У скількох містах України вам довелося побувати за життя? Я, наприклад, об’їздив пів’Європи (до речі останнє слово мій тупий Word до сьогоднішнього дня не знав), а в більшості обласних центрів рідної країни так і не був, навіть на фото мало які з них бачив. Ось ми зі співмешканцем і вирішили всю цю ситуацію змінити, причому в корені і то бажано автостопом. План був такий, майже McDonalds’ький: грошей мінімум, міст максимум. Живемо в друзів, харчуємося рідко і дешево. Закінчуємо на морі. З моменту, коли я виїхав до друга в Покровське (Дніпропетровська область, звідти ми починали нашу подорож), минуло уже більше ніж два тижні і я можу з гордістю стверджувати, що ми змогли зруйнувати або ж навпаки підтвердити цілу купу різноманітних стереотипів. Ось деякі з них:

  Stereotype #1: «Ггг, фіг ви доїдете»   Busted! Зараз пишу зі Львова, і констатую, що нам вдалося побувати в Покровському, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Ставковому, Кременчуці, Чигирині, Черкасах, Умані, Вінниці, Козятині, Тернополі, Борщові, Чернівцях і Львові (це я перерахував лише ті міста в яких ми або ночували, або довго гуляли). Тому можна по злому так сказати «To your face!» всім тим, хто думав, що ми помремо в дорозі . Попереду ще Івано-Франківськ, Говерла, можливо Трускавець і Крим (море), тому розслаблятися не варто.  Stereotype #2: «2000 грн? Ви що жартуєте?»  Busted! Ніхто не вірив, що можна за 2000 грн. об’їздити Україну. Від виїзду зі Львова і до приїзду сюди я витратив приблизно 1000, причому ні в чому собі не відмовляв. (Ще раз «To your face!»).  Stereotype #3: «Могилянці класні люди»  Proved. В кожному місті нас дуже класно зустрічали, годували і «ночували» донесхочу, за що всім дуже дякуємо. (В Кременчуці наша знайома Лєна дізналася про те, що ми в неї ночуватимемо о 9 вечора, тобто за кілька годин до самої ночівлі; а в Черкасах, за відсутності нашої одногрупниці Насті, її мама і молодший брат самі нас зустріли, скупали, нагодували та вклали спати).   Stereotype #4: «В Україні люди злі, особливо під час кризи. Безкоштовно автостопом їздити нереально»  Busted! Жодного разу ми за автостоп не платили. Декому навіть казали, що ми «Принципово не платимо!». Дуже тішить те, що людей, які хочуть заробити на автостопщиках дуже мало, а ті хто і хочуть, одразу кажуть про свої наміри, до того як ти сів в машину.   Stereotype #5: «Вибери два з трьох: дешево, швидко, якісно»  Proved. Нам час від часу доводилося сідати на маршрутки або на поїзди, оскільки між містами не завжди є прямі траси, і на них рідко коли одразу підбирають. Тому, якщо треба доїхати вчасно, автостоп – не ідеальний варіант.  В мене уже назбиралася ціла купа вражень про українські міста, про автостоп, про людей і т.д. Тому якщо мене не закидають гнилопомідорними коментами, я спробую протягом вересня описати окремо всі міста, в яких ми побували. На жаль, фоток ми особливо не робили (може і на щастя, їх і так можна знайти в неті). Замість цього, щоб не забути місця, в яких побував, я вів щось на кшталт «щоденника мандрівника» у себе на мобільному у вигляді набору фраз. Швидше за все після дописів кидатиму їх, деякі з них досить таки веселі.

