони досі сидять в офісі на ненависній роботі без керівної посади.

Щоб розвиватися швидше, спілкуйтеся з тими, хто розумніший і сильніший вас.

Шукайте свою унікальність. Беріть давно створені речі, завертайте в нову оболонку і продавайте. Мій директор з PR-агентства створив зі своїх захоплень Kyiv Running Tours. Він поєднав свої вміння і захоплення (біг, знання англійської та Києва) і тепер проводить ранкові пробіжки з іноземцями, розповідаючи їм про столицю.

Не кажіть іншим «так», кажучи собі «ні». Ми часто погоджуємося на те, що нас не влаштовує.
Немає пігулки щастя, поки ви не знайомитеся з собою. Пробуйте себе в різних сферах, не турбуйтеся через невдачі. Але помічайте ті справи, невдачі в яких викликають у вас бажання повторити і спробувати ще раз.
За рік після відпочинку влітку 2014 я пошила 100 суконь і 40 спідниць. До речі, три чверті клієнтів, які звернулися до мене одного разу, повернулися в другий і третій раз. А деякі - в 12-й! Моє досягнення в тому, що я не зійшла зі шляху, що змогла знайти підтримку в своєї мами і що мене оточує нереальна кількість крутих людей.

Юлія Патяк, дитячий фотограф

Успішний менеджер фінансової компанії вибрала для себе нішу - фотографія майбутніх мам і новонароджених дітей.

Піти з основної роботи я вирішила тоді, коли моє хобі - фотографія - стало займати занадто багато місця в моєму житті. До відходу я працювала у фінансовій компанії, де була досить успішним менеджером. Саме цей фактор дав мені можливість мати таке дороге хобі як фотографія.

Довгий час я займалася фото на аматорському рівні, підробляючи на невеликих замовленнях для друзів. Мені хотілося вчитися, щоб знати більше, тому я ходила на майстер-класи, їздила на навчання за кордон і брала участь у виставках.

У міру розвитку часу на обидві сфери вже не залишалося. Та й інтерес до поточного заняття став холонути - все-таки я присвятила йому 7 років. Тоді я й зробила свій вибір. З жовтня 2014 я ніяк не пов'язана з фінансовою сферою. Тільки фотографія на професійному рівні.
Іти у нікуди, покладаючись тільки на власні емоції і бажання, - не можна. Треба адекватно оцінювати свої здібності і можливості, а також вчитися і готуватися до вільного плавання. Вибирати для цього потрібно те, що не тільки подобається, але і добре виходить. Ці два моменти не завжди йдуть рука об руку. Навчання та профільні конкурси допомагають це прояснити. Стане зрозуміло, чи підійде взагалі вам ваше хобі як заняття з довгостроковою перспективою, і володієте ви достатніми навичками, щоб успішно себе презентувати на ринку.

Якщо не станете кращим - не будете заробляти багато, тому потрібно готуватися до зміни професії. Так, чотири роки до відходу з фінансової сфери я «варилася» у фотографії, вчилася, напрацьовувала навички, набивала шишки і отримувала досвід.

Зйомка вагітних і новонароджених малюків - це і маркетинговий хід, і особиста потреба. У цей період сім'я щаслива, а, значить, і фото завжди радісні, світлі - і я працюю в оточенні одного тільки позитиву і щастя.
Робити щось добре - мало, якщо ви не можете це продати. Перехід у фотографію зі стану успішного менеджера багато в чому визначив мій успіх. Продавати себе я вміла завжди.

Але без труднощів не обійшлося: спочатку робочий процес був не дуже добре організований, тому замовлень виявилося більше, ніж я могла потягнути фізично. Навичок обробки не вистачало - я затримувала терміни віддачі фото. З реквізитом теж нелегко - знадобилося приміщення для його заготівлі. Зараз я вирішила всі ці моменти - я працюю з командою надійних профі, які займаються в  постпродакшені, весь матеріал віддається чітко за графіком, у відмінній якості, а нова квартира-офіс передбачає величезний зал для зберігання реквізиту.
Було таке, що невідомість лякала кожен місяць. Коли я залишилася наодинці з фотографією, у мене з'явилися складнощі з плануванням бюджету, часу і т.д. Фактора постійної зарплати тепер не було. Пішло 2-3 місяці, поки я розібралася з цим.

Тоді ринок дитячої фотографії я знала мало. Але мій сегмент дуже вузький, тому я зробила ставку на його ексклюзивність (крім вагітності та немовлят до 1 року, я не знімаю нічого) і правильну подачу. Правильна подача - це вузько «заточений» сайт з інформацією тільки про даний вид зйомки, це позиціонування себе у всіх засобах, де можна про мене почитати, - тільки як фотограф новонароджених і все, це статті про цікаві факти тільки по темі.

