(літер забагато, але патріотів і людей здатних мислити прошу прочитати)

Із набуттям нашою державою незалежності, а разом із тим демократії, українське суспільство може по праву пишатися своїм виборчим правом. Однак чи дійсно все відбувається так, як називається, чи дійсно отримане нами є тим, за що боролися покоління наших свободолюбивих предків?

Існує безліч нюансів у вже ніби-то налагодженій виборчій системі, які в сумі перевертають всю її суть до гори дригом. Розібравшись у них, стає під сумнів усе, що було урочисто проголошено у недалекому 1991-му році, або ж втрачається віра у діючий суспільний лад взагалі. В чому ж, власне, справа?

Законодавчий орган, тобто наша шановна верховна рада, у складі більш як чотирьох сотень осіб, приймає закони та поправки до них, всілякі постанови, що ніби покращуватимуть життя суспільству, і т. д. По-перше, звертає на себе увагу їх кількість. Враховуючи всі привілеї, що автоматично даються цим посадовцям, представницькі витрати, а також зарплатню, що також не є скромною у порівнянні із середнім заробітком українця, це не аби-яка ноша національному бюджетові, який між іншим утримує на собі ще й виконавчу і судову владу, а також інші державні установи. А ще й спостерігаючи за ефективністю роботи верховної ради, ціна нашої демократії занадто висока. Що ж стосовно їх офіційних заробітних плат, ні для кого не секрет, що насправді це незначна частка їх реальних доходів. При чому їх становище у держапараті суттєво допомагає  народним обранцям примножувати прибутки. Оперуючи здоровим глуздом, не знайдеться заперечень проти доцільності скорочення штату парламенту, принаймні вдвічі. Дана установа, до речі як і багато інших потребує ретельної чистки від зайвих ланок, не тільки з метою економії, а й міркувань підвищення ефективності. Не дарма ж казали у народі про те, що у семи няньок - дитя каліка. Не думаю, що можливість всіх парламентських партій здійснювати свою політику на законодавчому рівні зменшиться загальним скороченням кількості депутатів.

Тепер, якщо мова торкнулась питання партій, то варто детальніше розглянути начиння цього депутатського пирога. У ньому від дня заснування і до сьогодні, чого тільки немає, і парламентська більшість, і меншість, фракції, блоки, об’єднання, однак дечого раптово і майже непомітно якось не стало. Чого саме – депутатів, обраних по одномандатним спискам, їх прибрали, при цьому не змінивши кількість діючих депутатів. На перший погляд – нічого суттєвого, однак насправді, народ, якому обіцяли свободу виборчого права, тобто обирати, та бути обраним позбавили частин и його прав і свобод. Тепер у парламенті немає місця безпартійним особам, а його законодавча воля диктується лише верхівками партій, що входять до складу ради, тобто кількома особами. І це демократія? Отже і людина, що не входить до ніякої партії, і цим самим не сповідує погляди і волю її верхівки, просто не може і не має права приймати участь у законодавчому процесі. А найбільш цікаво те, що цю значну, навіть значущу поправку прийняли досить тихо, непомітно, без зайвих оголошень та обговорень, при цьому ведучи прямі трансляції сесій верховної ради по найдріб’язковішим питанням. Така собі бутафорська демократія і підробна прозорість урядових процесів. 

Тепер пропоную розглянути сам виборчий процес у дії, як саме здійснюється воля народу у деяких небажаних подробицях. На сьогодні вже не тільки не приховується а навіть афішується те, що існує перед-виборчий внесок кандидатів, при чому, чималий. І це стосується як парламентських виборів, так і президентських. Кандидати купують найдорожчий лотерейний квиток, виграш від якого вартий такого ризику, тобто можна собі уявити, що і скільки виборці таким чином дарують своєму обранцю. І завжди, якщо з'являється зовсім новий кандидат, про якого ще ніхто не чув, одразу у мас медіа з'являється  питання: а звідки ж у нього стільки грошей на виборчу компанію? Щось на зразок підозри у крадіжках, махінаціях або інших незаконних діях, згідно зі стереотипом про те, що великі гроші не можуть бути чесними. Отже злочинність вже існуючих і всім знайомих кандидатів нікого не дивує, навіть якщо про них нічого такого не відомо, все само собою розуміється. Мовби віддають перевагу знайомим злочинцям над незнайомими, змирившись при цьому у незапобіжності криміналітету при владі. А як щодо самої виборчої агітації, які гроші кандидати викидають на її проведення? Хто-небудь замислювався над тим, скільки середній кандидат витрачає коштів на рекламу по телебаченню, радіо, інтернеті і таблоїді? На речі, що переважну більшість людей лише дратують і більш нічого, витрачаються гроші, що могли би привести в дію якесь збанкрутіле й зупинене виробництво. Чи не стало б виборців у кандидата більше від таких дій, замість витрачання їх в пусту... Звичайно, буває, що їх виборчі компанії створюють тимчасові робочі місця. Але що це за робочі місця? Заробіток для людей, що не хочуть нормально працювати на благо суспільству, виконувати гідну корисну роботу, відповідно своїм здібностям, а згодні махати прапором із символікою будь-якого кандидата, аби він платив за це, або нав’язливо роздавати людям агітаційні папірці, на яких надруковано вже банальні брехливі обіцянки, на друк яких, до речі теж витрачені чималі гроші. І все це замість того, щоби поновити на робочих місцях працівників збанкрутілих підприємств, дати можливість безробітним фахівцям знайти гідну роботу у своїй країні, що нині часто змушені шукати її за кордоном. А сама агітація?... Нехай би тільки брехливі обіцянки були її змістом, але ж ні, якось так сталося, що очернення репутації опонента, наклепи та звинувачення стали нормою політичного етикету в нашій країні. Сумно й те, що рівень культури основної  маси населення не достатньо високий, щоб відчути огиду, або принаймні неприязнь до таких методів агітації. Тому такі низькі й негідні заходи приймаються за чисту монету. А потім ще ці поливателі брудом хочуть іменуватися інтелігенцією, не маючи елементарних уявлень про діловий етикет. Краще б їх «піарщики» витрачали більше зусиль на вдосконалення виборчої програми, бо трапляється, що в програмах приводяться реформи і впровадження без необхідних на їх здійснення механізмів, як економічних так і політичних, через що деякі агітації звучать хоч красиво, але абсурдно. На жаль, людей, які це бачать і знають, не так багато, як хотілося б... Більшість, в силу своєї неосвіченості та нерозумності від природи, бачать те, що, на думку кандидатів, мають бачити. Як не прикро, але після цих явищ ідея народовладдя як така втрачає свою привабливість. 

А ми й далі пишаємось своїм виборчим правом, яке навіть без штучних перешкод,  які мають місце, не здатне виправдати себе у нинішніх умовах.

І скільки б не гралися рокеруваннями наші законодавці, чи буде наша республіка президентсько-парламентською, чи парламентсько-президентською, від перестановки чисел сума не зміниться, як не зміниться і її суть.