Очень люблю путешествия. Считаю, что можно много найти интересных мест как в Украине так и в доступном зарубежье ( без шенгенской визы).
Решил посмотреть Стамбул. В бюро путешествий сказали, что в Турцию путевки только на море, на отдых, а просто на экскурсию программ по Турции нет. Но можно поехать самостоятельно. Я заказал билет на самолет в оба конца. Турфирма заказала мне гостиницу.
Приехал в Стамбул. Меня встретил представитель гостиницы. Отвез на своей машине в гостиницу. Я удивился стоимости проживания, довольно дешево. Правда гостиница с тремя звездочками. Но все очень удобно и хорошо. На ресепшине висит список маршурутов экскурсий по Стамбулу. Маршуров двадцать, на любой вкус.Даже экскурсия в турецкую баню есть. Я заказал три маршрута: по дворцам шахов, по европейской части Стамубла, ресторан с национальной-этнической программой. Все три маршрута оказали огромное впечатление. Утром забирает автобус ( в ресторан -вечером). Небольшой автобус с русскоговорящими туристами из России, Грузии и др. бывших республик. Гид ведет экскурсию по русски.Кстати, все три гида - турки. Отлично говорят по-русски. Образованные, приветливые, интересные. В общем, молодцы! В ресторане - захватывющая программа. Танцы многих нацональностей, которые проживают в Турции. Но самое интересное, это, конечно, танцы живота и пляски дервиша (много слышал, но не видел).Огромное впечатление! После экскурсии по шахским дворцам, на следующий день самостоятельно поехал на трамвае во дворец последнего шаха. Там народа - море, со всего мира. Я пристроился к какой-то экскурсии, где гид говорил по-русски. Потом сходил в храм Софии, в подземные хранилища римского периода, в золотую мечеть, на знаменитый стамбульский базар. Сходил в резиденцию вселенского патриарха. И во много других мест. Замечательно!

Путешествие – яркий паук
В паутине троп и дорог,
Путешествие – сладкий испуг
В миг, когда переступлен порог.

Путешествие небом к земле –
Путь с земли и до свода небес,
Путь ложится волной по воде…
Путешествие – маленький бес!

Эй, за левым плечом, куда манишь?
Пусть за правым останется дом!…
Жизнь моя, ты дорогою станешь,
От крыльца покатившись клубком.

Путешествие – шествую жизнью,
Путешествие – сети путей
Сшиты крепко – далекий путь с ближним,
Да стежками шагов – нет прочней!

А клубок вольной жизни все катит,
И размотан дорог лабиринт,
Путешествие кончено – хватит!
Вновь к крыльцу – Ариаднина нить…

…Путешествие! Яркий паук
В инсектарии прожитых лет,
Путешествие! В дверь – тихий стук…
Старый бес, твой прощальный привет?…

Путешествие катит клубком,
Путь затерян в слепящей дали...
Мы уходим последним путем
На небесные тропы – с земли…

Я вже багато років подорожую землями нашої України. І не тому, що в мене немає грошей, щоб поїхати відпочити за кордоном, а саме тому, що я вважаю себе патріотом. І це не означає, що кожен патріот не має права подорожувати в інших місцях, просто я вже давно зробив свій вибір тому, що я вважаю що ми всі подорожуємо заради небачених нам враженнь і всі враження які я хотів би на собі відчути можу спокіно знайти і в Україні. Цього року я вирішив подорожувати заради того, щоб знайти місця в яких я зміг би відчути стан абсолютного спокою(навідмінно від попередніх екстримальних подорожей).Я не буду називати ці місця, але я з задоволенням покажу їх суть.  

Наприклад ці глиняні скелі дали мені змогу зрозуміти стан непорушного соціальними чинниками внутрішньго спокою.

Це скелі з іншої перспективи не тільки в буквальному понятті.

З цією місцевістю в мене з'являються асоціації безмежності людської фантазії.

Ці ж самі "скелі спокою"

.

Земний Рай на території України.

Саме в таких місцях людина може почувати себе частинкою природи.

Багамські острови? - Ні берег Дніпра.

Тут ми з друзями відпочили від роботи, від вихлопних газів і сирен службових автомобілів.

Навіть в таку погоду, щось, а саме веселка зможе підняти нам настрій і бажання продовжити нашу подорож.

Звичайно Сонечко нас не підтримає фінансово, але моральна пдтримка нам точно не завадить!

Я навіть не можу розповісти суть цієї місцевості - дуже багато асоціацій з життєвими ситуаціями.

Ніхто не зможе порушити спокій цієї води.

Відкриваємо разом нові види - Їжачок український, або Їжак-патріот.

Навіть це в Україні виглядає краще, аніж в інших.

Навіть їсти не захочеться - ти зможеш насититись всією енергією з естетичного боку.

Щоб пірнати в таку воду навіть комиші роздягнулися.

Стоять декілька катерів, але ніхто з них не наважиться порушити спокій природи. а з ним і наш спокій.

Ліс в якому важко заблукати - а саме насолодився краєвидом і вали звідси, не заважай іншим насолодитися.

Це асоціюєця в мене з новими можливостями в роботі, та її новими перспективами.

Нажаль, те що ви бачите на цьому фото є однію сотою із того, що бачив я, та навіть це зображення можна назвати чудом.