Сарафанне радіо - кращий «движок» в моїй справі. Але також для промо своїх послуг я створила сайт, «залила» портфоліо в Facebook. Туди я активно пишу статті з практики, все - з досвіду з оригінальними текстами. Намагаюся уникати шаблонів - тому мої клієнти знають, що отримають щось таке, чого немає більше ні в кого. Це і кілька стелажів, і полиці з незвичайним реквізитом, і інший підхід до кожної нової зйомки, і нетипова розкадровка.
Якщо у мене з собою візитки-буклети, я не соромлюся роздавати їх майбутнім мамам. Фотографи-колеги сміються, що я мам за руки хапаю, і це не красиво. Але мені абсолютно все одно, що про мене говорять конкуренти. Головний показник того, чи правильно я щось роблю, - це кількість замовлень і ті суми, які клієнти готові за них платити. У мене щоденні записи на зйомку і свою відпустку я планую в тій країні, куди хочу поїхати, а не куди вистачає грошей. Це показник для мене.
Я завжди хотіла робити все краще, дороге і впізнаване - зараз, нарешті, це у мене виходить. На самому початку мені коштувало це величезних вкладень - всі зароблені від зйомок гроші йшли на купівлю кращого реквізиту, який я могла знайти, замовляла його з-за кордону. До слова, це найбільша помилка наших фрілансерів - вони витрачають зароблені гроші на проживання, замість того, щоб вкладати в себе.

Родичі досі називають мене безробітною. Колеги щиро дивуються і досі не розуміють, як можна жити на доходи від фотографії. Ну, а вірні друзі радіють і підтримують, що дає мені сили і натхнення продовжувати.

Марина Попехіна, перукар
Юрист, який через непереконливі перспективи своїх досягнень змінила престижну, але не улюблену професію, на крісло перукаря, щоб працювати у вихідні і отримувати від цього задоволення.
Одного разу представила себе 50-річної. Банк, офіс, крісло, монітор, купа паперів, таблиці, розпорядження, накази та кава-кава-кава ... У дзеркалі - заклопотане обличчя з приємним сірим відтінком. Обличчя жінки, що стала директором чогось в чиїйсь компанії, в нервовому стресі, з випадаючим від перенапруги волоссям. Прийшло усвідомлення того що, я зайнята престижною роботою, яку не люблю і не хочу робити. Кар'єрні сходи і навіть велика кількість друзів не давали мені такого задоволення, яке б перекривало величезне навантаження по роботі.
Біля мого будинку був салон краси, в чудову атмосферу якого я завжди приходила після судових засідань. Робочий день перукарів виглядав ідеально - вони робили те, що любили, дарували красу і гарний настрій собі і клієнтам. Я ж проводила нескінченні тужливі годинни в судах, прийомних та інших інстанціях, живучи в очікуванні вихідних. Все частіше виникало питання: на що, власне, я витрачаю своє єдине життя?
Бажання змінити роботу зріло близько двох років. Пам'ятаючи про дивовижну атмосферу салону краси, я вирішила відкрити власний. Ми з родиною переїхали до Києва. Але в столиці бізнес-старт - більш витратне підприємство, ніж в Маріуполі, тому в мене народилася думка про навчання. Я вирішила закінчити курси перукарської справи, раз вже поки не можу дозволити собі бути власником.
У мене був план: по завершенні курсів орендувати місце і працювати без клопоту. Однак навчання все перевернуло - мені перехотілося іти з компанії, де я проходила навчання, так як побачила там безліч перспектив для свого розвитку.
Сьогодні я вже майстер-модельєр. Також проходжу навчання на технолога бренду. У мене сформувався план на найближчі п'ять років. Розворушилися і мої друзі, ми стали частіше бачитись наживо, а не онлайн. Як мінімум раз на місяць вони вибираються з Facebook до мене в салон на регулярний «техогляд».
У своєму графіку роботи я підбудовуюся під клієнта. Якщо необхідно вийти в конкретний день в певний час - я в салоні. У мене немає конкретного вихідного дня, можу працювати і рано вранці, і пізно вночі. Це мій особистий вибір, який дає результат, - на сьогодні у мене практично весь день розписаний. Клієнти дуже цінують такий підхід - вони повертаються.
Я не очікувала, що перукарська справа - це настільки важке навантаження, коли з 9 ранку і до 21 вдається присісти всього пару разів. Це найнесподіваніший мінус. Тому в спортзалі на тренуваннях я особливу увагу приділяю тренуванні спини.
Я з першого дня стала заробляти. Це було дуже несподівано! Навчання, покупка інструментів та інвентарю окупилися в перші три-чотири місяці. У нашій професії все залежить від участі - якщо пішов у відпустку, то не заробляєш. На сьогодні мене все влаштовує. Але я хочу більше. І буде більше.
Перед зміною професії все добре обміркуйте і ... зробіть це поступово, маленькими кроками. Будьте готові до несподіванок і будьте гнучкими. Навіть якщо у вас є план, не можна передбачити, що станеться після початку - можуть відкритися такі речі, про які ви і не здогадувалися.
Один з найголовніших уроків - у мене дуже багато сил для змін. На щастя, я зроблена з міцного матеріалу.
Тепер я знаю, що у свої 50 років у мене буде як мінімум два салони, де я буду арт-директором. У мене є донька, якій я могла б залишити розпочату справу, якщо їй це здасться цікавим. Ще мені здається, що я стану хорошим прикладом для неї. Це дуже надихаюча перспектива для мене.

