У більшості людей літо починається 1го червня, у мене літо починається тільки тоді коли здається останній залік або екзамен... От і у цьому році літо прийшло 30 червня.  Як було написано в одній розумній книжці: "Студентам педагогічних ВНЗ взагалі пощастило: влітку вони одночасно можуть працювати, відпочивати, і відпрацьовувать практику!" Прочитано, вирішено - їдем до дитячого табору!!! "Потяг №.... Київ-Одеса відправляється з 2ої колії"... Блііін, бокові полиці Нефірмового плацкартного вагону, дітвора на сусідніх полицях, одногрупник навпроти, і моє, ще холодне пиво.... Довга і марудна дорога у смердючому прокуреному тамбурі, неспокійні пасажири, яким не спиться, і треба ходити з вагону у вагон; потім станція: - "Зупинка 20хв!", - це час купити у беззубої тітки ще алкоголю, і тютюнових виробів.  І от 5-та ранку, спати на диво не хочеться, пора валити з цього потяга. - "І де той дядько, що нас має зустріти?? А? І ваапще, нафіг ми сюди приїхали??" -"Альо, я здесь" - відповів напівсонний дядько років 30 - "Пашлі за мной!" Грузимся в автобус, і їдем. Через 2 години опиняємся перед 4-ох поверховим, невеличким корпусом, на воротах якого монументальний напис "ДОЛ ЧАЙКА"!  "Фака, ох і жопа" - кажу я сам собі, але захожу в холл. Селять в 4-ох місну кімнату на четвертому поверсі, благо, що всі ми були з одного факультету. Після цього невеликий інструктаж, видача фірмових майок, і власне прийом дітей. 40 дітей, 20 з Татарбунар, і 20 із Ширяєва (правда ж гарна назва?). І шо з ними робить? Ладно, якось викрутимся, я ж з Національного Педагогічного. А от з цього місця і починається власне відпочинок!! 7-00 - підйом, але лише у вожатих. 7-30 - планьорка, розповідають що буде далі. 8-00 - "ДІТИ, ВСТАЄМ!!!!!" 8-05 - зарядка. 8-30 - сніданок. 8-45 - на море. 12-30 - з моря, і в душ. 13-30 - обід!!! 14-00 - 16-00 - ТИХА ГОДИНА 16-30 – море (футбол, волейбол і т.д.) Потім концерти, дискотанці, і нарешті роздача 5го харчування і ВІДБІЙ. З 23ї до 2 ночі слідкуєш щоб всі спали. І нарешті сам лягаєш спати. За перші три дні ми думали, що з таким режимом дня всі помремо, а далі... А далі втягнулись, я вже міг вільно пів ночі пити вино, що і робив з превеликою навіть радістю. Але все хороше колись закінчуєтьсь, так о 3ії ночі закінчувався алкоголь, і приходила пора спатки.  Вожаті і діти, або вожаті як діти! Як було сказано в моїй кімнаті, окрім мене самого, жило ще 3, а точніше 4 людини з мого факультету. Четвертою стала дівчинка Саша, яка спала на одному ліжку із своїм хлопцем Андрієм. Артур - мій одногрупник, і староста. Не знаю кого діти боялися більше, влесне Артура, чи його капця, котрий у поєднанні з скакалкою робив геніальні педагогічні речі!! Діма або дядя Діма, кумедний друзяка у неменш кумедних окулярах. Андрій – голова повна ідей, і пісень для гітари яка завжди подорожує з ним. Саша (Олександра Юрієвна) – хороша вожата, і чудовий друзяка.    Але повернемось власне до відпочинку, відпочинку не лише фізичного, але й психологічного... Після щоденного з"ясування стосунків з дітьми розумієш, що можливо не так багато задоволення приносило вчительці зарубіжної кричання на нас - малих, і зовсім не сформованих особистостей. Річ у тім, що неможливо витримати хочаб п`ятнадцять десятирічних дітей, які розповзаються по території, а якщо їх сорок, то доводиться вдаватися до покарань. Покарання у мене були суто побутові: невидаввання полудника, непускання купатись. Але були і фізичні: прибирання кімнат, крос на стадіоні. Радості це не приносило, але через півтора тижні діти були немов шовкові і потребували менше нагляду, а отже було більше вільного часу на сон, чи пак на якісь інші заняття. Графік, графік, графік призводить до дизорієнтації у часі, і три тижні пролетіли наче один. Сумно розставатись з дітьми яким ти був татом і мамою: купав, годував, одягав, допомогав, навчав, лікував... Але шо ж поробиш таке життя, та й самому вже хотілось додому, їсти нормальну їжу, і вдосталь спати.  Закінчувалась «Чайка» поїздкою автобусом до Києва, з дуже невихованими київськими дітьми. Один з яких дуже довго вибачався за те, що невпізнав у мені вожатого. Їду до Львова Чому у потязі потрібно постійно пить? Через тиждень по приїзді, як і було вирішено збираюся до Львову. З собою взяв рюкзак, светр, шкарпетки, плеєр, «50 хвилин трави», і сім знайомих – щоб сумно не було. Дорога починалась як і минулого разу з пива, далі була горілка, знову пиво, ПРОБІЛ у пам`яті, і знову пиво. Вранці виявилось, що не пам»ятаю я не так вже і багато, а це – ходіння по вагону, падіння з верхньої полиці, і тихий мирний сон у проході вагону. 03-55 прибуття на львівський вокзал, і блискавична думка зустріти світанок на Замковій горі. Зказано – зроблено, і 8 київських примар крокують порожніми, ще нічними вулицями міста Лева. Якщо чесно, то о 5ій ранку на горі доволі холодно в шортах і кенгурушці Колінз, а якщо додати той факт, що ніч була практично безсонна і наявність будуна, то очевидним стає бажання зайти в тепленьку кав»ярню, і сидіти лише там.  Настуним пунктом подорож стала «Криївка». Дивна сусідня компанія явно хотіла пригод, але я того не хотів. Одразу ж відсвяткували нове знайомство. Потім була звичайна львівська програма: кав»ярня, трамвай, макдональдс, площа Ринок, і стометрівка. Мабуть не багато львівян бачили гру у сокс, і тому так дивно реагували на чотирьох жорослих хлопців і маленький м»ячик.  Ночі всі чекають з різних причин: перші, щоб піти на гульці, другі, щоб іти на роботу, ми ж чекали її щоб спати, спати, і ще раз спати. Лише потяг рушив, вся компанія мирно бачила сни... Ранок настав дуже швидко, і виявилось, що я знаходжусь знову у Києві, знову повні маршрутки, вічні затори, крики, шум, гам, і старе повільне і впорядковане життя, з старими турботами і обов»язками.... З.І. Наступного року планую знову попрацювати у дитячому таборі, і відвідати декілька міст рідної неньки України.