Справжній сад український.

Це останнє фото, яке має в мене асоціації подяки ї вдячності.

                            Дякую всім. кому сподобалася моя задумка подорожувати саме Україною і всім. хто підтримав мою розповідь у враженнях. І якщо вам хочеться дізнатися де саме я подорожував - ставте голоси, залишайте коментарі і я вам згодом відповім.

 

Хорошего своего друга и его девушку провожал в Москву к ЕЁ родителям. Было лето, потому провожали долго и везде. Потом не помню. Первое, что я выдавил из себя, придя в сознание, было ОЙ ЁХАНЫЙ БАБАЙ. Посёрбывая чаёк мне улыбался проводник, я в купе поезда.

Я - и куда?

Он – в Москву.

Я – сколько?

Он – 6 утра.

Я – а я как?

Он – как багаж. Выпереть было не возможно, билетов не было, пришлось так.

Вышел. Решил найти своих. По состоянию здоровья передумал, пошёл искать вагон ресторан.

Нашёл. Подхожу к стойке. Там тётя.

Я – эээээээ.

Тётя – на свою сдачу!!! Ирод.

Я – эээээээ. А в чём собсссвтвенннно дело. Хух.

Тётя – то ему шампанское красное,  почему закончилось?  То почему белое теплое. Где обменник валюты? То сдачи, почему нет?

Я – извините, не хотел. А можно водички минеральной, пожалуйста?

В моих руках блаженное холодное боржоми, трещит крышечка, направляю в предвкушении в рот, закрываю глаза, приготовился глотать…. Ничего! не понял, опять ничего! заглядываю в горлышко, а там лёд.

Не знаю насколько долгой была эта процедура, и что за выражение лица на тот момент у меня было, но на стойке уже наливался стакан минералки, той же тётей, с фразой  ЗА СЧЁТ ЗАВЕДЕНИЯ.

Я никогда не был в Москве, так мечтал и вот свершилось.

 