Галина Єфімова, миловар

Змінила посаду фінансиста на майстра миловаріння. Вважає, що даний професійного щастя - в задоволенні від процесу трансформації хобі в прибуткову справу.

Насправді сталося дві зміни професій. У 2008-му році я пішла з банківської сфери, в якій пропрацювала 5 років. Йдучи в декрет, я звільнилася. Вагітність перевернула моє життя - раптово потягнуло на творчість, почався внутрішній пошук.

Вийшовши з декрету, я повернулася в сферу, але вже в рекламний відділ по роботі з банками. Але через 7,5 місяців я звільнилася і звідти. Саме тоді я утвердилася в думці, що якщо і робити рекламу, то тільки своїх проектів. Чим зайнятися? За прикладом подруг зайнялася миловарінням. Так все і почалося.
Піти у вир з головою можуть тільки дуже сміливі люди. У мене ж була фінансова підтримка чоловіка, що дозволило з головою зануритися в миловаріння. При відсутності підтримки - краще починати з малого і йти з основного місця роботи після досягнення певного стабільного рівня доходів. Адже якщо відразу все кинути, то можна впасти в прострацію і депресію, тому що на старті навряд чи ви отримаєте великий дохід. Мені знадобилося близько трьох років, щоб вийти на стабільний рівень заробітку, хоча він все-таки більше сезонний. Але цього мені вистачає на те, до чого звикла.

Я - самоук. По темі миловаріння в інтернеті є настільки великий обсяг інформації, що навіть не потрібно щось особисто відвідувати. Досить і рецептів, і відео-уроків, і майстер-класів. Також я купувала у конкурентів продукцію, придумувала нове, експериментувала і втілювала в життя. Приблизно місяць вивчала способи швидкої і недорогий закупівлі інгредієнтів. Ще місяць знадобився на розробку власної лінії продукції.
На старті зовсім не знала, як рекламуватися. Сайту теж не було. Тому, коли я тільки запустилася, щоб отримати перших клієнтів, я пішла по знайомих, салонам краси, спортзалами та т.д. У студентські роки я займалася розповсюдженням косметики, а коли пішла з банку, то цілий рік присвятила продажу. З того часу у мене відмінні навички продажів. Вихідці з мережевого маркетингу можуть продавати в будь-якій сфері.

Тоді справа йшла до Нового року, тому замовляли більше для подарунків своїм друзям. Точно також я надалі використовувала й інші свята - день Святого Валентина, 8 березня і т.д.


Зрозуміла, що мило - сезонний бізнес, і до теплої пори року він слабшає. Тому до наступного сезону я вже зробила сайт за допомогою консультацій знайомого веб-дизайнера, наповнила його якісними фото, з якими мені допомогла подруга-фотограф, дала рекламу на безкоштовних дошках оголошень і приймала замовлення через сайт. Крім цього, я часто беру участь у спеціалізованих виставках.
У процесі розкрутки корегувала склади своєї продукції за відгуками моїх клієнтів. Я часто готую рецепти нових коштів саме за рекомендаціями. Наприклад, так я розширила асортимент своєї продукції актуальними шампунями і масажними свічками.

Я завжди перевіряю всю продукцію на собі і своїй сім'ї, про що пишу на сайті і в Facebook. Для клієнтів надаю сертифікати на інгредієнти. У сертифікатах зазначено, що інгредієнти гіпоалергенні, пройшли перевірку і т.д. У 1% людей може проявитися алергія. Я пропоную клієнтам повернути гроші за продукцію, якщо з якихось причин вона їм не підійшла, але таких випадків поки не було.

Поки встигаю ночами приготувати 100-200 мив, моя майстерня - кухня. Але планую залучати помічників-миловарів і розширювати свою справу, щоб вирішувати труднощі з корпоративними замовленнями.
За останній рік ціна на інгредієнти виросла в 3 рази - це трудність. Мені довелося на 10% підняти вартість продукції. Більше не можу, так як інші миловари теж не піднімають.

Знайшла вихід із ситуації, як збільшити дохід і заробляти на інгредієнти: з вересня ввела новий продукт - креми для обличчя. Натуральні креми користуються у киянок великим попитом. На таку продукцію можна ставити пристойну ціну. Наприклад, середня ціна мого шматочка мила - 50-60 грн, у конкурентів - 35-40 грн. Моя ціна враховує і витрати на рекламу. Креми ж можна оцінювати в 250 грн. У моїх конкурентів є аналогічна продукція з такою ж ціною. Планую вийти в категорію більш дорогих товарів.

Головне - задоволення. Якби я хотіла заробляти великі гроші, я б залишилася в банку. Але якщо робота приносить мало радості, то не втримає навіть дуже хороша зарплата. Щасливої я стала тільки тоді, коли почала робити те, що мені подобається. У миловарінні я і менеджер, і продавець, і виробник. Все це - моє. У мене немає начальника. У цьому весь кайф.

Не відкладайте в довгий ящик. Починайте нову справу, поки горите ідеєю. Не бійтеся нового. Нікого не слухайте. Зупиняйте тих, хто гасить ваш ентузіазм, навіть якщо це друзі чи батьки.