У більшості людей літо починається 1го червня, у мене літо починається тільки тоді коли здається останній залік або екзамен... От і у цьому році літо прийшло 30 червня.  Як було написано в одній розумній книжці: "Студентам педагогічних ВНЗ взагалі пощастило: влітку вони одночасно можуть працювати, відпочивати, і відпрацьовувать практику!" Прочитано, вирішено - їдем до дитячого табору!!! "Потяг №.... Київ-Одеса відправляється з 2ої колії"... Блііін, бокові полиці Нефірмового плацкартного вагону, дітвора на сусідніх полицях, одногрупник навпроти, і моє, ще холодне пиво.... Довга і марудна дорога у смердючому прокуреному тамбурі, неспокійні пасажири, яким не спиться, і треба ходити з вагону у вагон; потім станція: - "Зупинка 20хв!", - це час купити у беззубої тітки ще алкоголю, і тютюнових виробів.  І от 5-та ранку, спати на диво не хочеться, пора валити з цього потяга. - "І де той дядько, що нас має зустріти?? А? І ваапще, нафіг ми сюди приїхали??" -"Альо, я здесь" - відповів напівсонний дядько років 30 - "Пашлі за мной!" Грузимся в автобус, і їдем. Через 2 години опиняємся перед 4-ох поверховим, невеличким корпусом, на воротах якого монументальний напис "ДОЛ ЧАЙКА"!  "Фака, ох і жопа" - кажу я сам собі, але захожу в холл. Селять в 4-ох місну кімнату на четвертому поверсі, благо, що всі ми були з одного факультету. Після цього невеликий інструктаж, видача фірмових майок, і власне прийом дітей. 40 дітей, 20 з Татарбунар, і 20 із Ширяєва (правда ж гарна назва?). І шо з ними робить? Ладно, якось викрутимся, я ж з Національного Педагогічного. А от з цього місця і починається власне відпочинок!! 7-00 - підйом, але лише у вожатих. 7-30 - планьорка, розповідають що буде далі. 8-00 - "ДІТИ, ВСТАЄМ!!!!!" 8-05 - зарядка. 8-30 - сніданок. 8-45 - на море. 12-30 - з моря, і в душ. 13-30 - обід!!! 14-00 - 16-00 - ТИХА ГОДИНА 16-30 – море (футбол, волейбол і т.д.) Потім концерти, дискотанці, і нарешті роздача 5го харчування і ВІДБІЙ. З 23ї до 2 ночі слідкуєш щоб всі спали. І нарешті сам лягаєш спати. За перші три дні ми думали, що з таким режимом дня всі помремо, а далі... А далі втягнулись, я вже міг вільно пів ночі пити вино, що і робив з превеликою навіть радістю. Але все хороше колись закінчуєтьсь, так о 3ії ночі закінчувався алкоголь, і приходила пора спатки.  Вожаті і діти, або вожаті як діти! Як було сказано в моїй кімнаті, окрім мене самого, жило ще 3, а точніше 4 людини з мого факультету. Четвертою стала дівчинка Саша, яка спала на одному ліжку із своїм хлопцем Андрієм. Артур - мій одногрупник, і староста. Не знаю кого діти боялися більше, влесне Артура, чи його капця, котрий у поєднанні з скакалкою робив геніальні педагогічні речі!! Діма або дядя Діма, кумедний друзяка у неменш кумедних окулярах. Андрій – голова повна ідей, і пісень для гітари яка завжди подорожує з ним. Саша (Олександра Юрієвна) – хороша вожата, і чудовий друзяка.    Але повернемось власне до відпочинку, відпочинку не лише фізичного, але й психологічного... Після щоденного з"ясування стосунків з дітьми розумієш, що можливо не так багато задоволення приносило вчительці зарубіжної кричання на нас - малих, і зовсім не сформованих особистостей. Річ у тім, що неможливо витримати хочаб п`ятнадцять десятирічних дітей, які розповзаються по території, а якщо їх сорок, то доводиться вдаватися до покарань. Покарання у мене були суто побутові: невидаввання полудника, непускання купатись. Але були і фізичні: прибирання кімнат, крос на стадіоні. Радості це не приносило, але через півтора тижні діти були немов шовкові і потребували менше нагляду, а отже було більше вільного часу на сон, чи пак на якісь інші заняття. Графік, графік, графік призводить до дизорієнтації у часі, і три тижні пролетіли наче один. Сумно розставатись з дітьми яким ти був татом і мамою: купав, годував, одягав, допомогав, навчав, лікував... Але шо ж поробиш таке життя, та й самому вже хотілось додому, їсти нормальну їжу, і вдосталь спати.  Закінчувалась «Чайка» поїздкою автобусом до Києва, з дуже невихованими київськими дітьми. Один з яких дуже довго вибачався за те, що невпізнав у мені вожатого. Їду до Львова Чому у потязі потрібно постійно пить? Через тиждень по приїзді, як і було вирішено збираюся до Львову. З собою взяв рюкзак, светр, шкарпетки, плеєр, «50 хвилин трави», і сім знайомих – щоб сумно не було. Дорога починалась як і минулого разу з пива, далі була горілка, знову пиво, ПРОБІЛ у пам`яті, і знову пиво. Вранці виявилось, що не пам»ятаю я не так вже і багато, а це – ходіння по вагону, падіння з верхньої полиці, і тихий мирний сон у проході вагону. 03-55 прибуття на львівський вокзал, і блискавична думка зустріти світанок на Замковій горі. Зказано – зроблено, і 8 київських примар крокують порожніми, ще нічними вулицями міста Лева. Якщо чесно, то о 5ій ранку на горі доволі холодно в шортах і кенгурушці Колінз, а якщо додати той факт, що ніч була практично безсонна і наявність будуна, то очевидним стає бажання зайти в тепленьку кав»ярню, і сидіти лише там.  Настуним пунктом подорож стала «Криївка». Дивна сусідня компанія явно хотіла пригод, але я того не хотів. Одразу ж відсвяткували нове знайомство. Потім була звичайна львівська програма: кав»ярня, трамвай, макдональдс, площа Ринок, і стометрівка. Мабуть не багато львівян бачили гру у сокс, і тому так дивно реагували на чотирьох жорослих хлопців і маленький м»ячик.  Ночі всі чекають з різних причин: перші, щоб піти на гульці, другі, щоб іти на роботу, ми ж чекали її щоб спати, спати, і ще раз спати. Лише потяг рушив, вся компанія мирно бачила сни... Ранок настав дуже швидко, і виявилось, що я знаходжусь знову у Києві, знову повні маршрутки, вічні затори, крики, шум, гам, і старе повільне і впорядковане життя, з старими турботами і обов»язками.... З.І. Наступного року планую знову попрацювати у дитячому таборі, і відвідати декілька міст рідної неньки України.

Первые два часа дороги: Полет нормальный. Я за рулем. Машина супер. Я то вожу Матис, а тут – мицубиши Л200. Чувствую себя человеком. 
Прошло еще два часа дороги: Я все еще за рулем. Я нормально. От дороги получаю кайф. А народу скучновато . Скорость крейсерская – 90-110км/час.
Прошел еще один часа дороги: Муж не выдерживает – пи-пи-пи… , просится за руль. Дальше скорость наша возросла. Вот съехали с Одесской трассы. Дорога плыла уже быстрее. Светало. ОЙ, стоят…. И мы рядом с ними  , первые 100 гривен просто ушли, канули в лето.
Ну, все, прибыли до полуострова, день, погода ХОРОША. Нашли жилье. Близился вечер, все налаживалось.
Первый день отдыха: все как обычно. Тяжкое пробуждение после мертвого сна, быстрый завтрак – упали уже на песок пляжа. Пиво , рыбка, продавцы мечутся как мухи. Вот уже вечер, а там уже здоровый сон.
День второй: Начало как обычно, после обеда рванули на Тарханкут. Вода просто Ж , войти нельзя. Нам холодного, а ребенка от воды отогнать нельзя .
День третий: Утро как всегда. Правда произошли некие изменения – малой простудился.
День четвертый: я с дитём сидим дома, лечимся, сбиваем температуру, остальные на пляже. Переживание. Тоска. Вот уже вечер, а там опять здоровый сон у всех, кроме меня и ребенка. Пьем теплое, капаем нос. Я как городовой в ночную смену .
Пятый день меня наградил отравлением . Я и дите дома, остальные как всегда. Тоска жуткая, день веду беседу с белым другом. Он упорно меня не отпускает. Ребенку уже получше. (значит ночь провела на посту не зря). Снова вечер. Здоровый сон у всех . Я продолжаю тесную беседу с белым другом .
День шестой. Утро тоже. Все как всегда. А я дома. Вот уже мы с собеседником за ночь устали друг от друга . День, день, снова день. Наконец вечер. Здоровый сон у всех . У меня мертвый сон после долгих бесед с белым другом .  
День седьмой. Утро тоже. Все как всегда. Я решаюсь покинуть моего друга . Вроде получается. Вот радость, море пляж, пиво , рыбка, продавцы мечутся как мухи. А я – просто наблюдатель . Ужас. Обед в ресторане . Вот уже вечер. Я снова провела коротенькую беседу с белым другом после ресторана . Здоровый сон у всех .
День восьмой: Начало как обычно, все завтракают, я наблюдаю. И так весь день.
День девятый (день отъезда): Встали. Собрались. Уехали.  
 Первые часы дороги муж за рулем. Дорога пробегает. Оппа…….., вторые 100 гривен канули в лето.  
Вот уже Одесская. Я снова за рулем , на сей раз уже как в самолете . Просят не гнать. А я хочу быстрее домой, у меня может быть снова будет короткая беседа , а может, и нет. Но хочется гарантий. А их нет .  
Вот уже дом . Все как всегда – мертвый сон с дороги , а я …….
Так что отдых у меня был на все 100 . не считае тех 200, что канули в лето.  Хорошо хоть к морю сходила и не только.  

10 июля взял десятидневный отпуск и провел его в Туве, где спустился по реке и познакомился с жизнью чабанов. В Туву  приехал из Иркутска, где в выходные совершил погружение на глубоководном аппарате «Мир-1» на озере Байкал.  Провел воскресный вечер и понедельник в палаточном лагере на берегу реки Хемчик.  Совершил несколько сплавов на надувной резиновой лодке, по ходу течения которой было несколько порогов, также пообщался с Андреем Субботиным — старшим научным сотрудником Института проблем экологии и эволюции.  Кроме того, он показал свежие фотографии, сделанные с фотоловушек, которые были установлены в местах обитания семьи ирбисов — ранее считалось, что снежный барс на территории Российской Федерации не сохранился.

Сплавился по Хемчику до места ее впадения в Енисей.По дороге познакомился с чабаном и его семьей.  Чабан, который проявил максимум гостеприимства, познакомил меня со своими двумя дочерьми. Несмотря на то, что чабан достаточно плохо объяснялся по-русски и в основном говорил на тувинском, ему со мной удалось найти общий язык. Во так прошел отпуск.

  Как только я ступила ногой на землю Греции, поняла - я вернулась домой. Туда, где когда-то, давно-давно, лет 1000 тому назад жила. Это точно, это не просто дежавю, это что-то гораздо сильнее и отчётливее, что-то вполне серьёзно осознаваемое. Я будто всё это уже видела и знала, и душа моя ликовала, парила от восторга!!!
Все эти семь счастливых дней я была пьяна, но не от вкуснейшего белого греческого вина, которое они пьют вместо воды в жару, а от чувств, переполнявших моё сердце. Я была влюблена..! Во всё, что попадало в поле моего зрения: в деревья, в море, в небо над Грецией, в её людей...
О, какие там мужчины!!! Я чувствовала себя полной распутницей оттого, что хотела буквально каждого встречного... Какие глаза у греков.., нет, не глаза - ВЗГЛЯД! Когда он смотрит на тебя - ты раздета, но тебе не хочется прикрыться, тебе хочется снять с себя последнее, и отдать ему. Вот как смотрит на женщину грек... Так что я почти привыкла расхаживать по милым улочкам Микен обнажённой, в переносном смысле, естественно))) Это ощущение позволяет тебе не ступать по земле, а реально парить над землёй, пархать, лететь, беспечно бросая на горячих парней манящие взгляды.
Я обожаю греческую архитектуру, она настраивает на романтику, любовь, секс, если хотите. Да, я искренне считаю греческую архитектуру самой эротичной в мире!!! Эти строгие, сильные, высокие колонны повсюду, в перемешку с витиеватыми арнаментами... полный полёт фантазии!
Греки, кстати, развратники невероятные! Совершенно ввергает в шок отношение греков к порнографии. Нет, конечно, не к той, которую привыкли видеть мы. Народ в греции изящен во всём, даже в порно. Они его рисуют, превращая в искусство. Нет, вы только представьте себе, буквально из всех торговых лавочек,  витрин сувенирных магазинчиков на меня смотрели похотливые глаза рисованных персонажей, занимающихся сексом мужчин и женщин, причём не всегда они делали это парами, точнее, как правило это был групповой секс! "Красиво!" - первая мысль, скользящая в сознании. "Хочу так же!" - дерзкая, зато честная вторая. "О, Боже!" - запоздалая совесть в дуэте со стыдом уже некстати хором негодуют в моей голове.
Я люблю тихие ресторанчики Греции на берегу моря, где подают вкуснейшую рыбу под лимонным соусом и вино, воистину пища Богов! Рядом плещется море - самая изысканная музыка мира, светит луна - самый интимный светильник, а в воздухе аромат любви и счастья! И ты в раю, эта мысль не покидает ни на секунду - Я В РАЮ!
За время пребывания в Греции я получила три предложения руки и сердца, вполне серьёзных! И вы знаете, если бы не определённые обстоятельства, я не задумываясь осталась бы там, со всеми тремя))) Шучу, конечно!
Были способы завоевать моё сердце и менее галантные, скорее варварские, но это дико возбуждает, когда пятеро молодых греков на мотоциклах, будто верхом на конях, атакуют твою гостинницу в 3 часа ночи, причём без тени малейшего смущения, и грозятся украсть навсегда! Страшно, скажу я вам, но были моменты, когда хотелось, чтобы они прорвали оборону, а там, будь, что будет..!
Я родилась в Одессе - это мини Греция для меня. У нас похожи архитектура, море, солнце, темпераментное население, чем-то кухня, мы ведь тоже обожаем рыбу и морепродукты. Но, всё же Греция навсегда останется для меня первым домом, где когда-то, давно-давно, лет 1000 тому назад, я была рождена, и безумно счастлива!

  Германия. Берлин. После работы, вечерком, приняв душ, решил выйти бокал пива пропустить на сон грядущий. Бар находился через дорогу от гостиницы, и барменом была девушка из ПИТЕРА. Надел шорты, кроссы, футболку и дублёнку, потому как январь, мороз.

   Уже возле барной стойки, заказав пива, я решил было, поболтать «ерундой» с барменом Ольгой (тем более что она была хороша собой) но мои планы нарушил немец годов шестидесяти, с усами и пивным животиком. Улыбаясь, он спросил:

- РУСИШЕ?

Оглянувшись по сторонам, я понял, меня заметно выдавал мой летний прикид, в январский вечер, и я утвердительно кивнул ему головой.

 С немецким у меня туго, но всё же я понял, что он мне сказал, мол, вы русские только водку мастаки хлебать, а по пиву слабаки. Меня  это задело, я в ответ выдал, что хлебаем мы всё что льётся. После десятиминутной перепалки он решил доказать, что войну мы выиграли случайно и предложил пить пиво на спор. ( условия спора: 1.проигравший платит за обоих, 2.в туалет можно, 3. ты должен осушить бокал, как только соперник допил свой, и заказать по новому. )

  ПОЕХАЛИ.

   Первые три пошли залпом. Закурили под четвёртый, разрабатывая каждый свой план борьбы. Решили пообщаться, благо Ольга была рядом и мне очень помогала с языком.

   10 бокал. (УЖЕ) ОЛЕЧКА КРАСАВИЦА, помогала только морально, поскольку в переводе я не нуждался, немецкий язык я выучил, а мой дуэлянт Кристоф, нормальный дядька.

   20 бокал.  3 часа ночи. Мне в 9 на работу, я ненавижу этот бар, пиво, Кристофа и себя.

Выучил ещё один язык, который понимали только я и этот блин немец.

   25 бокал. Время не вижу, расплываются стрелки. На работу я не пойду. Мне хреново. Может сдаться? Пиво по 4.5 евро. Это ….. короче много заплатить надо. Блин. Так , выпрямились, блин чуть не упал. И выдал прямо  в голос « РУССКИЕ НЕ ЗДАЮТСЯ !!!»

Олечка рассмеялась, чем придала сил. Допил 25, заказываю 26 и всем своим видом даю понять сопернику, мол, поехали, продолжаем.

  Не знаю как, но 26 я демонстративно выпил залпом. Тоже самое попытался повторить Кристоф. УРА ему поплохело и он повилял в уборную. Вот тут и мне плохеть начало.

  Туалет. Кровать. Сплю.

 В 7 вечера кое-как привёл себя в порядок. Позвонил шефу рассказал всё как есть, он принял всё со смехом и назначил встречу в 10  в моём  баре, тем более, что надо ещё дублёнку свою забрать.

   Меня встречали и Олечка, и её хозяин, и посетители, как героя. Оказывается, вчера даже ставки на нас делались. Сидел и Кристоф, явно не довольный я бы даже сказал опозорившийся, он спросил:   как это возможно?  На что я ему ответил чистую правду, что таких денег у меня не было и мне нельзя было проигрывать.

 Он выдал фразу, которую мне перевели приблизительно так:

  «ДОЛБАНЫЙ БАР, ДОЛБАНЫЙ РУССКИЙ, СТАРЫЙ ПРИДУРОК КРИСТОФ»   

   Я воспринял это как комплимент.  

 

 

НИЧЕГО НА СВЕТЕ ЛУЧШЕ НЕТ, ЧЕМ НА ТОМОЖНЕ ТУАЛЕТ…

2001 год, январь, еду автобусом из Германии. «ТАМ» был первый раз и естественно в дорожку набрал мнооооого пива. Конечно же, метил территорию везде. Хочу рассказать о 3 х таких «по нужде».

Граница Германии. Туалет шаровой, чисто как … ну даже не знаю, как где, у нас. Пахнет лимонами. Подхожу к писюару всё нормально, смывать, ага ни кнопочки, ни ручечки ничего, а везде камеры, позор не смыл после себя, покрутился, делать нечего отхожу, а он, гад, сам всё сделал.

Граница Польши. Туалет шаровой, чисто, у нас-то же кое-где так бывает. И тоже пахнет лимонами. Подхожу к писюару всё нормально, в низу педалька,  смыл, ушёл.

Граница Украины. На отшибе стоит кирпичная халабудка, с окнами без стёкол, два входа без дверей М и Ж. между входами  коморка с сидящей в ней тётечкой в шале и фуфайке. Привлекла меня  посудина с мелочью и туалетная бумага рядом. Решил поинтересоваться.

Я – Извините, а что туалет платный?

Она – У нас платна туалетная бумага

Я – А как Вы её выдаёте, по метру, на локоть наматываете, или по размеру аппарата?

Она – Тебе пос….. надо?

Я – Нет, я по маленькому.

Она – А у меня сейчас, прям здесь обделаешься.

Решил не испытывать судьбу и отправился за чем пришел. Скажу лишь, одно, пахло свежим  снегом, он был везде от сквозняков.